Додаткові питання

1. Чому методологія пізнання є визначальною проблемою філософії Нового часу?

2. Чому Ф. Бекона вважають родоначальником методології досвідної науки?

3. Чому Р. Декарт вважав мислення початковим принципом пізнання?

4. Чому погляди Б. Спінози можна оцінити як механістичний фаталізм?

5. Чому Т. Гоббс уподібнив державу міфічному біблійному чудовиську Левіафану?

6. На яких підставах Д. Локка визнають одним з основоположників ідеології лібералізму?

7. Чому Д. Юм заперечував об'єктивність існування причинно-наслідкових відносин в природі?

8. Доведіть історичне значення раціоналістичної методології?

9. Чому Б. Паскаль назвав людину «мислячим тростиною»?

10. Чому Д. Віко вважають одним з основоположників історизму?

Теми рефератів, доповідей

1. Уявлення Т. Гоббса про державу і право.

2. Географічний детермінізм Ш. Монтеск'є.

3. Основні риси просвітницького розуміння людини.

4. Поняття «причинності» в філософії Д. Юма.

5. Антитеологічна спрямованість французької філософії XVII ст.

Література до теми:

[6, 11, 17, 18, 23. 111, 122, 125, 130, 138, 140]

Заняття 4 - 2 год.

Проблемні питання, що складають сутність теми

1. Загальна характеристика німецької класичної філософії та її місце в історії філософії.

2. Критична філософія І. Канта. Особливості соціально-філософських поглядів Канта.

3. Ідеалізм Г. Гегеля: ідея розвитку, суперечливість між методом та системою, філософське вчення про державу і право.

4. Особливості критики ідеалізму і релігії з позиції антропологічного матеріалізму Л. Фейєрбаха.

Перелік ключових термінів та понять теми

«Субстанція», «система», «агностицизм», «категоричний імператив», «прогрес», «антропологічний натуралізм», «антиномія», «розвиток», «абстрактне», «конкретне», «апріоризм», «суб'єкт».

Методичні вказівки

До першого питання. Потрібно підкреслити специфіку та суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Німеччини, що знайшло свій прояв в німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема. Представники німецької класичної філософії, не маючи реальних можливостей для розгортання своїх ідей і поглядів у сфері соціально-політичній, «долали» недоліки німецької дійсності в своїх філософських побудовах. Тому в них ми й знаходимо як консервативні, так і прогресивні положення, як схоластичні, відвернені від дійсності роздуми, так і чітко логічні конструкції.

До другого питання. Слід звернути увагу, яким чином І. Кант (1724-1804) намагався обґрунтувати, як відбувається та які етапи проходить процес пізнання світу,а також які визначальні особливості процесу пізнання. Філософське вчення Канта носить двоїстий, дуалістичний характер – з одного боку, він виступає як матеріаліст, з іншого – як ідеаліст - агностик; з одного – прихильник розуму, з іншого – віри; з одного боку – він за подальший розвиток природознавства і науки в цілому, з іншого – за зміцнення релігії як підгрунття моральних засад. Кант здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Перш, ніж пізнавати світ, вважав Кант, потрібно проаналізувати саме пізнання, встановити його межі і можливості. Необхідно простежити, як у своєму вченні про антиномії людського розуму І. Кант впритул наблизився до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання. Особливу увагу необхідно звернути на етичні погляди Канта, де він проголошує людину кінцевою метою пізнання, а не засобом для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Також І. Кант є творцем вчення про категоричний імператив, сутність якого слід розкрити.

До третього питання. Необхідно звернути увагу, що Г. Гегель (1770-1831) – найбільш відомий філософ об’єктивного ідеалізму, який в рамках своєї об’єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Заслуга Гегеля полягає також в тому, що він весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, однак увесь універсальний процес він відобразив ідеалістично. Проаналізувавши ці питання, необхідно пояснити сутність основного протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектичним методом та ідеалістичною, метафізичною системою. Водночас, необхідно звернути увагу, що для діалектичної системи вченого характерна непослідовність, а саме Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в природі – людський дух, в філософії права – конституційна монархія, в історії філософії – філософська система самого Гегеля. Діалектичний аналіз мислителя був зосереджений на минулому і не поширювався на пояснення сучасного та майбутнього. Необхідно з’ясувати, чому філософія Гегеля вважається консервативною, а також чому К. Маркс і Ф. Енгельс назвали її «кінцем німецької класичної філософії».

До четвертого питання. Слід врахувати, що послідовним критиком ідеалістичної системи Г. Гегеля був Л. Фейєрбах (1804-1872). З творчості цього мислителя починається період нового злету, піднесення матеріалізму. Він не просто заперечував релігію, як це робили багато з його попередників, а обґрунтував психологічні передумови її функціонування. Однак, його філософія не була послідовно матеріалістичною. Так, погляди Л. Фейєрбаха містять елементи матеріалізму, атеїзму, щодо розуміння природи, а в пояснені історії людства, набувають ідеалістичного спрямування. Будучи глибоким критиком сучасної йому релігії, Фейєрбах намагався створити нову релігію, в якій замість культу бога буде панувати культ людини і любов. Крім цього важливо простежити, що філософії Фейєрбаха притаманні такі риси як метафізичність, механіцизм, споглядальний характер. В центрі філософії Л. Фейєрбаха знаходиться людина, тому його філософська система визначається як антропологічна та гуманістична. Водночас, людину він трактує одностороньо, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи.