2. Розкрийте генезис розвитку організаційних форм навчання.

Ф о р м а організації навчання – це зовнішнє вираження організації навчальної діяльності, яке регулюється певним, наперед визначеним розпорядком, узгодженими діями вчителя та учнів, що здійснюються у визначеному  порядку і певному режимі. На теперішній час у педагогічній практиці є відомими понад 30 конкретних форм навчання. Загальноприйнятими  формами організації навчальної роботи є к о л е к т и в н і (уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вищому навчальному закладі, екскурсії, факультативи) та  і н д и в і д у а л ь н і  (самостійна  робота, дипломні та курсові проекти), які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва нею з боку викладачів. Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком. За часів первіснообщинного ладу навчання було практично-догматичним. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної праці та повсякденного спілкування з дорослими.  Навчальна робота з ними набувала індивідуальний, а згодом індивідуально-груповий характер.

І н д и в і д у а л ь н е  навчання полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (наприклад, вивчення матеріалу підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Його негативними рисами є значні матеріальні витрати, відсутність співпраці в колективі. Сучасним вираженням цієї форми організації навчання є репетиторство і консультування. І н д и в і д у а л ь н о – г р у п о в а   форма навчання передбачає індивідуальну роботу вчителя в групі дітей із 10-15 осіб, рівень підготовки яких не є однаковим. Діти приходять на заняття у різний час. Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні завдання. Вважається, що одним із перших цю форму навчання почав використовувати  Я. Штурм у 9-класній Страсбурзькій гімназії (Німеччина). К л а с н о – у р о ч н а  система навчання виникла за часів середньовіччя і  набула розповсюдження в братських школах України і Білорусії. Своє подальше теоретичне обґрунтування ця форма навчання знайшла в працях Я.А.Коменського, К.Д.Ушинського. Її сутність полягає в тому, що учні одного віку розподіляються по класах, де заняття з ними проводяться поурочно відповідно наперед складеного розкладу. Усі учні працюють над засвоєнням одного і того ж  матеріалу. Б е л л – л а н к а с т е р с ь к а   система взаємного навчання виникла в 1798 р. і отримала назву від прізвищ англійського вчителя Ендрю Белла і священика Джозефа Ланкастера, які одночасно застосовували її в Англії та Індії. Сутність її полягала в тому, що через гостру нестачу вчителів один учитель навчав 200-300 учнів різного віку. До обіду він займався з групою старших учнів, а після обіду кращі учні займалися з молодшими, передаючи їм одержані знання. М а н н г е й м с ь к а  форма вибіркового навчання виникла наприкінці ХІХ ст. як спроба реалізувати диференційований підхід. Уперше її використав доктор Йозеф Антон Зіккінгер у м. Мангеймі  (Німеччина). Її сутність полягала в тому, що всі учні ділилися на чотири класи: основний клас для дітей із середніми здібностями, допоміжний клас для розумово відсталих дітей клас для малоздібних учнів і клас для обдарованих школярів. Відбір здійснювався на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів. Елементи цієї форми збереглися до теперішнього часу в Англії та США. Її реалізація є можливою за умови наявності в одній паралелі не менше, ніж 4-х класів. Д а л ь т о н – п л а н    уперше застосований у 1905 році у США вчителькою Елен Паркхерст у м. Долтоні  (штат Масачусетс). Ця система ґрунтується на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально, згідно зі своїм темпом. За відсутності уроків навчальні класи поступово перетворювалися на предметні лабораторії. Кожен учень працював самостійно, виконуючи тижневі, місячні завдання, а вчителі консультували і контролювали їх. Елементи цієї системи застосовуються зараз на заочному відділенні. Б р и г а д н о  -  л а б о р а т о р н а   форма навчання виникла в 20-х рр. ХХ ст. із метою поєднання індивідуальної та групової роботи учнів. Розподілені на невеликі бригади по 5-7 чол., учні виконували спеціально визначені вчителем „робочі завдання” з кожного навчального предмета. Ця система себе не виправдала, оскільки знижувала роль учителя, на давала міцних знань і породжувала безвідповідальне ставлення до навчання.

П л а н  Т р а м п а   виникнув у ХХ ст. у США з ініціативи Ллойда Трампа, який прагнув поєднати у процесі навчання масову, групову та індивідуальну форми роботи. Для цього 40% навчального часу учні проводять у великих групах (100-150 осіб), де читаються лекції з використанням різних технічних засобів; 20% – у малих групах (10-15 осіб), де обговорюють лекційний матеріал, поглиблено вивчають окремі розділи, відпрацьовують уміння та навички; 40% – працюють індивідуально з використанням додаткової літератури та комп’ютерної техніки.К о м п л е к с н и й   метод навчання як форма організації навчального процесу виник на початку ХХ ст. завдяки досліджень швейцарського педагога А. Фер’єра, бельгійського педагога О. Декролі і німецького педагога О. Шульца. Сутність цієї організаційної форми полягає в об’єднанні навчального матеріалу в теми-комплекси. Проте комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. Такими комплексними програмами в колишньому СРСР були  „Праця”, „Природа”, „Суспільство”, але вони не забезпечили міцних систематизованих знань , тому в 30-х рр. ХХ ст. школа і педагогічна  наука повернулися до класичної класно-урочної системи.