Регіональна економіка. книжка

165

дом виробництва, ростом безробіття, втратою багатьма господарськими суб’єктами джерел дешевої сировини і ринків збуту готової продукції. Були порушені традиційні міжреспубліканські економічні зв’язки з республіками колишнього СРСР. Все зумовило необхідність розробки нової концепції еко-

номічного районування, яка б відповідала новим економічним вимогам.

Професор Заставний Ф.Д. в 1992 р. виділив на території України три великих економічних райони: Східний, Західний і Південний. В межах цих районів він виділив дев’ять внутріреспубліканських економічних районів

(рис. 1).

У 1994 р. В.А. Поповкін запропонував схему економічного районуван-

ня України, виділивши десять економічних районів.

У 1994 р. професор Шаблій О.І. запропонував схему соціально-

економічних районів, яка включала шість соціально-економічних районів. В

основу соціально-економічного районування професор Шаблій О.І. поклав такі принципи:

– наявність в районі так званого “ядра”, яке б виконувало роль “регіо-

нальної столиці”;

–спеціалізація району в загальнодержавному поділі праці;

–наявність в районі формованої регіональної соціально-економічної системи;

–наявність потенційних можливостей для регіонального регулювання соціально-економічних процесів.

У 1995 р. професор Пістун М.Д. виділив на території України дев’ять

суспільно-географічних районів.

166

Рис. 1. Економічне районування України (за Ф.Д. Заставним)

Вчені Ради по вивченню продуктивних сил НАН України під керівниц-

твом С.І. Дорогунцова в 1998 р. запропонували власну схему економічного районування України. Ця схема включає вісім економічних районів.

167

На нашу думку запропоновані схеми економічного районування Украї-

ни є дуже подібними. Так, схема запропонована М.Д. Пістуном повторює схему запропоновану Ф.Д. Заставним. Різниця лише в тому, що Ф.Д. Застав-

ний назвав їх економічними районами, а М.Д. Пістун – суспільно-

географічними.

Схема запропонована В.А. Поповкіним відрізняється від попередніх тим, що він Причорноморський економічний район розділив на два: Північне Причорномор’я і Крим. Центральний район назвав Середнім Придніпров’ям.

Дискусійним є виділення в окремий економічний район АР Крим (По-

повкін В.А., Дорогунцов С.І.).

Не відповідає адміністративному принципу економічного районування запропонована С.І. Дорогунцовим схема економічних районів, коли до скла-

ду Поліського економічного району не входить Київська область, а її вклю-

чено до Центрального економічного району.

5.4. Показники, що характеризують спеціалізацію і комплексний розви-

ток економічних районів.

У сучасних умовах об’єктом досліджень більшості науковців є інтегра-

льне районування, актуальність якого зростає в умовах виокремлення науки

“регіональної економіки”.

Для потреб практики все актуальнішими стають дослідження територі-

альних систем на різних ієрархічних рівнях районоутворення: макро- мезо-,

мікрорайонування.

Макрорайонування передбачає виділення в межах держави великих економічних районів, які виділяються спеціалізацією господарства, тобто ві-

діграють домінуючу роль в загальнодержавному поділі праці. В державах не-

великих за розмірами території мікрорайонування не здійснюється.

Мезорайонування фактично є адекватним адміністративно-

територіальному поділу держави. Мезорайонами, як правило, вважаються адміністративні області.

168

Мікрорайонування здійснюється шляхом поділу адміністративних об-

ластей на окремі низові адміністративні райони. В окремих випадках в мік-

рорайон можуть бути об’єднані кілька низових адміністративних районів за тими чи іншими ознаками (гірські, курортні, гірничі, прикордонні і т.і.).

Особливістю мезо- і мікрорайонів є наявність в них органів управління регіональним розвитком, а також здійснюється місцеве самоврядування, роз-

робляються річні плани соціально-економічного розвитку, здійснюється фі-

нансування бюджетних видатків.

На рівні макрорайонів розробляється Генеральна схема розвитку про-

дуктивних сил України і великих економічних районів, розробляються дов-

гострокові прогнози розвитку і розміщення продуктивних сил, програми со-

ціально-економічного розвитку районів, а також баланси: паливно-

енергетичні, продовольчі і т.д.

При проведенні економічного районування використовується понад 50

показників. А.В. Поповкін пропонував ці показники ранжувати за їх значимі-

стю в районоутворенні, але при їх виборі треба враховувати змістовність того чи іншого показника і мінімізувати вплив цінового чинника на їх параметри.

В умовах ринкової економіки вдосконалення територіальної організації господарства відбувається з метою економії суспільних затрат праці. Для до-

сягнення цієї мети здійснюється поглиблення галузевої спеціалізації еконо-

мічних районів.

Річну економію поточних витрат (Е) від спеціалізації умовно визнача-

ють як різницю між сумарними витратами (собівартість виробництва плюс витрати на транспортування готової продукції до споживача) при колишньо-

му і новому рівнях спеціалізації:

Е = [(С1+Т1) – (С2+Т2)] В,

де СІ, С2 - повна собівартість одиниці продукції відповідно до і після проведення спеціалізації; Т, Т2 - транспортні витрати з розрахунку на одини-

цю продукції відповідно до і після проведення спеціалізації; В - річний ви-

пуск продукції після проведення спеціалізації.

169

У період переходу до ринкових відносин на території країни загострю-

ються питання, зниження собівартості й підвищення якості продукції та про-

дуктивності праці. В розвинених країнах, особливо в США та Японії, спеціа-

лізація виробництва є переважно подетальною і технологічною. Очевидно,

саме в цих напрямах розвиватиметься спеціалізація промисловості в Україні,

що в майбутньому сприятиме поглибленню територіального поділу праці в окремих регіонах країни. Це стосується спеціалізації як промисловості, так і сільськогосподарського виробництва, де до того ж враховується його специ-

фіка (природні та біологічні умови для рослин і тварин, особливості викорис-

тання землі, матеріальних і трудових ресурсів, транспортних засобів, наяв-

ність ринків збуту). Залежно від головної галузі формуються господарства різного виробничого напряму: зернові, льонарські, буряківницькі, молочні,

м'ясо-молочні та ін.

Галузі спеціалізації визначають за системою певних коефіцієнтів: кое-

фіцієнта локалізації галузі в районі, коефіцієнта виробництва продукції галузі на душу населення і коефіцієнта міжрайонної товарності продукції певної га-

лузі.

Коефіцієнт локалізації (Кл), або концентрації, певного виробництва в районі

Кл = Пв.р/Пв.к,

де Пв.р - частка певної галузі у виробництві району;

Пв.к - частка певної галузі у виробництві країни.

Коефіцієнт виробництва продукції па душу населення (Кд),

Кд = Пгал.р / ПНас.р,

де Пгал.р – частка галузі району у виробництві продукції відповідної га-

лузі в країни;

ПНас.р – частка населення району в населенні країни.

Коефіцієнт міжрайонної товарності (Кмт),

Кмт = Вп.г.р. / Вп.р,

170

де Вп.г.р. – вартість продукції певної галузі району, що вивозиться за йо-

го межі;

Вп.р. - вартість продукції, яка виробляється у районі.

Простіше цей коефіцієнт визначати за відношенням обсягу вивезеної з району продукції галузі до обсягу її виробництва у районі в натуральних по-

казниках.

Для галузей спеціалізації показники Кл і Кд завжди більші за одиницю,

а Км т - менший або дорівнює одиниці. Сьогодні немає даних про частку різ-

них галузей промисловості у вартісному виразі, тим більше про частку виве-

зення продукції різних галузей за межі певних економічних районів. Тому виникають певні труднощі з визначенням коефіцієнта локалізації або міжра-

йонної товарності. В цілому високі рівні спеціалізації або високу активність у міжрайонному поділі праці має, наприклад, чорна металургія в Донецькому економічному районі, цукрова промисловість - у Подільському.

Не менш важливим є показник загального рівня спеціалізації економіч-

ного району (Сз), за яким можна визначити конкретне місце, значущість гос-

подарського розвитку економічного району. Для розрахунку використовують формулу

Сз = (Рв / Рс) 100,

де Сз - загальний рівень спеціалізації району;

Рв - частина сукупного суспільного продукту, що вивозиться за межі району, у вартісному вираженні;

РС- сукупний суспільний продукт, який виробляється в районі, у вартіс-

ному виразі.

Частка сукупного суспільного продукту, який вивозиться за межі райо-

ну, менша від частки сукупного суспільного продукту, котрий виробляється у районі. Тому рівень спеціалізації району не може становити 100%, бо це означало б, що вироблювана у районі продукція повністю вивозиться за його межі.

171

Рівень комплексного розвитку господарства району (К) визначаю у %

за формулою

К = (Рк / Рс) 100,

де Рк - частка сукупного суспільного продукту, який споживається у районі,

Рс - сукупний суспільний продукт району у вартісному виразі.

Частка сукупного суспільного продукту, який споживається в районі,

завжди менша за частку сукупного суспільного продукту району, тому 100%-

й показник неможливий. Іншими словами, 100%-на комплексність є нонсен-

сом, оскільки тоді райони могли б самозабезпечувати і обмежувати себе, а це суперечить поняттям "економічне районування" і "територіальний поділ пра-

ці". Між поняттями "спеціалізація" та "комплексний розвиток" існує оберне-

но пропорційна залежність:

Рв / Сз = Рк / К

Отже, підвищення рівня спеціалізації веде до зниження рівня комплек-

сного розвитку і навпаки.

Отримані за наведеними формулами показники дають лише загальне уявлення про спеціалізацію та комплексний розвиток економіки району.

Більш точні й достовірні дані можна мати, користуючись сучасними балан-

совими розрахунками стосовно всіх галузей матеріального виробництва та невиробничої сфери, методичними вказівками із застосування економіко-

математичних методів та ЕОМ.

При переході до ринкової економіки проблема управління економічни-

ми районами стає все актуальнішою. Система управління окремими регіона-

ми вимагає розробки цільових програм розвитку економічних районів, вдос-

коналення їх структури і організації.

Економічне районування тісно пов'язане з управлінням регіонами. Ви-

ділення системи районів допомагає створити в межах держави раціональні регіональні ТВК з урахуванням прогресивних тенденцій в територіальному поділі праці, спеціалізації господарства, внутрішньота міжрайонних еконо-

172

мічних зв'язках. Управління національною економікою поєднує господарсь-

кий підхід з комплексним розвитком економічних районів та адміністратив-

них областей з метою підвищення ефективності виробництва. Особливо важ-

ливо правильно визначити стратегію розміщення продуктивних сил в кожно-

му з виділених районів.

Економічне районування країни здійснюється на основі глибокого ана-

лізу територіальної організації продуктивних сил. Правда, в сучасній літера-

турі більше використовують термін "розміщення продуктивних сил", тобто вважають його синонімом поняття "територіальна організація продуктивних сил".

У сучасних умовах в основі формування раціональної територіальної організації продуктивних сил лежать територіальні процеси. Серед останніх в першу чергу треба виділити процеси територіальної (регіональної) диферен-

ціації і територіальної (регіональної) інтеграції.

Перехід до ринкових відносин в економіці України супроводжуються процесами реструктуризації промисловості, змінами форм організації вироб-

ництва і особливо в сільському господарстві. Істотно змінилася роль окремих регіонів в економіці держави. Не викликає заперечення той факт, що в еко-

номіці окремих регіонів відбуваються депресивні процеси, що вимагає відпо-

відного втручання держави шляхом вироблення і реалізації регіональних програм розвитку продуктивних сил в регіоні, який визнаний депресивним.

При дослідження питань розміщення продуктивних сил і розвитку гос-

подарства регіонів центральне місце відводиться обґрунтуванню територіа-

льних підходів при розробці сукупності основних положень, які направлені на формування регіональної системи територіальної організації виробництва.

Фактично концепція територіальної організації продуктивних сил являє со-

бою систему положень, направлених на пошук шляхів оптимального розмі-

щення продуктивних сил і вдосконалення регіонального господарства.

173

Таким чином, концепція розміщення являє собою систему положень,

кожне з яких направлене на вирішення тих чи інших аспектів проблеми тери-

торіальної організації продуктивних сил.

Центральним положенням вдосконалення територіальної організації продуктивних сил (ТОПС) є обґрунтування підходів до визначення оптима-

льних місць для розміщення нових і реконструкції діючих об'єктів промисло-

вого виробництва. Правда, при визначенні локального розміщення виробни-

чих об'єктів необхідно врахувати концепцію територіальних обмежень.

В умовах ринкової економіки концепція територіальних обмежень має враховуватись на етапі екологічного обґрунтування розміщення нових об'єк-

тів промисловості. Територіальні обмеження можуть враховуватись на етапі обґрунтування мікророзміщення. Наприклад, реалізація принципу обмеження концентрації виробництва у великих містах.

Обґрунтування нового будівництва промислових об'єктів і реконструк-

ція діючих виробництв має опиратися на концепцію територіальних можли-

востей населених пунктів, яка враховує, в першу чергу, можливість економі-

чного використання земель і можливостей водозабезпечення майбутніх підп-

риємств.

Відомо, що соціальна і промислова інфраструктура є чи не найважли-

вішими чинниками розміщення нових промислових підприємств. Потрібно зазначити, що в умовах становлення ринкових відносин роль цих чинників зростає, оскільки кожен інвестор прагне зменшити витрати і особливо в соці-

альну інфраструктуру.

У сучасних умовах при вдосконаленні територіальної організації про-

дуктивних сил необхідно враховувати концепцію регіональних відмінностей.

Більше того, вже сьогодні можна говорити про наявність в Україні так званих депресивних регіонів, що вимагає врахування цієї ситуації в подальшому вдосконаленні територіальної організації продуктивних сил.

174

5.5. Проблеми реформування адміністративно-територіального устрою

та економічного районування України.

В останні роки все більше дискутується питання реформування адміні-

стративно-територіального устрою України. Однак, чіткої концепції такого реформування поки що не розроблено. Таку концепцію необхідно розробити і затвердити Верховною Радою України. В даний час утворено Міністерство регіонального розвитку і будівництва, яке і має займатися питаннями вдос-

коналення територіального устрою країни. Концепції, які пропонувались ра-

ніше, не витримували критики. Хоча, на нашу думку, варто розглянути пи-

тання про територіальну реформу Донецької і Одеської областей. На часі пе-

регляд адміністративних меж сільських адміністративних районів. Вдоскона-

лення законодавства про місцеве самоврядування внесе певні зміни і в адмі-

ністративно-територіальний устрій країни.

У сучасних умовах першочерговим завданням є узаконення на держав-

ному рівні мережі економічних районів. Прикладне значення економічного районування полягає в тому, що воно є основою вироблення регіональної економічної політики.

Раціональна мережа економічних районів має служити основою вдос-

коналення територіальної структури господарства, що є важливим в умовах трансформаційних процесів в економіці. Сьогодні є потреба в доповненні міжгалузевих комплексів окремими галузями і в першу чергу підприємства-

ми сільськогосподарського машинобудування, з виробництва товарів народ-

ного споживання (електротехніка, побутова техніка, одяг, взуття, легкові ав-

томобілі, мотоцикли). Гострим є питання реконструкції і перепрофілювання підприємств воєнно-промислового комплексу. Вимагає обґрунтування будів-

ництво нових доріг і реконструкція старих.

Дедалі гострішими стають проблеми технічного переозброєння діючих підприємств паливно-енергетичного і металургійного комплексів, що зумо-

вить нарощування потужностей на окремих підприємствах і викличе необ-

хідність закриття багатьох, які економічно недоцільно реконструювати.