Тема 3. Антична держава та право. Стародавня Греція: Афіни, Спарта.

Мета заняття: освітня - формування у курсантів поняття про первісні стадії розвитку держави і права на прикладі Афінської демократії і Спарти; виховна - виховувати почуття розуміння досягнень сучасних демократій у зв’язку з її витоками в Давніх Афінах; розвиваюча - вироблення вміння порівняльного аналізу державного та суспільного ладу.

План.

1. Утворення Афінської держави.РеформиТесея. ЗакониДраконта.

2. РеформиСолонатаКлісфена.

3. РозквітАфінськоїдемократії. Основні рисиправа в Афінах.

4. Суспільнийі державнийладДавньоїСпарти. РетриЛікурга.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: філи, фратрії, синойкізм, поліс, евпатріди, демос, деміурги, геомори, фети, метеки, архонт, ареопаг, навкрарій, сісахфія. геліея, тиранія, тріттія, філа, дем, демарх, стратег, остракізм, докімасія, атімія, ілоти, спартіати, ретри, періеки, сіссітія, кріптія, ефор, герусія, апелла.

1. В історії давньогрецької державності виділяють три періоди розвитку: гомерівський (11-9 ст. до н.е.) – період військової демократії; архаїчний (8-6 ст. до н.е.) – формування держави у формі полісів; класичний (5-4 ст. до н.е.) – розквіт давньогрецького суспільства та полісного ладу.

В гомерівський період держава ще не склалася. На чолі общини стояв базилевс – родоплемінний вождь, влада якого формально була виборною, але поступово збільшувалася. Велику роль відігравала рада старійшин – буле. Зберігалися народні збори як елемент первісної демократії.

Створення Афінської держави було прискорено реформами базилевса Тесея. Їхня сутність: 1) синойкізм – об’єднання племен (філ), що населяли Аттіку, у єдиний народ; 2) оформлення відокремлених соціальних груп – евпатридів (родова знать), геоморів (землероби), деміургів (ремісники); 3)заміна одноосібної влади базилевса колегією дев’яти архонтів. По закінченні терміну повноважень архонти входили у ареопаг – вищий судовий та контролюючий орган. В результаті цих реформ відбувся остаточний перехід від родової організації влади до держави.

У 621 р. до н.е. тираном Драконтом були створені перші у Греції писані закони. Вони відрізнялися значною жорстокістю: смертна кара вводилась не тільки за навмисне вбивство, але й за крадіжку. Але водночас скасовувалися пережитки родового ладу: кривава помста, привілеї родової знаті. Вводилися нові правила судочинства, більш розвинена юридична техніка.

2. У 594 р. до н.е. з метою подолання суперечностей між евпатридами та демосом архонт Солон провів наступні реформи: 1) сісахфія – скасування всіх боргових зобов’язань в полісі та боргової кабали; 2) заходи соціально-економічного характеру: обмежені розміри землеволодіння, проголошена свобода заповітів, заохочувався розвиток ремесла, здійснена грошова реформа; 3) цензова реформа: всі громадяни у відповідності до прибутків розділені на чотири розряди. Відношення до військової служби та обсяг політичних прав став залежати від розряду; 4) створено два нові органи – Рада 400 та суд присяжних (геліея).

Реформи Солона не примирили суперечності у афінському суспільстві, але сприяли знищенню залишків родового ладу.

У 509 р. до н.е. було проведено реформи Клісфена: створена нова територіальна організація, за якої філа стала суто територіальною, а не племінною одиницею; замість Ради 400 введено Раду 500 (по 50 чоловік від кожної філи) та створено колегію 10 стратегів, які отримували військову та виконавчу владу; всі громадяни повинні були нести військову службу і за це отримували земельну ділянку; введено процедуру остракізму – суду черепків.

Реформи Клісфена сприяли перемозі демосу над аристократією та перетворили аристократичну республіку в Афінах на демократичну.

3. В період розквіту Афінської республіки її населення складали чотири категорії: громадяни (повноправні вільні мешканці), метеки ( дещо обмежені в правах вихідці з інших полісів), іноземці (мали комерційні права, користувалися захистом влади), раби (безправні, не були суб’єктами права).

У Афінах здійснювався принцип поділу влад. Вищим законодавчим органом в Афінах були народні збори - еклесія. Робочим органом еклесії та водночас органом виконавчої влади була Рада 500. До виконавчої влади також належали колегії архонтів та стратегів. Вищим органом судової влади була геліея – суд присяжних, водночас і орган конституційного нагляду. Судову владу мали також ареопаг, колегії ефетів та діететів. Принципами функціонування державного апарату були: виборність, строковість, колегіальність, підзвітність, оплатність.

Афінське право базувалося на звичаях та законах. У праві власності розрізнялися поняття власності та володіння. Майно поділялося на рухоме та нерухоме, видиме та невидиме (гроші, дорогоцінності). В договірному праві виділялися договори купівлі-продажу, найму, позики, підряду, товариства, доручення. Укладалися договори найчастіше письмово. Шлюб мав патріархальний характер, чоловік мав право на розлучення, здійснював управління родинним майном. Успадкування здійснювалося за законом та заповітом. В кримінальному праві виділялися такі види злочинів: державні, проти власності, проти особи, проти демократії. Покарання: смертна кара, продаж у рабство, штраф, конфіскація, позбавлення громадянських прав (атимія).

4. Утворення Спартанської держави було пов’язано з вторгненням племен дорійців та територію області Лаконіка та їх подальшим захопленням Месенії. Дорійці не асимілювали місцеві племена, а витіснили частину на окраїни, а частину перетворили на рабів. Це вплинуло на особливості соціального ладу Спарти.

Повноправними вважалися лише спартіати, які отримували земельні наділи – клери. Ці наділи обробляли ілоти – державні раби. Вони мали своє житло і з оброблюваної ділянки частину віддавали господарю, а частину залишали собі. Їх життя не захищалось, через певний проміжок часу молоді спартіати здійснювали криптії – полювання на ілотів.

Неповноправне вільне населення – періеки – мешкали на окраїнах, вели самостійне господарство, несло військову повинність, мали своє самоврядування, але з боку держави за ними був встановлений нагляд.

Державний лад Спарти – це була аристократична республіка. Народні збори – апелла – вирішальної ролі не мали. В ньому брали участь чоловіки старші за 30 років, збиралися вони нерегулярно, не могли обговорювати закони, а тільки приймали або відхиляли їх. Всі рішення апелли знаходилися під контролем герусії – ради старійшин. Вона складалася з 30 чоловік – 28 геронтів старше 60 років та 2 царів, мала практично необмежену компетенцію. Царі виконували функції військових вождів, верховних жерців та суддів. Але фактичне керівництво державою здійснювала колегія 5 ефорів.

Всі спартіати вважалися рівними. Ця рівність підтримувалася завдяки реформам, проведеним царем Лікургом: 1) проведено перерозподіл землі та виведено з обігу реальні гроші, замінені на великі залізні монети; 2) введено суспільні трапези – сисситії; 3) жінки були в певній мірі зрівняні в правах з чоловіками та допущені до занять спортом та військовою справою; 4) введено однакове виховання та навчання для всіх спартіатів військовій справі.

Але незалежно від характеру республіки ані Афіни, ані Спарта не змогли зберегти незалежності та у ІІІ ст. до н.е. попали спочатку під владу О.Македонського, а потім Риму.