Додаткові питання

1. Чому німецький класичний ідеалізм трактується як завершення класичного періоду новоєвропейської філософії?

2. Чому І.Кант виділяв три пізнавальні здатності людини?

3. Розкрийте сутність категоричного імперативу І. Канта?

4. Прокоментуйте характерні риси філософії І. Канта?

5. Чому мистецтво, а не наука, на думку Ф. Шеллінга, є основою філософії?

6. Які визначальні риси філософської системи Г. Гегеля?

7. В чому виявляється діалектичний характер філософії Г. Гегеля?

8. Чому, як Ви вважаєте, Г. Гегель вважав Наполеона втіленням абсолютного духа?

9. Які характерні риси філософської позиції Л. Фейєрбаха?

10. Доведіть особливість натурфілософії Ф. Шеллінга.

Теми рефератів, доповідей

1. Співвідношення права і категоричного морального імперативу в філософській системі І. Канта.

2. Вчення про громадянське суспільство Г. Гегеля.

3. Г. Гегель про роль права та моралі в регуляції людських стосунків.

4. Г. Гегель про роль особистості та народних мас в історії.

Література до теми: [10, 14, 23, 42, 31, 102, 111, 122, 125, 130, 138, 140]

Заняття 5 - 2 год.

Проблемні питання, що складають сутність теми

1. Соціально-історичні, теоретичні та науково-природничі передумови виникнення марксистської філософії.

2. «Економічно-філософські рукописи 1844 р.» К. Маркса і його ідеї щодо відчуження праці. Критика «казарменого комунізму».

3. Сутність філософії марксизму:

матеріалістична діалектика;

матеріалістичне розуміння історії та суспільно-історичної практики;

4. Еволюція марксизму в XX столітті: ленінізм, сталінізм, неомарксизм, фрейдомарксизм.

5. Критичне відношення до принципів та традицій класичної спадщини філософії XX століття. Плюралізм течій сучасної філософії.

Перелік ключових термінів та понять теми

«Матеріалістична діалектика», «ленінізм», «сталінізм», «фрейдомарксизм», «матеріалістичне розуміння історії», «комунізм», «неомарксизм», «відчуження», «класова боротьба», «диктатура пролетаріату».

Методичні вказівки

До першого питання. Марксистська філософія – безумовно важливий етап у розвитку світової філософії. В процесі самостійної роботи доцільно ознайомитися з біографічними моментами життя і діяльності К. Маркса (1818-1883) та Ф. Енгельса (1820-1895), які дають уявлення про основні напрями творчої та суспільно політичної діяльності засновників якісно нової філософії. Маркс та Енгельс неодноразово вказували, що їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, Фейєрбаха. Цей фактор особливо важливий для розуміння процесу становлення проблематики ідей, що розробляли Маркс та Енгельс.

До другого питання. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля про активну діяльність суб’єкта, Маркс вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворюваної суспільної практики. Маркс звинувачує приватну власність тому, що вона кінець кінцем породжує всі форми відчуження і стверджує ідею про необхідність перетворення «приватної власності» у реальну власність кожного індивіда, а натомість – в реальне «присвоєння» людиною відчуженого від неї багатства. Йдеться про все багатство – матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, – це людина, багата різнобічними потребами; інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в злагоді з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий «казармений комунізм», який уніфікує людину, не дає умов для всебічного розвитку особистості.

До третього питання. Доцільно врахувати, що нова концепція суспільно-історичної практики, запропонована Марксом, розкрита в його «Тезах про Фейєрбаха». Вона дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму, метафізичного, споглядального, як такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворюваної практики потребував адекватного методу пізнання – діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба «поставити на ноги», тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом в його працях «Діалектика природи» та «Анти-Дюринг».

До четвертого питання. У своїй творчості В.І. Ленін (1870-1924) аналізував проблеми сутності матерії, руху, простору, часу, обґрунтував відмінність між філософським і природничим розумінням матерії, значну увагу приділив проблемі істини, діалектиці. Зверніть увагу на праці Леніна, присвячені державі, революції, класовій боротьбі, в яких з позицій того часу аналізуються і витлумачуються складні суспільні проблеми. Більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від ортодоксальних положень, мотивуючи це зміною історичних обставин. Так виникла теза про можливість перемоги соціалістичної революції в одній окремо взятій країні. З виникненням СРСР і перетворенням марксизму в панівну ідеологію поглибився і процес його перетворення в догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин марксизму. Цьому сприяв вихід у світ так званого «Краткого курса истории ВКП(б)», який особисто редагував Й.В. Сталін. Він становив надзвичайно спрощену схему марксистської філософії, відхилення від якої було дуже небезпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії. Ситуація щодо цього змінилася в часи так званої «хрущовської відлиги», але основні філософські положення залишились непорушними. Безумовно, творчий процес неможливо зупинити зовсім, тому зверніть увагу на те, що і в галузі марксистської філософії працювало багато талановитих вчених, таких як, наприклад, П.В. Копнін, Е.В. Ільєнков, В.Ф. Асмус, В.О. Лекторський та інші.

До п'ятого питання. Слід звернути увагу, що на початку ХІХ ст. в розвитку філософії виникає ситуація, за якої класична філософська парадигма Нового часу вступає в стадію кризи. Натомість починає формуватися нова (сучасна) філософська парадигма, яка протиставляє класичній традиції Нового часу альтернативні акценти в змісті філософствування: традиційно просвітницькому об'єктивізмові протиставляється суб'єктивізм, раціоналізмові – ірраціоналізм, натуралістичному сциєнтизмові – гуманізм, фаталістично забарвленому детермінізмові – волюнтаристський лібералізм, механістичній унітарності буття – «вітальний» універсум «життєвого пориву», «позасвідомих інстинктів», активних «вибухів» волі тощо. Людська цивілізація в XIX столітті і, особливо, XX столітті вперше набуває «зримих» рис «планетарності», вселюдськості.