2. Флебіт, парафлебіт та тромбофлебіт яремної вени.

Етіологія Ураження вени зазвичай відбувається або з боку внутрішньої її оболонки в зв'язку з гострою інфекцією, або з боку подразнених прилеглих тканин. В обох випадках запалення швидко поширюється на всі шари венозної стінки, супроводжуючись її тромбозом (тромбофлебіт).

ПатогенезФлебіт дуже часто виникає в зв'язку з прилеглою флегмоною. Токсичні мікробні метаболіти і продукти розпаду тканин викликають тромбоз vasa vasorum, їхнє руйнування і сенсибілізацію судинної стінки. Остання просочується ексудатом та інфільтрується лейкоцитами, нерідко одночасно з гнійним розплавленням клітковини навколо вени; процес починається як перифлебіт.Це відносно часто має місце при недотриманні вимог асептики при венопункції. Вплив токсинів і мікроорганізмів, що циркулюють у крові (метастатична інфекція, сепсис й ін.) здатен обумовити початкове запалення внутрішньої оболонки вени (ендофлебіт). Подразнення і зміна ендотелію (а також крові) супроводжується тромбоутворенням. При гнійній інфекції тромб протягом 1-2 доби обтурує уражену вену від вогнища первинного запалення до місця впадіння в неї іншого судинного стовбура. При гнильній інфекції септичний тромбофлебіт поширюється на основні гілки, що формують дану вену (спостерігається в коней з боку яремної вени). Під впливом ферментів тромб розплавляється і накопичується гній. При сприятливому перебігу флебіту стінка вени і тромб проростають сполучною тканиною; ділянка вени перетворюється в щільний шнур, спаяний з навколишніми тканинами. При збільшенні перебігу гнійного тромбофлебіту стінка вени перфорується ексудатом, тромб частково розплавляється, внаслідок чого розвивається флегмона навколо вени. При бурхливому перебігу нагноєнні тромбована ділянка вени (часто між двома клапанами) відривається й у вигляді шнура розташовується в гнійній порожнині. Особливо великі ділянки розпаду вени, коли тромбофлебіт є наслідком помилок при внутрішньовенних введеннях хлоралгідрату, трепанової сині, новарсенолу, гіпертонічних розчинів солей та інших подразливих речовин. У випадку інфікування гнійними або гнильними збудниками нерідко виникає арозійна кровотеча і/або сепсис. При асептичному тромбофлебіті тромби розсмоктуються, а при обтурації – організуються, іноді каналізуються; можливе утворення флеболітів. В ділянці ураженої вени спостерігається відносно щільний тяж припухання, спочатку болючий, а потім щільний і малочутливий.

Клінічні ознаки. При гнійному тромбофлебіті можлива лихоманка, пригнічення тварини, прискорення дихання і пульсу, лейкоцитоз і т.п. В ділянці ураженої вени виявляється порівняно велике гаряче і болюче припухання; можливе залучення до процесу лімфатичних вузлів із розвитком набряку певної ділянки тіла. В зв'язку з розплавленням тромбу можливий прояв флуктуації, а в подальшому – утворення гнійних нориць.

ДіагнозСтавиться з урахуванням анамнезу і наявності характерних симптомів.

ЛікуванняПри флебіті, негнійному і в початковій стадії гнійному тромбофлебіті застосовують спиртові, спирт-іхтіолові, димексид-новокаїнові (із додаванням антибіотика) компреси, а також лампи солюкс, “інфраруж”, діатермію, парафінотерапію й ін. У свіжих випадках потрапляння подразливого розчину в паравенозну клітковину проводять інфільтрацію 0,25%-м розчином новокаїну або 3-4%-м розчином лимоннокислого натрію. Широко використовують антикоагуляційне лікування – гірудинотерапію (лікування п'явками), ін'єкції фібринолізину (плазміну), що активно лізує згустки фібрину. Застосовують дикумарин, неокумарин (мають кумулятивну дію). При крапельному введенні у вену фібринолізину з гепарином в короткі терміни відбувається лізування свіжих тромбів. Показані ін'єкції гепарину, що спочатку вводять у кров 4-5 разів на добу (коням і великій рогатій худобі до 150000 ОД, що відповідає 150 мг; дрібним тваринам 5000-10000 ОД - 15 мг). У випадку появи кровотечі зі слизових оболонок і зниження вмісту в крові протромбіну до 30% ін'єкції антикоагулянту припиняють, а у вену вводять 1%-й розчин протамінсульфату, що є антагоністом гепарину - 1 мг нейтралізує 10 ОД гепарину. Показане застосування новокаїнових блокад, зокрема паранефральної та ін. При гнійному тромбофлебіті роблять резекцію ураженої ділянки вени, іноді обмежуються тільки розрізом і дренажуванням. При арозивній кровотечі негайно виконують лігування судини і проводять інтенсивну антисептичну терапію.