Додаткові питання

1. Чи можемо ми вважати філософію марксизму завершальним етапом розвитку німецької класичної філософії? Якщо так, то чому?

2. Чим різниться тлумачення поняття «відчуження» у Маркса від інших інтерпретаторів цього поняття?

3. Який зміст вкладав Г. Маркузе у поняття «одномірна людина»?

4. Чи можливо реалізувати на практиці концепцію праці Г. Маркузе?

5. Чи коректно трактувати філософські погляди Е. Фромма як «марксистські»?

6. В чому відмінність марксистського і гегелівського тлумачення діалектики?

7. Яким чином позитивізм вплинув на філософські погляди Ф. Енгельса?

8. Які основні відмінності між радянським марксизмом і західним неомарксизмом?

9. Обгрунтуйте основні принципи філософії марксизму?

10. Назвіть визначальні поняття, за допомогою яких обгрунтовується матеріалістичне розуміння історії?

Теми рефератів, доповідей

1. Марксизм в контексті світової історії та культури.

2. Правова держава і марксистська ідея диктатури пролетаріату.

3. Марксистсько-ленінська теорія комунізму: утопія чи реальність?

Література до теми:

[20, 111, 112, 113, 122, 125, 130, 138, 140, 145, 169, 193]

Заняття 6 - 2 год.

Проблемні питання, що складають сутність теми

1. Відношення до розуму у філософії XX століття. Проблема ірраціонального в різних філософських системах: волюнтаризм, інтуїтивізм, «філософія життя», філософська антропологія.

2. Проблема несвідомого: психоаналіз і неофрейдизм.

3. Співвідношення мови і знання в філософії XX століття. Структуралізм, герменевтика, неопозитивізм.

4. Філософія екзистенціалізму.

5. Релігійна філософія XX-ХХІ століття.

Перелік ключових термінів та понять теми

«Архетип», «Я», «воно», «над Я», «сублімація», «верифікація», «фальсифікація», «структура», «раціоналізм», «ірраціоналізм», «сциєнтизм», «антисциєнтизм», «неопозитивізм», «позитивізм», «екзистенціалізм», «неотомізм», «персоналізм», «психоаналіз», «неофрейдизм», «герменевтика», «структуралізм», «філософська антропологія».

Методичні рекомендації

До першого питання. Сучасна філософія характеризується наявністю великої кількості різноманітних напрямків і шкіл. Зокрема, волюнтаризм сформувався в працях А. Шопенгауера, який проголошував основою світу сліпу ірраціональну волю, недосяжну для пізнання розумом. Його послідовник Ф. Ніцше твердив, що в основі всесвіту лежить ірраціональна боротьба, а в соціальному житті – «прагнення до влади», культ сили.

Інтуїтивізм абсолютизує й ідеалістично тлумачить інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання. Представники інтуїтивізму (А. Бергсон, М. Лоський та ін.) твердять, що наукове пізнання спроможне дати лише знання явищ і фактів, тоді як інтуїція безпосередньо «схоплює» сутність, загальну ідею.

Центральним питанням філософської антропології (М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, Н.Е. Хенгстенберг, О.Д. Больнов) є питання про сутність людини, завдання – чітко показати, яким чином із основної структури людського буття випливають усі специфічні монополії, звершення й справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї справедливого й несправедливого, держава, керівництво, мистецтво, міф, релігія, наука, історичність та суспільність.

Прихильники «філософії життя» (Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, О. Шпенглер) відстоювали погляд на світ як цілісний організм, заперечуючи роль науки, яка має суто утилітарне значення, виступали проти методологізму і гносеологізму, за відновлення філософії як світогляду.

До другого питання. Доцільно звернути увагу, що фрейдизм пояснює людину через призму психоаналізу, намагаючись пояснити історію розвитку окремої особистості та всієї людської цивілізації з позицій особливої ролі несвідомого. У фрейдизмі особливо яскраво проявляється відхід від раціоналізму до ірраціоналізму. Послідовники З. Фрейда – неофрейдисти Е. Фромм, Р. Мей, К. Юнг, А. Адлер, В. Рейх, К. Хорні – прагнуть вийти за рамки біологічних характеристик людини. Неофрейдизм на місце фрейдистського ірраціоналізму біологічних імпульсів висуває ірраціональність соціальну (верховенство «Понад Я»).

До третього питання. Структуралізм проголошує себе «послідовно науковою точкою зору», що має намір «витіснити» антинаукові ірраціоналістичні спекуляції екзистенціальної філософії на основі тлумачення мови як істинної реальності людського буття. Герменевтика (В. Дільтей) теж виразно вказує на мову як конкретне втілення реальності, що є тотожністю буття, часу, історії. Доцільно звернути увагу, що герменевтика філософський метод тлумачення, розуміння феноменів культури.

На початку XX ст. виникає «третій позитивізм» або неопозитивізм (Б. Рассел, Л. Вітгенштейн). Відбувається істотна зміна традиційного уявлення про завдання і функції філософії. Якщо і предмет, і образ є фактами, то філософія може лише виявляти характер відношень між ними, і, отже, філософська робота полягає, по суті, в створенні певного образу розуміння, більше того – філософія перш за все діяльність, а вже потім теорія.

До четвертого питання. Екзистенціалізм виник в середині XІX ст., набувши значного впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813-1855), а серед російських філософів – М. Бердяєв (1884-1948). Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства – вторинним. Екзистенціалісти вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

До п'ятого питання. Необхідно врахувати, що безпосереднім фундатором напряму слід вважати В. Соловйова (1853-1900). Реалізацію морального ідеалу В. Соловйов пов'язував з осягненням «істини во Христі», абсолютної цінності – блага, істини і краси, що і відповідають трьом іпостасям Святої Трійці. Всі соціальні й моральні колізії, що полонили нинішню цивілізацію можуть знайти раціональне вирішення лише за умови повернення людини до істинного християнства. Відчуження від нього привело до втрати духовності, а це зумовило моральну деградацію народу. Істинне християнство повертає людину до людини, людину до Бога, людину до любові. Крім того, зверніть увагу на основні ідеї інших представників «релігійної містики» М. Бердяєва, Л. Шестова, П. Флоренського, М. Лоського.