Тема 8. Правова регламентація зовнішніх відносин Європейського Союзу.

ПЛАН

1. Міжнародна правосуб'єктність Євросоюзу у сфері зовнішніх відносин

2. Договірна практика Євросоюзу у сфері зовнішніх відносин

3. Міжнародні угоди ЄС про асоціацію з третіми країнами

4. Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС

РЕФЕРАТИ:

1. Європейська служба зовнішньополітичної діяльності.

2. Статус Верховного представника ЄС із зовнішніх відносин і політики безпеки.

1. Міжнародна правосуб'єктність Євросоюзу у сфері зовнішніх відносин

До підписання Лісабонських договорів про Євросоюз і функціонування Євросоюзу питання міжнародної правосуб'єктності ЄС не були врегульовані. Міжнародну правосуб'єктність мали тільки європейські співтовариства. Відповідні повноваження Європейського співтовариства були визначені в установчих документах та розвинуті практикою Суду ЄС.

Завдяки саме практиці Суду ЄС мало місце розширення повноважень Співтовариства у цій сфері шляхом закріплення в судових рішеннях концепції паралельної компетенції.

Основоположне значення в цьому плані має рішення Суду ЄС від 31 березня 1971 р. У ньому Суд ЄС тлумачить положення установчих документів щодо компетенції органів співтовариства та зазначає, що правосуб'єктність Європейського співтовариства не обмежується лише його правоздатністю з питань діяльності співтовариства у внутрішній сфері, а включає також правоздатність встановлювати договірні відносини з третіми країнами стосовно всіх цілей, зафіксованих у першій частині установчого договору.

Тим самим Суд ЄС, спираючись на концепцію дорозумілої компетенції, визначив зовнішню компетенцію Співтовариства як природне поширення впливу внутрішніх відносин на міжнародні зв'язки. Це рішення Суду ЄС має значення і для ЄС як правонаступника Європейського співтовариства.

Щодо міжнародної правосуб'єктності ЄС, то це питання було остаточно вирішено тільки з набуттям чинності Лісабонськими договорами. Передусім потрібно підкреслити, що згідно з положеннями Лісабонського договору про ЄС це об'єднання є суб'єктом міжнародного права.

Зокрема, у ст. 47 ДЄС зазначено, що "Союз є юридичною особою". Тобто тут не йдеться про міжнародну правосуб'єктність ЄС. Однак вона випливає з інших положень установчих договорів, в яких закріплені конкретні повноваження ЄС у сфері зовнішніх відносин. Тобто Договір про функціонування ЄС побудований на визнанні функціональної правоздатності Союзу у сфері зовнішніх відносин.

Наявність у Євросоюзу міжнародної правосуб'єктності створює можливості для нормального функціонування об'єднання у політичному та правовому сенсах.

Насамперед Євросоюз в змозі реалізовувати закріплені у Лісабонському договорі положення стосовно цілей та завдань об'єднання, зокрема:

• утвердження своєї ідентичності на міжнародній арені;

• запровадження громадянства Союзу;

• забезпечення дотримання "acquis communautaire" (правового доробку, правових цінностей ЄС) тощо (статті 3, 21 ДЄС);

• укладати від свого імені адміністративні чи приватноправові угоди;

• укладати міжнародні договори;

• спроможність належним чином представляти об'єднану Європу в рамках міжнародних організацій і конференцій. На сучасному етапі це відбувається за допомогою Голови Європейської ради, Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки та Комісії, а також шляхом співпраці між дипломатичними і консульськими місіями держав-учасниць, з одного боку, та Європейської служби зовнішньополітичної діяльності і представництвами Комісії в третіх країнах та міжнародних організаціях - з іншого (статті 24, 27 ДЄС).

Особливості структури ЄС, його юридичної природи та права відображені у правових формах його участі у міжнародних відносинах.

Оскільки ЄС є суб'єктом міжнародного права, його завдання полягає у забезпеченні узгодженості всіх напрямів співпраці держав-учасниць. Використання конкретної правової форми участі Євросоюзу у міжнародних відносинах залежить від того, в рамках якого з цих компонентів здійснюється така діяльність.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, які охоплюють:

• підтримку відносин з міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку)³, ГАТТ/СОТ та іншими);

• укладання міжнародних угод;

• встановлення та розвиток дипломатичних відносин з третіми країнами тощо.

У відносинах з міжнародними організаціями ЄС використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об'єднань, так і ті, що більш характерні для відносин держав з міжнародними організаціями. Прикладом останнього є участь ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО, ЄБРР.

Інша особливість, яка стосується форм реалізації з боку ЄС своєї міжнародної правосуб'єктності, пов'язана з посольським правом.

На відміну від інших міжнародних організацій, ЄС заснував у багатьох країнах світу, включаючи Україну, свої дипломатичні представництва, які мають назву "делегації Комісії ЄС". Водночас багато країн мають свої дипломатичні місії при Євросоюзі. Таку місію має і Україна.

Створення Європейської служби зовнішньополітичної діяльності сприяє формуванню в межах Союзу власного дипломатичного відомства, яке діє паралельно з дипломатичними відомствами держав-учасниць.