Договора про спільну діяльність

Спільна діяльність в широкому розумінні може здійснюватись у двох формах із виникненням при цьому двох видів зобов'язань.

По-перше, учасники можуть обрати організаційно-правову форму здійснення спільної діяльності без створення юридичної особи. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформляються договором про спільну діяльність.

По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на співробітництво в межах самостійного суб'єкта права - юридичної особи. В цьому разі між учасниками укладається засновницький договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними з цією метою юридичної особи.

Ця теоретична позиція знайшла своє підтвердження в національній нормативно-правовій базі. Так, відповідно до п. 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Фінансові інвестиції» (Наказ Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 р. № 91), спільною діяльністю вважається господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об'єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди між ними.

Загальні положення щодо права суб'єктів господарювання на ведення спільної господарської діяльності на умовах, визначених договором про спільну діяльність, містяться у ст. 176 ГК України та гл. 77 ЦК України.

Порядок оподаткування спільної діяльності без створення юридичної особи та суміжні з цим процедури визначаються Законом України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.) та прийнятими на його виконання документами (зокрема, Порядком ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 11 липня 1997 р. № 234 (в редакції наказу від 16 січня 1998 р. № 24).

За схожим визначенням підпункту 7.7.1 п. 7 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» спільна діяльність без створення юридичної особи проводиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. На відміну від визначення ЦК України, це визначення передбачає обов'язковою ознакою відповідного договору об'єднання коштів або майна учасників, а також характер його мети - господарська.

Частина 2 ст. 1130 ЦК України вказує на існування двох різновидів договору про спільну діяльність:

- договір простого товариства (на основі об'єднання вкладів учасників);

- договір про спільну діяльність, що не передбачає об'єднання вкладів учасників.

!	У випадку створення юридичної особи, залежно від структури і характеру сумісного капіталу спільні підприємства будуть або акціонерними товариствами, або спільними підприємствами з пайовою участю сторін. Акціонерами в товариствах можуть виступати органи держави та приватні інвестори.

Можливості приватного партнера щодо прийняття самостійних адміністративно-господарських рішень визначаються, як правило, часткою в акціонерному капіталі. Особливістю спільних підприємств є постійна участь держави в поточній виробничій, адміністративно-господарчій та інвестиційній діяльності. Зміна структури акціонерного капіталу на користь одного з партнерів спільного підприємства зумовлює лише перерозподіл акцій, але не впливає на загальні розміри капіталу.

Окрім основних форм ДПП, деякі дослідники вважають за необхідне розрізняти моделі державно-приватних партнерств – конкретні проекти ДПП, що виникли в результаті законної і прозорої процедури добору відповідних учасників ДПП з боку приватного бізнесу для розв’язання конкретних задач економічної політики держави.

Нижче наводиться перелік основних моделей ДПП, розміщенних за принципом зростання автономності приватного сектора, починаючи з моделі повного державного контролю і закінчуючи максимально автономним приватним сектором. В останньому випадку об’єкт передається йому у власність повністю:

• державне забезпечення суспільними благами;

• контракти на надання полуг;

• аутсорсинг;

• продаж і користування на базі лизингу (Sale &Leaseback (S&L));

• оперативне управління, підтримка і стратегічне управління;

• будівництво, оперативне управління, передача державі (Build, Lease, Transfer (BLT));

• будівництво, користування на базі лизингу, передача державі (Build, Lease, Transfer, Maintain (BLTM));

• будівництво, володіння, оперативне управління, передача (Build, Own, Operate, Transfer (BOOT));

• проектування, конструювання, стратегічне управління, фінансування (Design, Build, Finance, Operate (OBFO));

• франшиза;

• концесія;

• партнерство з додатковими правами (Regeneration Partnership);

• повна приватизація (Outright Privatization).

7.4.

ВИЗНАЧЕННЯ ТА РОЗПОДІЛ РИЗИКІВ, ПРИТАМАННИХ ПРОЕКТАМ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Типові ризики проектів ДПП, оптимальний варіант розподілу ризиків у проектах ДПП

Однією з сутнісних ознак державно-приватного партнерства є оптимальний розподіл ризиків між публічною організацією та приватною компанією шляхом визначення того партнера, який має потенціал і ресурси мінімізувати конкретний тип ризику. Саме на початковому етапі проектів ДПП необхідно визначити ризики, пов’язані із кожним аспектом проекту, здійснити аналіз з точки зору ймовірності та прогнозованого впливу на проект, і здійснити їх розподіл між публічним і приватним секторами або ж домовитися про спільну відповідальність, про певну категорію ризику.

!

Визначення ризиків – це процес визначення того, які конкретні події як чинники ризику (наприклад, перевищення кошторису на будівництво, перевищення розрахованих експлуатаційних видатків, низький попит на продукт проекту, падіння вартості місцевої валюти по відношенню до інших валют тощо) є найважливішими з точки зору визначення життєздатності проекту.

Таблиця 7.1.