Білет № 20

1. Визначте роль гри як провідного виду діяльності дошкільника.

Гра є важливим засобом розвитку дитини, підготовки її до школи, до майбутнього життя.

У грі відбувається:

• розвиток моторики – гра створює сприятливі умови для удосконалення рухів дитини ( О.В.Запорожець);

• формування довільності пам’яті – у грі діти запам’ятовують і пригадують більше слів, ніж у будь якій іншій діяльності ( З.М.Істоміна);

• в умовах гри раніше формується вміння дошкільника підкорятися правилам, утворюється механізм керування своєю поведінкою, гартується воля (З.В.Мануйленко);

• у грі складається довільність психічних процесів;

• у грі формується особистість дитини.

Отже, гра є провідною діяльністю дітей . Звідси випливає її особливе значення у розвитку дошкільників. Гра є найбільш доступною для дошкільнят діяльністю, оскільки найбільше відповідає її фізичним і психічним можливостям. Вона ніколи не ставить недоступних вимог, але разом з тим завжди вимагає деякого напруження сил, що підтримує бадьорість, життєрадісність дитини, забезпечує її здоров’я.

2. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СІМ’Ю ЯК СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ПОКАЖІТЬ ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ ШКОЛИ З СІМ’ЄЮ

Процес формування і розвитку особистості починається з моменту народження дитини. Тому особливо велике значення сім’ї, яка є одночасно і середовищем для дитини, і першим вихователем і виконує функцію відтворення населення і передачі духовного багатства, культурних традицій народу, сім’ї. Сім’я багато в чому передбачає те, якою стане людина в майбутньому. Саме сім’я закладає фундамент розвитку нахилів, здібностей дитини, формування її моральних якостей, здоров’я. У цьому ж середовищі відбувається соціалізація особистості.

Є всі підстави стверджувати про прямий зв’язок сім’ї та особистісних якостей дитини. Згідно з даними дослідників, проблеми, атмосфера в сім’ї визначаються двома чинниками: 1) ставленням батьків до своїх дітей, їх особистісними якостями, взаєминами; 2) матеріальним положенням сім’ї, житловими умовами, структурою сім’ї.

При всьому різноманітті сімей В.І. Лозова і Г.В. Троцко умовно поділяють їх на кілька груп, які по-різному впливають на розвиток і формування дитини: 1) сім’ї, у яких дружні взаємини між батьками і дітьми; 2) сім’ї, у яких доброзичливі взаємини; 3) сім’ї, у яких батьки багато уваги приділяють матеріальному благополуччю дітей, результатам успішності; 4) сім’ї, у яких мають місце непедагогічні дії батьків; 5) неупорядковані сім’ї, у яких батьки конфліктують, часто бувають п’янки, погрози один одному і дітям, проявляється жорстокість.

У цих сім’ях різний стиль взаємин між батьками та їхніми дітьми: авторитарний, ліберальний, демократичний (слід надати характеристику кожного стилю).

Серед шляхів зміцнення зв’язків школи з сім’єю переважають: 1) організаційна робота школи з сім’єю; 2) підвищення педагогічної культури батьків.

4. Шум, його параметри, дія на людину, нормування, методи та засоби захисту.

Шум – це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здоров'ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки зору – це хвильові коливання пружного середовища, що поширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі.

За частотою звукові коливання, які ми чуємо лежать в діапазоні від 20 до 20000 Гц. Найбільша чутність звуку людиною відбувається в діапазоні від 800 до 4000Гц. Найменша – в діапазоні 20–100Гц. Реакція на сприйняття шуму людиною залежить також від тривалості дії звукових хвиль.

Джерелами звукових хвиль можуть бути коливання конструкцій або їх частин, явища в газоподібних і рідких середовищах Джерело шуму характеризується звуковою потужністю, яка вимірюється у Ваттах (Вт). Рівень інтенсивності шуму (звукового тиску) визначають за звуковим тиском у відносних одиницях – децибелах (дБ) від 0 до 140 Дб. Нуль децібел відповідає нижньому порогу чутливості, поріг больових відчуттів – 140 дБ.

Негативний вплив шуму на організм людини характеризується підвищенням втомлюваності, загальною слабкістю, роздратуванням, апатією, послабленням пам’яті та ін. Високий рівень шуму обумовлює зниження продуктивності праці, сприяє виникненню нещасних випадків та аварій.

За походженням шуми бувають природні, техногенні, біологічні і соціальні. Характер шуму визначається звуковим тиском, частотою, тривалістю його дії. Спектр шуму визначається залежністю рівня інтенсивності від частоти звукових хвиль За часовими характеристиками шуми поділяються на такі класи:

- постійні шуми, рівень звуку яких за восьмигодинний робочий день змінюється в часі не більш ніж на 5 дБА;

- непостійні шуми характеризуються зміною рівня звуку упродовж робочого дня більш ніж на 5 дБА;

- імпульсні шуми проявляються у вигляді окремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймається людським вухом як окремі удари.

У виробничих умовах, коли шум має непостійний характер застосовують середню величину – еквівалентний рівень звуку , що характеризує середнє значення енергії звуку в дБА, який вимірюється шумоміром.

Способи боротьби з шумом механічного походження є такими:

1. Технічні заходи :

• зниження вібрації в джерелі її виникнення (вибір на стадії проектування кінематичних і технологічних схем, які знижують динамічні навантаження в устаткуванні);

• зниження діючої вібрації на шляху розповсюдження від джерела виникнення (вібропоглинання, віброгасіння, віброізоляція) ;

• зменшення шкідливої дії вібрації застосуванням індивідуальних засобів захисту (віброізолюючі рукавиці, взуття з пружними віброзахистними прокладками) та запровадженням раціональних режимів праці і відпочинку.

2. До організаційних заходів відносять:

• організаційно-технічні (своєчасний ремонт та обслуговування обладнання за технологічним регламентом, контроль вібрації, дистанційне керування вібронебезпечним обладнанням);

• організаційно-режимні (режим праці та відпочинку, заборону залучення до вібраційних робіт осіб молодших 18 років, тощо);

3. До лікувально-профілактичних заходів відносяться:

- медичний огляд;

- лікувальні процедури (фізіологічні процедури, вітаміно- та фітотерапія).

Одним з економічних і доступних способів зниження шуму є застосування методів звукоізоляції та звукопоглинання.

Звукова ізоляція від повітряного шуму здійснюється за допомогою кожухів, екранів, перетинок, виготовлених із щільних твердих матеріалів, здатних запобігати розповсюдженню звукових хвиль (метал, пластмаса, цегла, скло, ДСП, бетон та ін.). Заукоізолюючі перепони відбивають звукову хвилю і тим самим перешкоджають розповсюдженню шуму. Звукоізолюючі екрани бувають одношарові та багатошарові.

З метою додаткового зниження звукової енергії, що відбивається від поверхонь приміщення, використовують звукопоглинаючі конструкції і матеріали. Пористі та волокнисті конструкції та матеріали, здатні поглинати падаючу на них енергію звукових хвиль, яка в цьому випадку витрачається на приведення в рух повітря в масі конструкції або на деформацію волокон. Звукопоглинаючими матеріалами є поліуретан, мінеральна вата, супертонке скловолокно, пористий бетон, перфоровані гіпсові плити та ін. Звукопоглинаючі та звукоізолюючі матеріали зазвичай використовують разом.