Регіональна економіка. книжка

106

агломерацій, де здійснювалися масштабні нові або реконструкційні

будівельні роботи з промислового, інфраструктурного, рекреаційного

освоєння територій.

Районне планування складалося із схем і проектів районного планування.

Схеми розробляли для областей та інших великих адміністративно-

територіальних одиниць, проекти – для частин областей, окремих адміністративних районів. Для населених пунктів виробляли генеральні плани

розвитку міст і приміських територій. З цього огляду районне планування вважалося елементом, що зв’язував господарське планування і містобудування.

На його основі також складалися проекти міжгосподарського і внутрігосподарського земле- і лісооблаштування, вибиралися і відводилися земельні ділянки для різних видів використання, розроблялися проекти округів і зон санітарної охорони.

Колишнє районне планування розвивалося за двома головними напрямами: 1. Найбільші успіхи були отримані у сфері теоретичних планувальних досліджень територій. Сформувалася теорія районного планування, були розроблені методики і методи обчислювального апарату територіальних досліджень, впроваджувались стандарти і нормативи оптимальної територіальної організації. Найвагоміший внесок зробили науковці радянської школи з містобудівництва, економічної та соціальної географії, конструктивної та інженерної географії: Д.І. Богорад, В.Г. Давидович, Є.Н. Перцик, В.В.

Владимиров, Ф.М. Лістенгурт, Г.А. Малоян, Ю.Л. Пивоваров, Л.Б. Коган, З.Н.

Яргіна, Є.М. Марков, В.П. Кутузова та ін. Найбільш відомі праці опублікував ЦНДІПмістобудівництва. В Україні головним дослідним центром у галузі районного планування і генеральних планів розвитку міст був Київський науково-дослідний інститут проектування і містобудівництва (колишній

“Гіпроміст”). Із останніх наукових досліджень найцікавішими стали теоретичні

107

положення з організації функціональних зон “поляризованого ландшафту”

(модель оптимальної територіальної структури) Б.Б. Родомана.

2. Другий – прикладний, суттю якого стала конкретна реалізація в життя схем і проектів районного планування, генпланів розвитку міст. У цьому напрямі успіхи були меншими. Основним недоліком впровадження планувальних рішень стало нехтування естетичними, екологічними,

соціальними і комфортабельними принципами організації території. Результат цього – не лише радянські, а й сучасні зубожілі обличчя багатьох наших міст і поселень, незручності існуючої інфраструктури, низький рівень комфортабельності житла та інших об’єктів соціальної сфери [1].

Реалізація територіального планування у країнах колишнього соцтабору була позитивнішою. Найвдалішими стали проекти організації столичних агломерацій (Варшави, Будапешту, Праги), великих гірничопромислових районів (Верхня Сілезія у Польщі), рекреаційних районів (Чорноморського узбережжя в Болгарії, Адріатичного – в Югославії). У розвинених країнах світу найуспішніші проекти Великого Лондона, Парижа, Токіо, Гамбурга,

Стокгольма, гірничопромислових районів РУРу та ін.

Треба відзначити, що термін “районне планування” в західній науці використовують рідко. Йому частково відповідає поняття “регіоналіістики”

(“Regional Science”), та ще більше – “урбаністики”. Розвиваються також схожі прикладні науки – “ландшафтний дизайн” (йому відповідають вітчизняні

“конструктивна або інженерна географія”, “ландшафтна архітектура”, “ландшафтне планування”), “дизайн простору”, ”конструкція середовища” (це поняття використовують переважно архітектори-будівельники). Західне районне планування суттєве відрізняється від наших традиційних підходів. Існує три принципових відмінності:

1. У районному плануванні високорозвинених країн найбільшу увагу приділяють врахуванню екологічного аспекту організації території. Так, вперше

108

поняття про “соціальну екологію” виникло у надрах містобудівної науки. Ще у

1921 р. відомі американські архітектори Р. Парк і Е. Берджес використали його для визначення внутрішнього механізму розвитку “капіталістичного міста”. У ті роки екологічна наука, у сучасному її розумінні, просто не існувала. Поступово цей напрям досліджень трансформувався в “урбоекологію”, “геоурбаністику” або “екологію містобудування”.

2.Архітектура, у тому числі технічні споруди, західними спеціалістами завжди сприймалися як елементи мистецтва, тому естетичні вимоги у зарубіжному районному плануванні займають домінуючі позиції. Зовнішнє обличчя, естетичний вигляд не лише курортних зон, міст та інших поселень, а й промислових районів, як правило, на декілька порядків кращий, ніж на пострадянському просторі. Достойна поваги також західна традиція щодо дбайливого збереження історичних та культурних пам’яток. Це торкається не лише окремих об’єктів архітектури і мистецтва, а загального вигляду забудованих територій. Але під час прийняття планувальних рішень також не бояться впровадження й конструктивно сміливих, надзвичайних для сприйняття об’єктів модерністського інженерного мистецтва. Не зважаючи на критику, такі об’єкти часто стають “родзинками” планувальних територій та місцями туристичного поклоніння.

3.Вимоги щодо комфортності проживання населення, зручностей використанні інфраструктури також є невід’ємною частиною упорядкування територій. Для їх вивчення сформувались нові наукові напрями дослідження психології та поведінки людей. З 60-х рр. ХХ ст. розвивається “географія сприйняття” або “когнітивна географія” (у нас прижилась назва – “географія поведінки”). Один із відомих архітекторів Д. Нобль висловив постулат: ”Як архітектори, ми формуємо поведінку людей у майбутньому завдяки створеному нами середовищу. На кожній стадії процесу проектування ми думаємо про

109

можливу поведінку людей, а успіх, або невдача нашої роботи залежить від нашої здатності передбачувати цю поведінку” [5, 260].

Нині у високорозвинених країнах популярними стають футуристичні масштабні проекти із принципово новими підходами щодо будівництва міст

(місто-дім), захисних від наслідків потепління клімату екологічних споруд

(майбутні гідроспоруди у гирлі Темзи, у Нідерландах та ін.), гігантських мостів

(наприклад, через Берингову протоку) та багато інших цікавих проектів.

Проекти районного планування використовують також у відродженні депресивних та відсталих регіонів. Так, у програмі розвитку “єврорегіонів передбачені не лише економічні і соціальні, а втілюються й нові планувальні рішення.

У сучасній Україні регіональні дослідження переживають часи Великої депресії. Районне планування великих територій (рівня схем і проектів)

практично зникло. Генплани міст та інших населених пунктів не оновлювались багато років, хоча вони давно застарілі як морально, так і фізично. Виняток становить розроблений останнім часом Генплан розвитку Києва та проект планування його приміської зони. В Україні запроваджений закон “Про планування і забудову територій”, але механізм його реалізації має бути комплексний. У 2002 р. в Україні законодавчо затвердили “Генеральну схему планування території України”, але її виконання гальмується низкою економічних і політичних чинників [2].

Відсутність районного планування призвела до жахливих наслідків:

знищуються пам’ятки архітектури та мистецтва, вирубуються сквери, парки,

насадження санітарно-захисних і рекреаційних зон, а часто й заповідних територій, забудовуються дитячі майданчики, території громадських закладів,

ведеться будівництво екологічно небезпечних об’єктів із порушеннями усіх санітарно-гігієнічних норм. Архітектурно-естетичний вигляд міст та інших поселень жахливий: нерозбірлива, строката еклектика усіх стилів і напрямів –

110

від страхітливих “хрущобок” до модернових висоток, від “показушних купецьких” особняків та замків до головних вулиць, де перші поверхи колишніх житлових будинків, перетворилися на безкінечний ряд торговельних точок

“базарного” типу. Порушуються всі існуючі правила раціонального облаштування території, будівельні, екологічні, санітарно-гігієнічні норми і стандарти, нормативи соціального і інфраструктурного забезпечення населення.

Наслідки і майбутні збитки від такої діяльності можуть бути катастрофічними.

В умовах, коли в Україні частково стабілізувалась і поступово починає поліпшуватись економічна ситуація, треба прийняти нагальні заходи щодо відновлення робіт з районного планування. На першому етапі, це може бути вироблення генпланів розвитку міст та інших населених пунктів, туристичних,

курортних та інших рекреаційних зон.

Питання і завдання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте основні загальнонаукові методи, які найбільше використовуються у дослідженнях територіальної організації господарства.

2.Проаналізуйте спеціальні методи наукових досліджень просторової організації економіки. Визначте сфери їх використання.

3.Визначте роль і значення економетричних методів у регіональних дослідженнях.

4.Яке місце займають балансові методи у дослідженнях розвитку регіонів?

5.Яке місце займають оптимізаційні моделі у дослідженнях розвитку регіонів?

6.З якою метою у регіональних дослідженнях використовують соціологічні методи?

7.Визначте суть та особливості використання методів аналізу соціально-

економічного рівня розвитку регіонів (методів регіональної діагностики).

8.Охарактеризуйте методи, які використовуються для визначення спеціалізації,

рівнів комплексності та ефективності регіонального розвитку.

111

9. За якими показниками визначають рівні соціально-економічного розвитку регіонів?

10.Дайте характеристику основних видів прогнозних досліджень просторової організації галузей і регіонів.

11.Визначте суть і основні проблеми районного планування в Україні.

Рекомендована і використана література

1.Владимиров В.В., Фомин И.А. Основы районной планировки: Учебник. – М.: Высшая школа, 1995. – 224 с.

2.Генеральна схема планування території України: Затвер. Законом України від 7 лютого 2002 р. // Управління сучасним містом. – 2002. – № 1-3. – С. 165– 173.

3.Гликман Н. Эконометрический анализ региональных систем: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1980. – 279 с.

4.Глівенко С.В., Соколов М.О., Теліженко О.М. Економічне прогнозування: Навч. посібник. – Суми: Вид-во “Університетська книга”, 2001. – 207 с.

5.Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой географии: Пер. с англ. / Авт. предисл. С.В. Федулов.. – М.: Прогресс, 1990. – 304 с.

6.Дмитриева О.Г. Региональная экономическая диагностика. – СПб.: Изд-во УЭиФ, 1992. – 273 с.

7.Долішній М.І., Стадницький Ю.І., Загородній А.Г., Товкан О.Е. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник. – Львів: Нац. ун-т “Львівська політехніка”, 2003.– 256 с.

8.Изард У. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1966. – 660 с.

9.Концепція і стратегія розвитку та розміщення продуктивних сил України / С.І. Дорогунцов, Б.М. Данилишин та ін. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – 284 с.

112

10.Котилко В.В., Санин И.И. Региональное прогнозирование. – М.: Сатурн-С, 2001.

11.Матвиенко В.Я. Прогностика: прогнозирование социальных и экономических процессов. – К.: Українські пропілеї, 2000. – 520 с.

12.Методологічні засади комплексного розвитку продуктивних сил регіонів /

Б.М. Данилишин, Л.Г. Чернюк, М.І. Фащевський та ін. – К.: РВПС України НАН України, 1998. – 158 с.

13.Родоман Б.Б. Территориальные ареалы и сети: Очерки теоретической географии: Учеб. пособие. – Смоленск: Ойкумена, 1999. – 256 с.

14.Розанова Т.Г. Региональная экономическая система: методология и методика исследования. – М.: Изд-во МВТУ, 2000.

15.Рябцев В.М., Чудилина Г.И. Региональная статистика. – М.: МИД, 2001. 16.Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч.

посібник. – К.: Вікар, 2001. – 377 с.

112

Розділ 4. Регіон у системі територіального поділу

праці

4.1. Поняття про регіон

Поняття про територію, регіон, район. Територія – одне із найабстрактніших понять, яке визначає земельний, підземний, повітряний,

космічний або водний (інша назва – акваторія) простір з певними межами,

наприклад, територія міста, регіону, країни, територіальні води тощо. Тобто територія – це певний площинний або об’ємний простір, заповнений різноманітними об’єктами.

Регіон (від латинського regio – область): 1) теж, що район; 2) територія,

акваторія, часто велика за розмірами, яка не обов’язково пов’язана з таксономічними одиницями виміру у системі будь-якого територіального членування, наприклад, Азіатський регіон, південний регіон [2, 260].

Район (від французького rayon – промінь, радіус): 1) територія

(акваторія), яка відокремлюється за сукупністю будь-яких взаємопов’язаних ознак або явищ; таксономічна одиниця у будь-якій системі територіального членування; 2) у географії – цілісна територія (акваторія), що характеризується, як правило, спільністю генезису і взаємозалежністю компонентів географічної оболонки або суспільного відтворення (ці ознаки відрізняються від тих, що спостерігаються на сусідніх територіях) [2, 257].

Застосування понять “регіон” і “район” у такому класичному для вітчизняної науки розумінні сумнівів зазвичай не викликає. Проте, як тільки ми додаємо до них прикметник – економічний, виникає низка непорозумінь.

По-перше, регіоналістика проникла до нас із західної англомовної науки, де слово “район” відсутнє, а є лише “регіон”. Це зумовлює однозначність смислів понять “економічний район” і “економічний регіон”.

По-друге, у нас поняття “економічний район” використовується, з

одного боку, як синонім “економічного регіону” – будь-якої територіальної одиниці економічного простору від локальної до великомасштабної, що може

113

охоплювати не тільки регіони країни, а й світу. З другого боку, в економічній географії категорія “економічного району” має чітке визначення як елемент економічного районування. Тому часто під поняттям економічного регіону розуміють лише такий великий економіко-географічний район, як,

наприклад, Донецький, Подільський, Причорноморський та ін. На нашу думку, поняття економічного регіону можна застосовувати у двох значеннях,

але там, де мова йде про економіко-географічні райони, треба окремо підкреслювати цей особливий аспект дослідження.

Поняття про таксони. Поняття території, району, регіону можна використовувати для вивчення будь-яких об’єктів – фізико-географічних,

суспільних, економічних, політичних, історичних та багатьох інших. Для визначення специфічного змісту цих категорій впроваджено поняття про таксони. Таксони – територіальні одиниці, що мають особливі кваліфікаційні ознаки. Таксонування – один із основних методичних прийомів і методологічних підходів в географії, яка взагалі оперує не абстрактними, а

такими територіями, що мають чіткі класифікаційні й типологічні характеристики [1, 64–65]. Прикладом таксонів в економічному районуванні можуть бути економічні мікро-, мезо- і макрорайони (мікрорайони районного планування, економічні підрайони, економічні райони); у промисловому економічному районуванні – промислові пункти, центри, вузли, райони і зони.

Поняття про економічний простір. Економічним простором

називають освоєну територію, яка насичена об’єктами господарської

(економічної) та іншими сферами діяльності, взаємозалежними і пов’язаними між собою. Економічний простір не може бути однорідним завдяки тому, що набір однакових компонентів фізично неможливий. Але його окремі частки – економічні регіони – можуть складатися з більш-менш однорідних елементів.

Найважливішими характеристиками простору і регіонів є обсяг ВВП

(насиченість господарською діяльністю), густота населення, природно-

ресурсний потенціал, основний капітал та інвестиції, показники розміщення

114

населення і господарства (рівномірність, диференціація, концентрація,

розосередження тощо), специфіка і рівень внутрішніх і зовнішність зв’язків,

динамічність ринку товарів і послуг, населення та ін.

В економічному просторі формуються різноманітні форми організації господарства і розселення: територіально-виробничі комплекси (ТВК),

промислові, транспортні центри і вузли, різні типи міст (великі, малі, середні та ін.) і систем розселення.

“Єдність економічного простору країни” зумовлена спільним державним законодавством, єдністю кредитно-фінансової і митної систем,

функціонуванням інтегрованих інфраструктурних систем (енергетики,

транспорту, зв’язку тощо) [3, 63–64].

Співвідношення понять “економічний регіон”, “економічний

район”, “адміністративно-територіальний поділ”. Економічний регіон –

частина загального економічного простору, всі складові якого пов’язані між собою більш тісними зв’язками, ніж із елементами зовнішнього середовища

(іншими економічними регіонами). Кожен економічний регіон має свій внутрішній економічний простір, межі території, яку він займає, і зв’язки із зовнішнім простором. Економічні регіони відрізняються за площею території

– від локальних (локальний ТВК, промисловий пункт, центр тощо) до великомасштабних (частка території країни, можливо й світу). Також економічні регіони можуть виокремлюватися за напрямами і формами регіонального поділу в залежності від мети дослідження. Так можна розглядати галузеві, міжгалузеві, транснаціональні, інтегральні та інші економічні регіони.

Економічний район суттєво не відрізняється від поняття економічного регіону. Але, чомусь в нашій країні переважає думка, що економічні райони – це лише великі економіко-географічні райони. Непорозуміння, як правило,

виникають у тих людей, в тому числі економістів, які недостатньо знають теорію економічного районування.