Тестові завдання.

1. Якою є провідна тематика філософських пошуків епохи Ренесансу: а) магія, б) теоцентризм, в) гуманізм, г) натуралізм.

2. Філософські погляди, згідно яким людина є центром і вищою метою сущого, називаються: а) гуманізм, б) пантеїзм, в) антропоцентризм, г) космоцентризм, д) космізм.

3. Пантеїзм, це: а) філософська віра в можливості людини, б) віра у всеосяжність Бога, в) ідея єдності природи і Бога, г) обожнення природи.

4. В чому суть соціалістичних утопій Т.Мора і Т.Кампанелли: а) ідея рівності всіх людей, б) ідеал суспільства без приватної власності в) ідея справедливого розподілу приватної власності, г) ідея верховенства закону в суспільстві.

5. Філософія Відродження за своїм характером була: а) етноцентричною, б) антропоцентричною, в) кордоцентричною, г) космоцентричною, д) теоцентричною.

6. Пантеїстичні ідеї були притаманні філософським поглядам: а) Аристотеля, б) Фоми Аквінського, в) Дж.Бруно, г) М.Екхарда.

Тема 6. Філософія Нового часу та європейського Просвітництва.

1. Загальна характеристика та особливості філософії Нового часу.

2. Проблеми теорії пізнання світу в філософії Нового часу. Ф.Бекон та Р.Декарт – засновники емпіризму та раціоналізму.

3. Соціально-філософські вчення Нового часу (Гроций, Гоббс, Локк, Уінстенлі, Мільтон).

4. Загальна характеристика філософії європейського Просвітництва та її особливості.

5. Філософське розуміння матерії, свідомості, проблема людини та суспільства в філософії Просвітництва (Вольтер, Дідро, Руссо, Монтеск’є, Кондільяк та ін.).

Основні категорії:емпіризм, раціоналізм, субстанція, монізм, плюралізм, метод, деїзм, сенсуалізм, онтологія, методологія, гносеологія.

Література:

1.Антология мировой философии. В 4-х томах.– М., 1969.– Т.2.

2.Беркли Дж. Трактат о принципах человеческого познания.– М., 1978.

3.Бэкон Ф. Сочинения в двух томах.– М.: Мысль, 1977–1978.– Т.1–2.

4.Вольтер Ф.М. Философские сочинения.– М., 1988.

5.Денисенко В.М. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу європейської історії.– Львів, 1997.

6.Декарт Р. Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках // Сочинения: В 2-х т.– М.: Мысль, 1989.– Т. 1.

7.Дидро Д. Философские принципы относительно материи и движения // Сочинения.– М., 1986.– Т.1.

8.История философии в кратком изложении.– М., 1991.– С. 345–454.

9.Кузнецов В., Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западно-европейская философия XVIII века.– М., 1986.

10.Лейбниц Г. Монадология // Соч. в 4 т.– М., 1982.– Т.1.– С.313–429.

Методичні рекомендації:

Епоха нового часу охоплює період із ХVІІ ст. до кінця ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується першою третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку духовних процесів порівняно із політичними та соціально-економічними. В цей час відбуваються зміни в усіх сферах суспільного життя: формування і утвердження буржуазних суспільних відносин, становлення засад індустріального виробництва, формування національних держав, зростання міст та соціальної динаміки, епоха зрушень у духовному житті взагалі, та у світоглядних орієнтирах людини, зокрема. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії. Тому, висвітлюючи перше питання, варто відзначити, що філософія Нового часу являє собою принципово новий рівень у розвитку європейської філософії, вона розвивається у діалозі з експериментальною наукою, що виникає саме в цей час. У зв’язку з цим філософія досягає нового рівня деталізації власної проблематики, стає більш диференційованою і розгалуженою. В цей період виникають національні філософії, формуються нові напрями філософського знання, такі, як гносеологія, антропологія, методологія, історія філософії.

Основною рисою новоєвропейської філософії стає раціоналізм як загальносвітоглядна позиція. Виникає своєрідний культ розуму, культ наукового знання. Сутність раціоналізму полягає не тільки у впевненості в необмежених можливостях розуму і науки, але й в проголошенні розумності, доцільності, логічності, закономірності всього сущого, Всесвіту в цілому і всіх його частин.

Розглядаючи друге питання, потрібно зазначити, що за умов бурхливого розвитку наукового пізнання методологічним пошукам у філософії Нового часу належало вагоме місце. Філософи цієї епохи вважали, що прагнення мати істинні знання може бути задоволене лише наукою, а для науки найпершого значення набуває проблема пошуку істинного методу пізнання. В зв’язку з цим, слід з’ясувати, що являють собою такі методи пізнання світу, як емпіризм та раціоналізм, хто є їх засновником. Емпіричну традицію започатковує Ф.Бекон, а продовжують і розвивають Т.Гоббс, Дж.Локк, Дж.Берклі, Д.Юм. Засновником раціоналістичної традиції є Р.Декарт, ідеї якого продовджує Б.Спіноза.

Необхідно розглянути запропоноване Ф.Беконом вчення “про ідоли” (“ідоли роду”, “ідоли печери”, “ідоли ринку”, “ідоли театру”), дати визначення досвідно-індуктивному методу. Слід проаналізувати праці Ф.Бекона “Новий органон“, „Нова Атлантида”. Висвітлюючи проблему раціоналізму, слід дати визначення дедуктивного методу та визначити чотири правила, на яких він базується. Увагу необхідно зосередити на працях Р.Декарта “Судження про метод”, “Роздуми про першу філософію”.

Також слід розкрити суть сенсуалізму, звернути увагу на концепцію первинних і вторинних якостей Дж.Локка, розкрити суть поняття „tabula rasa”.

Необхідно з’ясувати сутність концепцій субстанції (від лат. “стояти під…”, “бути в основі”), яким належить провідне місце в онтологічних дослідженнях філософії Нового часу, і які окреслились у вигляді монізму та плюралізму, ідеалізму та матеріалізму.

Вчення про загальні засади світу, тобто – про субстанцію, голландський філософ Б.Спіноза вважав основою систематичної філософії. На його думку, субстанція може бути тільки єдина і всеохоплююча, яка включає в свій зміст всі можливі явища дійсності. На відміну від Б.Спінози, німецький філософ Г.Лейбніц підкреслював, що основними характеристиками субстанції виступають: множинність (частинки – монади); динамічність, змінність (ніщо у світі не повторюється); кожна монада є єдністю духовного і тілесного.

Розглядаючи третє питання, варто відзначити, що у філософських осмисленнях людина епохи Нового часу постала суперечливою: з одного боку, тут панувало бачення людини в окресленнях механістичного світобачення, але, з іншого боку, тут чітко виявилися симптоми, що засвідчували розуміння того, що людину не можна туди вписати, що людина постає відстороненою від того світу, де панують фізичні закони природного буття. Третє питання передбачає визначення буржуазних революцій як об'єктивного фактору появи соціально-філософських вчень. Аналізуючи різні концепції держави філософів Нового часу, слід зосередити увагу на ролі держави у забезпеченні прав людей за допомогою законів і влади.

Детально слід проаналізувати працю Т.Гоббса „Левіафан" як прихильника сильної централізованої держави. Заслуговує на увагу держава з конституційною владою Дж.Локка, проект Конституції Дж.Уїнстенлі, громадський стан суспільства Б.Спінози, природні права людини Г.Гроция.

Четверте питання потребує визначення Просвітництва як руху прогресивної суспільної думки в Європі XVIII ст. Слід чітко окреслити основні особливості філософії цього часу (культ розуму, атеїзм, матеріалізм, вільнодумство, гуманізм, ідея республіки).

Розкриваючи п'яте питання, слід сформулювати чітке визначення ідейних джерел французького матеріалізму, виділення його двох форм. Необхідно здійснити аналіз соціальної філософії та географічного детермінізму Ш.Монтеск'є, філософії історії Ф.Вольтера, соціальну поляризацію в суспільстві та суспільного договору Ж.-Ж.Руссо, сенсуалізм Е.Кондільяка, „непослідовний матеріалізм" Ж.Кондорсе, антропосоціальну філософію К.Гельвеція та ін. Варто розкрити погляди на людину Б.Паскаля, Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро, П.А.Гольбаха, К.А.Гельвеція та ін.

Слід також підкреслити, що епоха Нового часу та Просвітництва піднесла на новий рівень дослідження суспільних процесів та історії.