Білет № 26

1. Дайте характеристику психології індивідуального підходу до дитини у процесі виховання.

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлюється деякими природженими відмінностями (тип вищої нервової діяльності тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя

дитини та особливостей її виховання. Врахування індивідуальних відмінностей дитини є однією з важливих умов успіху у вихованні.

В індивідуальному підході до дитини у процесі виховання можна вичленити два аспекти – психологічний і педагогічний. Психологічний полягає у встановленні неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб’єктивного сприйняття зовнішніх впливів і специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у виборі таких засобів і форм впливу на учня, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроям у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний ефект.

Здійснення індивідуального підходу у процесі виховання означає передусім виявлення загальної спрямованості особистості учнів, її схильностей та змісту інтересів. Врахування цього допомагає вихователеві підтримувати і стимулювати розвиток позитивних сторін особистості учнів.

Необхідність індивідуального підходу зумовлюється тим, що на одні і ті ж засоби і форми виховного впливу кожен учень реагує по-різному, залежно від своєрідності його розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру, що виникли раніше від того, як складаються його стосунки з однокласниками, з вихователем на даному етапі. Все це спричиняє суттєві індивідуальні відмінності у ставленні кожного учня до самих виховних впливів. Ігнорування цього факту знижує ефективність впливів вихователя на учня, а іноді дає небажані наслідки.

2. Поясніть значення Києво-Могилянської академії як осередку науки і культури в Україні.

Києво-Могилянська Академія утворилась в 1632 р. шляхом злиття братської школи Київського Богоявленського братства (відкритої 15 жовтня 1615 р. на Подолі в садибі Галшки Гулевичівни Лозко) з лаврською печерською школою (остання була започаткована архімандри¬том Києво-Печерської лаври Петром Могилою в 1631 р.). Утворений вищий навчальний заклад спочатку отримав назву Києво-Могилянського колегіуму, а з 1701 р. – Академії. Відомо, що курс навчання тривав 12 років і розподілявся за 8 класами. Структурно серед них виділялися три ступені – нижчий, середній і вищий. Нижчий ступінь включав граматичні класи. Другий етап навчання слухачів, називали спудеями, проходив у класах: піїтики (1 рік), риторики (1 рік) і філософії (2 роки). Заключним (вищим) етапом навчання в Академії був курс богослов’я, вивчення якого тривало 4 роки. Вивченні теорії му¬зики, гри на музичних інструментах, хоровому співі.

У 1819 р. Академію реорганізували в Духовну семінарію. У 1967 р. на території колишньої Академії відкрито Вище військово-морське політичне училище.16 жовтня 1991 р. відбулася презентація незалежного міжнародного університету „Києво-Могилянська Академія”. На теперішній час навчальними планами передбачена двоступенева підготовка спеціалістів.

3. Класифікація виробництв за пожежо–вибухонебезпечністю.

Горіння - хімічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням енергії у вигляді тепла, диму та полум’я. Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників – горючої речовини, окисника та джерела запалювання. Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів – це сукупність властивостей, якіхарактеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин:

• негорючі– речовини та матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження; - важкогорючі– речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення; - горючі (спалимі) – речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали – це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до 30 с) дії джерела запалювання низької енергії.

Основні показники пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану, які використовуються при визначенні категорій вибухонебезпеки приміщень та вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон в приміщеннях і поза ними:

- t_сп - температура спалаху – це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння, тобто має місце тільки спалах - швидке згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів;

- t_займ - температура займання – це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування – початок стійкого полум'яного горіння;

- t_сзайм – температура самозаймання –- це найменша температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення полум'яного горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я;

Відповідно до ОНТП 24-86, приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії є надмірний тиск, який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

До категорії А (вибухопожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані із застосуванням газів з нижньою межею займистості 10% і нижче до об'єму повітря; рідин, що мають температуру спалаху парів до 28 °С включно, за умови, що далі рідини і гази можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші в об'ємі, який перевищує 5% об'єму приміщення, при спалахуванні яких розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа; речовин і матеріалів, здатних вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним. До цієї категорії належать склади балонів з горючими газами, склади бензину та ін

До категорії Б (вибухопожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані із використанням або наявністю пальних газів з нижньою межею займистості більше 10% до об'єму повітря і рідин з температурою спалаху парів вище 28...61°С включно, створюючи розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу або волокон, нижня межа займистості яких 65 г/м³ і менше до об'єму повітря, за умови, що далі гази, рідини і пил можуть утворювати із повітрям вибухонебезпечні суміші в об'ємі, що перевищує 5% об'єму приміщення. До цієї категорії належать компресорні станції, цехи, що виготовляють вугільний пил і деревинне борошно, мазутні господарства та ін.

До категорії В (пожежонебезпечна) відносять виробництва, пов'язані з використанням рідин з температурою спалаху парів вище 61°С і горючого пилу, нижня межа вибуху якого більше 65 г/м³ до об'єму повітря; речовин, здатних горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним; твердих спалимих матеріалів і речовин. До цієї категорії належать склади паливно-мастильних матеріалів, столярні майстерні та ін.

До категорії Г відносять виробництва, пов'язані із обробкою неспалимих речовин і матеріалів в гарячому, розжареному або розплавленому стані, які супроводжуються виділенням променевого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини і тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До цієї категорії належать ливарні цехи, кузні, котельні та ін приміщення.

До категорії Д відносять виробництва із технологічними процесами із застосуванням неспалимих речовин і матеріалів в холодному стані. Це цехи холодної обробки металів, інструментальні цехи , навчальні приміщення та ін..

Для забезпечення конструктивної відповідності електротехнічних виробів правилам, ПУЗ-85 виділяє пожежо- і вибухонебезпечні зони.

Пожежонебезпечні зони — простори в приміщенні або поза ним, де знаходяться горючі речовини як при нормальному протіканні технологічного процесу, так і при його порушенні. Зони поділяються на:

П-І - приміщення, в яких наявні горючі рідини з температурою спалаху парів понад 61°С.

П-ІІ - приміщення, в яких виділяються горючі пили у нижніх концентраційних межах запалюваності > 65г/м³.

П-ІІа - приміщення, в яких наявні тверді горючі речовини.

П-Ш - пожежонебезпечна зона поза приміщенням, в якій наявні горючі рідини з температурою спалаху понад 61 °С або горючі пили з нижньою концентраційною межею запалюваності > 65г/м³.

Вибухонебезпечні зони - приміщення або його частина поза приміщенням, де утворюються вибухонебезпечні суміші як при нормальному протіканні технологічного процесу, так і в аварійних ситуаціях. Зони поділяються на:

В-І - приміщення, в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в нормальному режимі роботи. В-Іа - приміщення, в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в аварійному режимі роботи. В-Іб - зони, аналогічні до В-Іа, але процес утворення вибухонебезпечних сумішей у невеликих кількостях і робота з ними здійснюється без відкритого джерела вогню. В-Ів - зони, аналогічні до В-І, але процес утворення вибухонебезпечних сумішей у невеликих кількостях і робота з ними здійснюється без відкритого джерела вогню. В-Іг - зони поза приміщенням (навколо зовнішніх ел. установок), в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в аварійному режимі роботи. В-ІІ - вибухонебезпечна зона, що виникає при здійсненні операцій технологічного процесу при виділенні горючих сумішей парів при нормальному режимі роботи. В-ІІа - вибухонебезпечна зона, що виникає при здійсненні операцій технологічного процесу при виділенні горючих сумішей парів при аварійному режимі роботи.