Методичні рекомендації:

При вивченні даної теми необхідно дати визначення філософської антропології як вчення про людину, виділити проблему людини як стрижневу в історії філософії та філософській антропології. Слід звернути увагу на проблему антропогенезу людини, розглянути ряд теорій та концепцій її походження.

Відповідаючи на перше питання, слід звернути увагу на проблематичність людського буття, яке проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів. Людина не отримує своїх якостей та необхідних змістових наповнень свого життя автоматично, стихійно. Тому питання про людину, про те, ким вона буде і може бути, залишається відкритим.

Людський спосіб буття вимагає:

- включення людини в соціально-культурні процеси,

- опанування людськими способами діяльності,

- вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя,

- виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму.

На завершення відповіді слід з’ясувати зміст понять “буття людини”, “життя людини” та “існування людини”, виявити їх сутнісні характеристики.

Відповідь потребує аналізу та характеристики змісту основних концепцій походження людини:

• занесення людини (та життя) на Землю із інших світів аьо планет (інопланетна версія);

• виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія антропного принципу в будові Всесвіту);

• виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно-космічних процесів (концепція тупикової гілки еволюції);

• виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція);

• створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму).

Необхідно з’ясувати, чому саме еволюціонізм та креаціонізм постають найпершими версіями походження людини; провести зв’язок між концепціями походження людини та її сучасними оцінками.

Відповідаючи на друге питання, слід схарактеризувати сутність природного і соціального в людині та їх взаємозв’язок. Людина – продукт природи, але соціально організований суб’єкт власної діяльності, тому діяльність і спілкування постають основою її суспільності. Потрібно проаналізувати взаємозв’язок природного і соціального в структурі особистості.

Зміст понять “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність”, які характеризують якісні прояви людини, потрібно з’ясувати як взаємозв’язок природного, соціального та психічного в людині.

Поняття “людина” означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям “індивід” позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені далеко не у всій родовій повноті та яскравості.

Поняття “особи” характеризує певні реальні якості людського індивіда. Найголовніші з них слідуючі:

1) особа – це суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків;

2) особа характеризується через неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями.

3) особа постає як людська “самість”, вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей.

Поняттям “особистість” позначають людську особу, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги.

Поняттям “індивідуальність” позначають особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона і прагне це реалізувати.

В людському прагненні до самовдосконалення, самоутвердження велику роль грають ціннісні орієнтації людини, зміст та найголовніші з яких необхідно визначити в третьому питанні.

Цінність можна визначити як значущість чогось для людини. поняття цінностей позначає не стани чи властивості речей самих по собі, а їх якісні прояви щодо людини. До людських цінностей відносять моральні (добро, мужність), естетичні (краса, гармонія), соціокультурні та ін. Але найголовнішими людськими цінностями являються: людське життя, вибір життєвого призначення, свобода. Саме вони характеризують змістовність людського життя.

Під свободою особистості розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення. Основні види свободи: зовнішня, внутрішня, свобода дії, свобода волі.

Розкриваючи у відповіді на четверте питання смислові навантаження понять смерті, безсмертя та смислу життя, варто розглядати їх в органічній єдності, і, окрім того, розглядати їх на різних рівнях та в різних проявах.

1.Смерть не постає зовнішнім у відношення до життя явищем; все людське життя супроводжується моментами незворотності та вмирання.

2.Навіть біологічно ми стикаємося не лише зі смертю, а й з моментами безсмертя, оскільки ми майже безсмертні генетично, частково – у своїх дітях, у всякому живому, органічному процесі.

3.Безсмертя душі.

4.Індивідуальне існування увічнюється у творіннях культури.

Варто зауважити, що проблема смерті у кінці ХХ – початку ХІХ ст виявила себе у нових аспектах: це проблема клонування людини, проблема евтаназії.

Щодо смислу життя – то це питання не лише самопізнання людини, а її самоздійснення. Це питання про існування у людини таких життєвих цінностей, орієнтирів, ідеалів, принципів, під які вона може підводити більшість ситуацій або вирішень, з якими стикається у житті. Питання про сенс передбачає вміння людини оцінювати реальні події та явища власного життя.