1.1. Основна мета та напрямки державного регулювання аграрного сектору

Державне регулювання економіки - процес впливу держави на госпо­дарське життя суспільства та пов'язані з ним соціальні процеси, в ході яких реалізується соціально-економічна політика держави відповідно певної кон­цепції. Для досягнення мети використовується набір адміністративно-правових та економічних засобів (інструментів).

В кожній країні держава виконує різний набір тих або інших функцій. Але поскільки найбільш досконало така діяльність організована в країнах з розвинутою ринковою економікою, в т.ч. аграрним сектором, доцільно проблеми державного регулювання розглянути на прикладі цих держав.

Так, для вирішення проблем аграрного сектору економіки у США діє т.зв. “фермерська програма”, яка включає наступні питання:

1. Фермерські ціни, доходи та обсяги виробництва;

2. Охорона та правильне використання ґрунтів і водних ресурсів;

3. Сільськогосподарські наукові дослідження;

4. Фермерські кредити;

5. Страхування врожаїв тощо.

Незважаючи на досить велике коло питань, фермерська проблема роз­глядається по суті як проблема цін та фермерських доходів і державне регулювання направлене на підвищення та стабілізацію цін продукції фермерів, їх доходів на основні концепції паритету.

1.2. Концепція паритету як основа державного регулювання аграрно­го сектору

Закон 1933 р. про регулювання сільського господарства ви­значив концепцію паритету основою державного регулювання сільськогосподарської політики в США. Концепція передбачає реальний та номінальний вираз паритету.

В реальному виразі паритет передбачає, що кожного року даний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції повинен дозволити фермеру отримати дану загальну кількість товарів та послуг, тобто завжди в ре­зультаті давати один і той самий реальний доход.

В номінальному виразі паритет передбачає, що співвідношення між цінами на продукцію фермерів і цінами на товари та послуги, які фермери споживають, повинні лишатися постійними.

Співвідношення цін, за якими фермери продають свою продукцію, до цін, за якими вони купують товари, називається індексом паритету:

В США індекс паритету в кінці 1988 р. дорівнював близько 54% (6:12) Фермерська політика, яка вимагає вигідного, 100% паритету, призводить до встановлення значно вищих цін на продукцію фермерів.

1.3. Державне регулювання цін на аграрну продукцію

У зв'язку з тим, що в довгостроковому періоді ринкові ціни на продукцію фермерів, як правило, відстають від цін на товари, які вони купують, уряду для досягнення паритету чи, принаймні, наближення до нього, необхідно встановлювати на фермерські продукти ціни, що вищі від врівноважених.

Державні мінімальні ціни для стабілізації та підвищення доходів ферме­рів називаються підтримуваними цінами на фермерську продукцію.

Підтримка цін має певні економічні ефекти та суспільні дефекти. На рис.8 відображена дієва підтримка цін, яка призводить до утворення надлишків сільськогосподарської продукції.

Рис. 8. Утворення сільськогосподарських надлишків внаслідок дієвої підтримки цін

Припустимо, що Р_s є підтримуваною ціною по зрівнянню з рівноважною P_e.

За цією умовою від підтримки цін виграють лише фермери: їх доходи зростуть із ринкового рівня о Р_е b Q_е до підтримуваного о Р_s а Q_s.

В інших випадках постійне утворення надлишків за рахунок підтримува­них цін має наступні негативні наслідки:

1. За підтримуваними цінами приватні споживачі, згідно рис. 8, бажають купити тільки о Q обсягу продукції, в той час коли фермери пропонують обсяг о Q_S. Надлишок продукції Q Q_s повинен купити уряд заради збереження дієвості підтриманих цін. Але надлишкове виробництво є ознакою неефективно­го розподілу ресурсів у сільське господарство.

2. Збитки споживачів, які полягають у тому, що вони мусять платити за сільськогосподарську продукцію більше (Р_s, а не Р_е), а споживати її менше (Q, а не Q_е).

3. Втрати суспільства у двох важливих відносинах.

По-перше, для фінансування урядових закупок надлишків платники по­датків змушені платити додаткові податки, які дорівнюють надлишковому обсягу продукції Q Q_s, помноженому на її ціну Р_s. Витрати на її зберігання та­кож збільшують податковий тягар.

По-друге, підтримувані ціни, заохочуючи неефективний (зайвий) розпо­діл ресурсів у сільському господарстві, сприяють суспільній економічній неефек­тивності. Адже підтримувальна ціна (P_s) вимагає передачі більшої кількості ресурсів в аграрний сектор, ніж вільний ринок (Р_е). У зв'язку з тим, що сільсь­ке господарство вписується в модель чистої конкуренції, крива ринкового по­питу є сукупністю кривих граничних витрат усіх фермерів. Через це ефектив­ний розподіл ресурсів відбувається там, де ринкова ціна Р_е дорівнює гранич­ним витратам у точці b, а обсяг його виробництва відображає Q_е.

Навпаки, обсяг виробництва Q_s, який відповідає підтримуваній ціні Р_s, означає неефективний розподіл ресурсів для всіх одиниць випуску в діапазоні Q_e Q_s, граничні витрати перевищують ціни, які споживачі бажають заплатити за ці одиниці. Таким чином, існує "втрата ефективності" для суспільства.

4. Міжнародні витрати, які пов'язані з тим, що підтримувані ціни, що перевищують рівноважні, роблять національний ринок привабливим для іно­земних виробників. Це збільшує пропозицію на ринку і посилює проблему надлишків. Доводиться встановлювати імпортні бар'єри у вигляді тарифів або квот, що обмежує виробництво більш ефективних іноземних виробників, од­ночасно заохочуючи менш ефективне власне. В результаті світові сільського­сподарські ресурси використовуються неефективно. Крім того, через надлишкові продукти, які поступають на світовий ринок із розвинутих аграрних країн, падають ціни, що наносить шкоду менш розвинутим країнам у зв'язку з скороченням експортних надходжень.