1.4. Державне регулювання надлишків сільськогосподарської проду­кції

Зменшення або ліквідація надлишків сільськогосподарської продукції можливе за умов реалізації державних програм, націлених на скорочення рин­кової пропозиції або підвищення ринкового попиту для підняття ринкової ці­ни до рівня підтримуваної. Див. рис. 9.

Рис. 9. Методи державного впливу на попит і пропозицію сільськогосподарської продукції.

Розглянемо докладніше.

І. Обмеження їх продукції.

Уряди розвинутих аграрних країн намагаються обмежити випуск сільсь­когосподарської продукції. Так, у США підтримування цін супроводжувалася програмами "виведення земель з обороту", або програмами обмеження посівних площ, за якими у відповідь на вимоги у вигляді підтримуваних цін на зернові фермери погоджувалися обмежувати кількість засіювальних акрів. Згідно програм міністерства сільського господарства фермерам надаються прямі виплати за те, що у рослинництві землі цілком виводяться з обороту, а за програмою земельного банку уряд фактично орендує землю у фермерів, засіваючи там нетоварні культури.

І хоча ці програми не ліквідують надлишки сільськогосподарської проду­кції в зв'язку з тим, що скорочення посівних площ незмінно призводить до менш чим пропорційного падіння виробництва (перш за все за рахунок його інтенсифікації), без контролю за випуском накопичені надлишки та пов'язані з ними витрати можуть бути ще більшими, ніж у дійсності.

ІІ. Підтримка попиту.

Для збільшення попиту розвинуті країни намагаються:

1. За рахунок наукових досліджень знайти нові способи використання сільськогосподарської продукції (наприклад, продукти із спирту, альтернативні бензи­ну), де, щоправда, прориву поки що немає;

2. Збільшити споживання на внутрішньому ринку через програми під­тримки попиту на продукти харчування (наприклад, програма продовольчих талонів) зі сторони сімей з низькими доходами;

3. Збільшити споживання за рахунок зовнішнього попиту шляхом, по-перше, дозволу найменш розвинутим країнам купувати продукти не за долари, а за національну валюту і, по-друге, за рахунок намагань знизити в цих краї­нах протекціоністські тарифи та зняти інші обмеження для імпортних сільськогосподарських продуктів.

Таким чином, державне регулювання підтримує високий рівень економі­чної, соціальної та політичної стабільності в економічно розвинутих країнах, Фермерська проблема в повній мірі не зачіпає країни з перехідною економікою та Україну. Але намагання країн з розвинутим аграрним ринком виріши­ти свої проблеми фермерських доходів за рахунок зовнішнього попиту (зга­даймо хоча б "лапки Буша") вимагає вивчення їх досвіду державного регулю­вання та ефективного його адаптування до своїх специфічних умов заради економічної та продовольчої безпеки.

2. Ефективність державного регулювання аграрного ринку в розви­нутих мікроекономічних системах

Ефективність державного регулювання взагалі, та аграрного ринку зо­крема, не може отримати вірогідної кількісної оцінки вже тому, що має багато аспектів. Більшість проявів ефективності державного регулювання, наприклад, соціальна стабільність у суспільстві, взагалі не має однозначних кі­лькісних параметрів, а визначити його частку в забезпеченні темпів економічного зростання, збільшенні зайнятості або підвищенні ефективності суспільного виробництва практично неможливо. Тому можна запропонувати лише деякі якісні оцінки ефективності державного регулювання.

В цілому, безперечно, державне регулювання довело свою ефективність Вмонтоване у ринковий механізм, воно забезпечує високий економічний динамізм країнам Заходу, підвищення ефективності суспільного виробництва, більш-менш помірковане безробіття, значне підвищення рівня та якості життя населення, пом'якшення протиріч і достатню соціальну стабільність.

В той же час ефективність державного регулювання далеко небезмежна. Воно не в стані перебороти циклічність відтворення, що породжує тяжкі еко­номічні та соціальні проблеми, постійно забезпечувати високій рівень зайнятості та всебічний соціальний захист населення. Це пояснюється тим, що чотири головні цілі державного регулювання (т.зв. "магічний чотирикутник"): за­безпечення темпів зростання ВВП, відповідних господарському потенціалу країни; мінімізація безробіття; стабілізація цін та зовнішньоекономічна рівно­вага багато в чому суперечать одна одній.