Тема 8. Середньовічне право в країнах Західної Європи

Мета заняття: освітня – провести загальний аналіз середньовічного феодального права Західної Європи; виховна – виховувати почуття неприпустимості обвинувачувального уклону при розгляді кримінальних справ, неприпустимості приниженого становища жінки в шлюбно-сімейних відносинах; розвиваюча – вироблення вміння роботи з правовими джерелами на прикладі текстів "Кароліни"(1532 р.), "Кутюмів Бовезі" (1282 р.), "Саксонського зерцала" (1225 р.)

П л а н

1. Джерела права. Законодавство. Рецепція римського права.

2. Судоустрій та судочинство.

3. Майнові правовідносини.

4. Сімейне право.

5. Кримінальне право.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: кутюми, судовий прецедент, право справедливості, статут, ордонанс, канонічне право, глосатори, адвокатура, нотаріат, суд присяжних, майновий ценз, судовий поєдинок, майорат, іпотека, фармарьяж, тризн, фелонія, місдимінор.

1. У ХІІ-ХІІІ ст.ст. у Західній Європі з’являються перші кодифікації, починається рецепція римського права, виникає міське право, розповсюджується також канонічне право. Для Франції характерне збереження партикуляристського характеру права. У Англії починає складатися «загальне право», набуває розповсюдження судовий прецедент. Саме там виникає також право справедливості.

В XVII ст. у Франції видаються систематичні зібрання законів. У Англії з ХІІІ ст. з’являється особливий рід законів - статути, а також ордонанси.

Одним з головних джерел середньовічного права стає римське право. При підготовці цього питання з'ясуйте, що таке рецепція римського права, яких країн вона стосувалась найбільше (Німеччини, Франції), чому в Англії майже не відбувалося рецепції римського права.

2. У період раннього середньовіччя існували різноманітні суди: королівські, сеньйоріальні, церковні і т.д. Сеньйоріальна юстиція довгий час переважала над королівською (крім Англії). Але вже з ХШ-ХІУ ст. королівські суди у Франції, княжі - у Німеччині, не говорячи про королівський Вестмінстерський суд в Англії, одержують усі великі повноваження, витісняючи феодальну знать з участі в суді. Цьому сприяли три причини: а)посилення королівської адміністрації; б)утворення вищих судів; в)поширення римського права і писаних збірників звичаєвого права.

Ускладнення законів і новий порядок судочинства потребували спеціальних знань, яких не було в представників феодальної аристократії, і це спричинило за собою професіоналізацію судової діяльності. У Франції верховні суди швидко стали поповнюватися знавцями кутюмів і римського права, в Англії - загального права. У зазначений період у Західній Європі відбувається повла адвокатури, нотаріату, прокуратури. Головну відміну англійського судочинстві від континентального складає поява суду присяжних. Еволюція суду присяжних проходила в різних обставинах, втім важливим вбачається те, що присяжні спочатку не виконували функції суддівства, а отримали їх лише згодом.

З ХП-ХІП ст. починається перехід до нової форми карного судочинства - інквізиційного (слідчий, пошуковий). У цивільному судочинстві поступово виробляється змішана форма. Судовий поєдинок як засіб доказу був скасований, замість цього наказувалося користуватися в якості доказів свідками і документами.

3. Головною цінністю у майнових правовідносинах була земля. Право земельної власності було привілеєм пануючого класу. У пізній період середньовіччя основними і найбільше поширеними правами на землю були утримання - феодальні залежні права, що набувалися від якого-небудь вищестоящого власника. Вони ділилися на вільні і невільні, шляхетні і неблагородні. Першою формою утримання був бенефіцій, майно, що знаходилося лише в користуванні власника. Бенефіцій давався на умовах виконування служби, у спадщину не передавався і зі смертю бенефіціарія повертався власнику.

У період сформованого феодалізму найбільше поширеними видами земельних утримань стають феоди. Феод - шляхетне (дворянське) утримання землі на умовах виконання визначеної служби. Феод міг передаватися в спадщину, але з обов'язковою сплатою мита сеньйору. Так, васал, вільно володіючи і користуючи феодом, був обмежений у розпорядженні їм у силу наявності феодальних прав сеньйора. Феод був вільним і шляхетним триманням.

Інший вид вільного, але не шляхетного тримання землі здійснювався вільними селянами. В Франції він називався цензива. ВАнглії земельні відносини відрізнялися рядом особливостей.

Договірне право в зв'язку з розвитком економічних зв'язків і поширенням римського права ускладнилося. Договори наймання, підряду, доручення й ін. займають місце поруч із стародавніми купівлею-продажем, міною, даруванням. З'являється особливий цінний папір - вексель (від німецького слова "договір"), що подає собою грошове зобов'язання. Це безумовний і явний борговий документ: той, хто його підписав, повинний був сплачувати в явному порядку і саме у тій сумі, що у ньому вказувалася. Прострочення платежу спричиняло за собою негайні репресії - ув'язнення в боргову в'язницю з конфіскацією майна.

4. Сімейне право європейського середньовіччя розвивалося під сильним впливом католицької церкви. Існувала повна майнова неправоздатність жінок у цей період, правомірність фізичного покарання дружини. Канонічне право ставило поза офіційним суспільством дітей, які були народжені поза шлюбом.

Церква категорично відхиляла розлучення, але у випадках, коли підтримка звичайних сімейних відношень ставало неможливою (наприклад, унаслідок перелюбства дружини), припускалося "відлучення від столу і ліжка": шлюб зберігався, шлюбні відношення розривалися.

На батьківську владу дивилися як на законну опіку, що закінчується тоді, коли діти ішли з будинку (вступ у шлюб , перерва місця проживання й ін.).

Феодальне право знало спадкування і за законом, і за заповітом. Проте в деяких місцевостях свобода заповіту обмежувалася, заборонялося усувати від спадкування законних спадкоємців. У відношенні земельній власності повсюдно затвердився принцип майорату. В запобіганні роздрібнення феоду він переходив у спадщину до старшого сина.

5. У взаємовідносинах між феодалами діяв принцип сильнішого, бо суперечки вирішувалися шляхом двобою та війни. Великим був вплив релігії та церкви на кримінально-правові норми. Не існувало вікової межі, яка б обмежувала чи виключала застосування кари у відношенні дітей. Зберігалося об’єктивне поставлення. У XIV-XV ст.ст. виробляється уявлення про мету покарання як залякування.

Вибір покарання був наданий, по більшій частині, розсуду судді з тією умовою, що він не мав права створювати нові покарання, він міг застосовувати лише ті, що передбачалися чинними джерелами права. Вони відрізнялися крайньою суворістю, досить часто застосовувалася страта, причому в найбільше болісних формах (кип'ятіння в олії, колесування, розп'яття на хресті, розривання, закопування живцем).

Серед інших покарань варто виділити посилання на галери, прогін через стрій, каторжні роботи, утримання у в'язниці (із XVI в.). Покарання залежало від соціального стану злочинця і потерпілого. Найбільше жорстокі і болісні види покарань майже не застосовувались до осіб вищих станів (за винятком політичних злочинів).

Важливим документом цього періоду є «Кароліна», яка вважається своєрідною кримінальною конституцією середньовіччя. Саме у Кароліні зазначені обставини, які пом’якшують або обтяжують провину, видів співучасті, видів покарання.