Тема 4.2. Розвиток римського права

Мета заняття: освітня – засвоєння періодизації римського права, загальна характеристика його джерел, зокрема Законів ХII таблиць та Інституцій Гая, а також загальний аналіз інститутів права та його головних галузей; виховна – виховування почуття поваги до великих досягнень римської юриспруденції класичного періоду; розвиваюча – продовження вироблення навичок роботи з правовими джерелами.

П л а н

1. Джерела римського права та їх характеристика. Значення римського права для підготовки сучасного юриста.

2. Правове становище різних груп населення.

3. Розробка прав власності.

4. Обов'язкове римське право.

5. Шлюбно-сімейне і спадкове право.

6. Кримінальне право в Давньому Римі.

7. Суд і судочинство.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: едикт, квіритське право, право народів, манципація, сервітути, суперфіцій, емфітевзіс, іпотека, стипуляція, нексум, делікт, вербальний, літеральний, реальний договори; легісакційний, формулярний, екстраординарний процеси; агнати, когнати, конкубінат.

Головні етапи історії римського права. Структура римського права. Розвиток джерел і системи права. Закони ХII таблиць. Право приватне і публічне. Правове становище різних груп населення. Утвердження інституту приватної власності. Майнові правовідносини. Типи договорів. Манципація. Нексум. Стипуляція. Еволюція сімейно-шлюбного права. Спадкове право. Злочини і покарання. Форми судового процесу

Тема 5. Держава та право раннього феодалізму

Мета заняття: освітня - засвоєння відмінностей феодального суспільства від рабовласницького та змісту процесу виникнення феодалізму на прикладі виникнення держави у франків; виховна - виховувати почуття розуміння доцільності рівності прав та обов’язків незалежно від суспільного стану та релігії; розвиваюча - закріплення навичок роботи з правовим джерелом на прикладі „Салічної правди”.

П л а н

1. Загальна характеристика періоду зародження феодалізму в Західній Європі.

2. Утворення феодальної держави у франків. Реформи Карла Мартелла.

3. Головні риси ранньофеодального права. „Салічна правда”.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: аллод, прекарій, патронат, коммендація, бенефіцій, васал, сеньйор, оммаж, феод, майордом, міністеріали, пфальцграф, капітулярій, вергельд, соприсяжництво, тезаурарій, маршал, архікапелан.

1. Падіння Західної Римської імперії означало початок історії середніх віків. Головний зміст періоду середньовіччя – становлення, розвиток та криза феодалізму. Сутність феодальної економіки – наявність в руках феодалів землі та наділення нею залежних селян, що ведуть на ній своє господарство та віддають селянам частину продукту в вигляді ренти. Рента існувала у трьох видах – відробітковій (панщина), натуральній та грошовій (натуральний та грошовий оброк).

Головні риси феодального ладу: 1) велике землеволодіння; 2) залежне від землевласника становище селян; 3) головне заняття – землеробство; 4) більша частина землі знаходиться у умовному володінні; 5) обсяг політичних прав залежить від розмірів землеволодіння.

Феодалізм пройшов в своєму розвитку такі етапи: 1) становлення феодальних відносин (5-11 ст.) – період існування ранньофеодальної монархії; 2) розквіт феодалізму (кінець 11 – 15 ст.) – період сеньойріальної та станово-представницької монархії; 3) розклад феодалізму та зародження капіталістичних відносин (16-17 ст.) – перехід до абсолютної монархії.

2. Перша ранньофеодальна держава в Західній Європі – Королівство франків - наприкінці 5 – на початку 6 ст. Поштовхом до її створення стало завоювання франкськими племенами римської провінції Галлії. Першим королем франків став Хлодвіг. Система управління державою зберігала певні пережитки родового ладу. Держава була слабоцентралізованою. Її територія поділялась на графства, округи, сотні та общини (марки). В округах, сотнях та марках зберігалося самоврядування. Значну роль в рішенні державно-політичних питань відігравали щорічні збори військового ополчення – „березневі поля”.

Центром управління був королівський двір. Королівські чиновники що відповідали за окремі питання, називалися міністеріали та складали королівську раду. Двічі на рік збиралися збори знаті – так звані травневі та вересневі поля, що мали більше значення, аніж березневі.

Мала централізація держави призвела до послаблення королівської влади. І наприкінці 7 ст. реальна влада вже зосередилась в руках управителів королівського двору – майордомів. Майордом Карл Мартелл в першій половині 8 ст. провів реформу, спрямовану на посилення центральної влади. Він скасував так звані аллоди – дарування землі – та ввів бенефіції – землі, що давалися за військову службу. Король, що роздавав землі, ставав сеньйором, а ті, хто її отримували, - його васалами.

Син Мартелля усунув короля і сам зайняв трон. Найбільшого розквіту Держава франків досягла при Карлі Великому наприкінці 8 – на початку 9 ст. Він проголосив себе імператором, ліквідував посаду майордома, березневі поля, самоврядування на місцях.

У 843 р. онуки Карла Великого розділили державу на три частини, що дало початок становлення нових європейських держав на національному ґрунті.

3. У „Салічній правді” спостерігається відсутність загальних, абстрактних понять правопорушень та відповідних до них покарань, формалізм, що є характерним для ранньофеодального джерела права.

Джерело стосується розвитку земельних відносин: земля ще не продається; рухоме майно син та донька спадкували за рівними долями, але земля переходила тільки до сина.

У шлюбно-сімейних відносинах розлучення були заборонені. Дружина знаходилась під владою чоловіка, свекра.

Особливий захист надавався позиковим операціям. Охоронялось приватне господарство, що вже виникло.

Для злочинів та покарань за Салічною правдою характерні такі риси:

1. Усякий злочин може бути викуплено штрафом.

2. Розмір штрафу (вергельду) встановлюється в залежності від соціального та правового стану злочинця та постраждалого.

3. Немає загальних принципів кваліфікації злочину та призначення покарання.

У ряді випадків під час призначення покарання враховувався характер наміру та важкість заподіяної шкоди.

Судовий процес за Салічною правдою має обвинувальний характер. Ніякого попереднього розслідування не було. Для того, щоб зняти обвинувачення, Салічна правда передбачає три виду доказів: співприсяжництво, свідчення свідків, ордалії.