1.2.1. Старт та стартовий розгін в бар’єрному бігу у жінок

Біг спортсменок по дистанції 100 метрів з бар'єрами починається як і в спринтерському (гладкому бігу) зі стартових колодок. Положення бар'єристок на старті незначно відрізняється від того яке прийнято в гладкому спринті [29, 30, 33 47]. Дані деяких авторів [11, 43, 47] носять емпіричний характер, дозволяють відзначити деякі особливості стартової пози бар'єристок. Особливості ці ставляться, насамперед , до розташування колодок, що пов'язане з кількістю кроків до першого бар'єра. При семи бігових кроках у стартовому розгоні колодка встановлюється для махової ноги на відстані 20-30 див від лінії старту [47]. Друга колодка при семи бігових кроках розгону розташовується в 30-40 див від першої. Однак таке розташування колодок і семикроковий стартовий розгін ефективний тільки дня спортсменок високого зросту й добре підготовлених фізично. Як указують фахівці [10, 11], при такому варіанті стартового розбігу відбувається концентрація уваги спортсменок на збереженні заданому довжини кроку. Тобто спостерігається різноспрямованість установок у стартовому розгоні й бігу між бар'єрами, що знижує ефективність переходу від структури гладкого бігу до структури бігу з бар'єрами. У стартовому розбігу у вісім кроків такої неузгодженості немає. Перша колодка при цьому варіанті розташовується в 35-40 див від лінії старту, друга - в 25-40 див від першої.

У літературних джерелах не виявлене даних про кутові характеристики стартової пози бар'єристок. Зустрічаються лише вище сказане, що дані показники мало відрізняються від таких же у спринтерському бігу [47].

На старті велике значення має час реакції спортсменок [22]. У спеціальних дослідженнях стартових реакції бар'єристок [43] загальний час старту варіював у межах 0,48-0,51 c.

У роботі W. Mіllerovoj [50 ] представлені значення латентного часу реакції висококваліфікованих бар’єристок учасниць фіналів Чемпіонату Європи 1982 р. Середній час латентного періоду реакції всіх учасниць фіналів – 0,14 із кращий час було зафіксовано в Ж. Кнабе – 0,107з гірше – у Л. Калік –167 с.

У кращих бар'єристок відзначають автор латентний час реакції змінюється в межах 0,12-0,16 с. Латентний період реакції бар'єристок на старті в дослідженнях В.С. Топчияна (дані З.С. Стручкової [43] рівнявся 0,12-0,15 с. Ю.Я. Тесман [44] досліджуючи техніку стартового розгону доводить, що останні кроки перед першим бар'єром близькі по ритмовій структурі бігу до структури бігу між бар'єрами.

1.2.2. Біг по дистанції

Аналіз літературних джерел показує, що існує як мінімум два підходи до аналізу ефективності діяльності бар'єристок на дистанції: по змінах біомеханічного малюнка рухів і по динаміці швидкості бігу на дистанції.

При розподілі бар'єрної дистанції на інтегральні складові частини на підставі зміни біомеханічної структури рухів на різних ділянках дистанції [47 50 ] виділяється три складові частини: старт і стартовий розгін, біг по дистанції (подолання дев'яти бар'єрних блоків), фінішування.

Однак, такий розподіл дистанції не дає повної вистави про діяльність спортсмена, тому що в зоні подолання дев'яти бар'єрних блоків змінюються завдання організації рухів. Як указують фахівці [10, 11, 43], перші два блоки (від сходу з першого бар'єра до сходу із третього бар'єра) повинне використовуватися для кількісного переходу від структури гладкого бігу в стартовому розгоні до структури бар'єрного бігу при прагненні максимально побільшати швидкість. Далі виділяється ділянка від сходу із третього до сходу з восьмого бар'єра, на якому основна мета організації рухів – збереження максимальної швидкості бігу.

На ділянці від сходу з восьмого бар'єра до сходу з 10 бар'єра спортсменки звичайно випробовують найбільше стомлення, внаслідок якого швидкість бігу знижується. Тому на даній ділянці основне завдання бар'єристок так побудувати свої рухи, щоб зниження швидкості перегонів було мінімальним.

Бар'єрний блок (цикл) складається із трьох бігових кроків і подолання бар'єра (бар'єрного кроку), виконуваних у певному ритмі. Слід зазначити основні цілі організації русі бар'єристок у зв'язку із цими особливостями біомеханічної структури рухів.

При бігу між бар'єрами ціль організації рухів полягає в наборі максимальної швидкості до чергового бар'єра.

При атаці бар'єра структура рухів повинна бути такий, щоб при сході з бар'єра мати можливість негайно заповнити втрату швидкості, що виникає при атаці.

Ряд авторів [25 ,38, 43, 47] вважаючи помилкою коливання швидкості бігу при подоланні бар'єра, основною характеристикою ефективності дії бар'єристок пропонують прийняти швидкість подолання бар'єрного блоку. Пояснюється даний факт тим, що саме бар'єрний блок є замкненим повним циклом у структурі рухів у бігу по дистанції. Дії, вироблені спортсменками в рамках бар'єрного циклу, певним чином взаємозалежні й взаємообумовлені. А виходить, у сукупності визначають швидкість бігу, і їх не слід розглядати відокремлено. При такому підході розподіл дистанції на інтегральні компоненти проводиться на основі аналізу динаміки середньої швидкості подолання бар'єрних блоків на всій дистанції.

Характер зміни швидкості бігу бар’єристів, як чоловіків, так і жінок, дозволяє розділити дистанцію на п'ять складових частин;

1 ділянка стартового розгону;

2 ділянка набору максимальної швидкості;

3 ділянка прояву максимальної швидкості;

4 ділянка зниження максимальної швидкості;

5 ділянка фінішування [11].

Якщо дона стартового розгону й відрізка фінішування залишається постійно у всіх спортсменок однакової, то величина відрізків, виконуваних у ритмі бар'єрного бігу, змінюється. Причини, що обумовлюють даний факт, різні, тому що середня швидкість подолання бар'єрного блоку залежить від рівня кваліфікації бар'єристок, індивідуального рівні розвитку фізичних якостей і підготовленості спортсменів однієї кваліфікації. Слід зазначити, що думки різних авторів про довжину інтегральних компонентів дистанції й величині, що проявляється в них швидкості значно розходяться. Так, наприклад немає єдиної думки про той де бар'єристки досягають максимальної швидкості бігу. Дослідження групових значень швидкості бігу бар'єристок різної кваліфікації [1, 2, 3, 4] показали, що спортсменки низького рівня кваліфікації (від новачків до І розряду) досягають максимальної швидкості при подоланні першого бар'єра. Після цього швидкість бігу в них поступово знижується. Майстри спорту здатні збільшувати швидкість аж до п'ятого бар'єра [5,10, 11, 50] значно довше її втримувати.

Цікаві дані приводить W. Mіllerova [50] узагальнюючи численні варіанти індивідуальних значень компонентів змагальної діяльності по динаміці швидкості у спортсменок різної кваліфікації.

Що інтегральні компоненти структури змагальної діяльності мають різну величину щодо характеру зміни швидкості, однак, автор не розглядає причин варіативності зазначених компонентів дистанції й не приводить конкретних значенні швидкості, що проявляється бар'єристками.

Акілов М.В. застосовуючи систему датчиків на всій дистанції, визначав зміни швидкості бігу бар'єристок в змагальних умовах. Автор приводить зміни середньогрупової швидкості бігу, а також зв'язок між кінцевим результатом і часом подолання бар'єрних блоків.

Представлені автором дані показують, що швидкість бігу знижується з 7-8 бар'єра. Спортсмени більш високої кваліфікації більш стабільно пробігають другу половину дистанції (від 6 до 10 бар'єра). Автор указує й на те, що важливу роль відіграє максимальна швидкість, значно впливає на результат. У роботі приводяться відомості про взаємозв'язок часу бігу між бар'єрами й спортивним результатом у бігу на 100 м з бар'єрами в жінок.

Найбільші коефіцієнти кореляції мають відрізки пробігання останніх бар'єрних блоків, що, на думку автора, підтверджує важливість спеціальної силової витривалості для досягнення високого результату.

Очевидно, ефективний підхід до вивчення характеру зміни швидкості в бар'єрному бігу полягає в тому, щоб розглядати відносні її значення (від максимального), що дозволяє виявляти відособлені ділянки дистанції, порівнювати спортсменів різної кваліфікації й навіть різної підлоги.

Подібний підхід застосовувався в дослідженнях Брейзера В.В., Каверіна В.А., Жукова І.Л. [11]. Автори визначали характер зміни швидкості в абсолютних і відносних одиницях у рамках виділених кореляційним аналізом значимих ділянок дистанції у висококваліфікованих радянських і закордонних спортсменок.

На основі отриманих даних намічалися шляхи для підвищення ефективності змагальної діяльності бар'єристок, пропонувалися модельні параметри швидкості бігу на різних ділянках дистанції для конкретного кінцевого результату.

Однак, ділянки бігу від 2 бар'єра до 3-го й від 3-го до 6-го в чоловіків можна було б об'єднати, тому що параметри швидкості, зафіксовані на них, не мають відмінностей. Те ж стосується ділянок бігу від 2 до 5 бар'єра й від 5-го до 8-го в жінок бар'єристок.

Цікаво, що в чоловіків усі ділянки, виділені авторами, значиме корелюють із результатом, у той час як у жінок спостерігається зворотна картина. Відсутність кореляційних зв'язків дослідники пояснюють значними індивідуальними відмінностями в динаміку швидкості.

Аналіз швидкості бігу по дистанції показує, що чоловіка раніше набирають максимальну швидкість, але відносна величина її менше. Можна припустити, що тренувальний процес жінок і чоловіків у бар'єрному бігу повинен мати відмінності, пов'язані з особливостями змагальної діяльності.

Динаміка швидкості при бігу з бар'єрами в спортсменів різної кваліфікації вивчалася як у чоловіків, так і в жінок. Загальними тенденціями тут можна відзначити наступні: з ростом майстерності підвищується абсолютна швидкість бігу по дистанції; збільшується відрізок прояву максимальної швидкості; утримання швидкості відбувається на більш високому рівні.

Багато авторів [4, 10, 11, 47, 50] уважають що, незважаючи на наявність загальногрупових тенденцій у динаміку швидкості, все ж таки існують значні індивідуальні відмінності навіть у спортсменів однакового рівня результатів. Залежить це від особливостей у підготовленості: фізичної, технічної, психологічної і т.д.

Підводячи підсумок аналізу літературних джерел про структуру змагальної діяльності по динаміці швидкості в бігу на 100 м з/б, слід зазначити, що питання про те, який варіант динаміки швидкості бар'єристок повинен уважатися оптимальним для досягнення високих результатів, поки залишається недостатньо розкритим. Що приводяться різними авторами дані про момент досягнення максимальної швидкості бігу, конкретних значеннях цієї швидкості, величині інтегральних ділянок дистанції в спортсменок однакової кваліфікації, носять суперечливий характер. Не завжди ясно, від чого це залежить.

3. Формування структури змагальної діяльності під час тренувального процесу

Формування структури змагальної діяльності спортсмена відбувається в ході тренувального процесу. Ефективна реалізація накопиченого рухового потенціалу в змагальному періоді залежить від багатьох факторів. Тут складність полягає в тому, що потрібно досягти оптимального рівня готовності в певний момент – у день змагань. Це багато в чому визначається характером розподілу тренувальних засобів, як у річному циклі, так і на окремих його етапах [15, 16, 17, 18].

Більшість робіт, що висвітлюють проблему побудови тренування в річному циклі в бар’єристів, засновані на практичному досвіді авторів [11, 43, 47, 50]. Загальновизнане, що в системі підготовки бар'єристок найбільш важливим є оволодіння раціональною технікою й розвиток рухових якостей, особливо швидкості, сили, гнучкості. Методика розвитку максимальних швидкісних можливостей у гладкому бігу й бар'єрному в основі своєї однакова. Особливість же її в бар’єристів полягає в постійному приведенні у відповідність один одному мінливих під впливом тренування швидкісних здатностей (та інших спеціальних якостей) з технікою [10, 11 20, 21]. Тобто , забезпечення можливості успішно реалізувати швидкісний потенціал в умовах зробленого бар'єрного ритму [43,44].

Дані, що приводяться Щенніковим Б.Ф. [47], свідчить про те, що в підготовчому періоді переважають спеціальні вправи й біг через бар'єри 2600 м у тиждень над гладким бігом 100 м. У зимовому змагальному і весняному підготовчому – вони однакові ( близько 3000 м у тиждень). Приблизно такі ж обсяги засобів на даних етапах пропонують і інші фахівці [50].

У деяких роботах розглянуте співвідношення засобів бігової, бар'єрної й силової підготовки різної переважної спрямованості на різних етапах підготовки [40]. Однак у них не зазначені кількісні характеристики обсягів. В інших роботах визначені обсяги засобів підготовки без вказівки їх розосередження в часі [10, 11, 42, 45]

У багатьох дослідженнях тренування бар’єристів [40, 48] вказується на важливість засобів спеціальної витривалості: біг на 8-12 бар'єрів, біг на 100-150 м.

Однак аналіз підготовки бар'єристок високої кваліфікації, проведений деякими фахівцями [10, 11, 40, 47], показує, що використання цих засобів мало в порівнянні з такими, як біг на 5-8 бар'єрів. Біг на 3-5 бар'єрів і гладкий біг на відрізках до 100 м застосовується рівною мірою .

Слід зазначити, що застосовувані на практиці засобу бігової й спеціальної технічної спрямованості, протягом усього річного циклу мають часто односпрямований характер тренувального впливу: на розвиток витривалості, швидкості, швидкісній витривалості і т.д. Однак нам відома тільки одна робота, присвячена проблемі співвідношення цих засобів [10, 11]. У ній наведені річні обсяги засобів бігової й бар'єрної підготовки, виконання яких забезпечує конкретне поліпшення результату. Але не зазначений характер розподілу засобів.

У теж час багато фахівців указують, що варіативність парціальних обсягів засобів підготовки бар'єристок можлива в значних межах, як у річному циклі, так і на окремих етапах [10, 11, 25,45].

Слід укласти, що в дослідженнях тренування жінок у бар'єрному бігу на 100 м багато нерозглянутих питань. Зокрема , не одержали поширення питання моделювання тренувального процесу (у графічній або будь-який іншій знаковій формі), що містять інтерпретацію основних принципів і логічних передумов, що переважно визначають його організацію [15, 16, 17]. А це багато в чому забезпечує ефективність і надійність змагальної діяльності.

4. Змагальна діяльність в річному циклі в бігу на 100 м з бар’єрами

У вивченій нами літературі про змагальну діяльність в річному циклі й факторах її, що обумовлюють у легкоатлетів, найбільше часто зустрічаються емпіричні дані.

Рекомендації, що приводяться різними авторами, по кількості змагань у річному циклі, засновані найчастіше на практичному досвіді [10, 11, 37,47]. У зв'язку із цим носять суперечливий характер. Так наприклад, Щенніков Б.Ф. [47] пропонує бар'єристкам майстрам спорту протягом літнього змагальному періоду виступати не менш, чим в 12-15 змаганнях і прийняти 40-45 стартів; узимку – 5-6 змагань і 18-20 стартів. Аналогічні дані приводить Mіllerova W. [50]: усього за рік 18 змагань і 36 стартів. На думку автора, спортсменками більш низької кваліфікації необхідно брати участь у більшій кількості стартів – до 50. [10, 11] для спортсменок високої кваліфікації пропонує таке ж кількість стартів – 50-60 в 20-22 змаганнях.

Деякі видатні бар’єристки беруть участь у великій кількості змагань – 45-50 (таке зустрічається частіше), інші виступають рідше – 25-30. Досягнення максимального результату також відбувається в різний час: у перших стартах, у головних стартах, у період після головних стартів [40, 47, 50].

Однієї із причин цього є організація тренування на передзмагальному етапі.

Аналіз етапу безпосередньої перезмагальної підготовки, проведений Рубіним В.С. [40], виявляє загальні тенденції розподілу приватних обсягів засобів підготовки бар’єристів, причому сукупно для чоловіків і жінок. Даний похід не можна визнати досить правомірним, тому що він не враховує специфічних особливостей підготовки жінок до змагальної діяльності .

Таким чином, можна вважати не виявленими для бар'єристок оптимальна кількість стартів у сезоні, необхідна кількість попередніх (контрольних) стартів перед головними, оптимальний період між стартами, строки збереження спортивної форми, рівень результатів у зоні спортивної форми.

Висновки до розділу 1

1. Велика кількість експериментальних робіт про динамік швидкості, що характеризує ефективність діяльності бар'єристок у рамках різних структурних компонентів дистанції, носять почасти суперечливий характер. У груп спортсменів різної кваліфікації зафіксовані різні значення швидкості бігу на ділянці прояву максимальної швидкості й інших ділянках. Немає єдиної думки про величину інтегральних ділянках дистанції.

2. Проведені раніше дослідження структури змагальної діяльності бар'єристок, не дають повне уявлення про оптимальну кількість стартів у річному циклі тренування бар'єристок, строку збереження спортивної форми, величині результатів, які слід відносити до зони спортивної форми.