Змістовий модуль 4. Культура Київської Русі (iх-хi ст.) та періоду феодальної роздробленості (хii-сер. Хiii ст.). План

1. Запровадження християнства і його вплив на розвиток культури Київської Русі.

2. Розвиток писемності, літератури та усної народної творчості Київської Русі.

3. Шедеври культури Давньоруських князівств.

1. Запровадження християнства і його вплив на розвиток культури Київської Русі.

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. Воно прийшло на наші землі з Візантії. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дир. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.

Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. Щоб рішуче покінчити з усяким опором Володимир одразу ж наказав знищити культових язичеських ідолів, а в тих місцях, де вони стояли, наказав побудувати християнські храми, були заборонені старовинні танці, скомороші дійства тощо. У боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури.

Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Таким чином, у процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.

З прийняттям християнства культура Київської Русі піднялася на новий, більш високий щабель.

Роль християнізації Русі в історичному розвиткові українського народу:

• зміцнення державності. З'явилася і українська емблема - тризубець, яка була княжою і державною емблемою;

• християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти, науки, поширення писемності. Через те, що Україна-Русь прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких священиків, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минулі цивілізації. Були відкриті школи.

• всебічне збагачення культури (розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво);

• створення визначних пам'яток літератури;

• розширювалися і зміцнювалися державно-політичні та культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, християнськими країнами Західної Європи; запроваджено грошову систему.

• були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.

• на краще змінився світогляд руського народу.

2. Розвиток писемності, літератури та усної народної творчості Київської Русі.

Писемність у слов'ян існувала ще в часи язичества. Цьому можна навести такий доказ: перебуваючи в Херсонесі, Кирило бачив Євангеліє і Псалтир, написані "руськими письменами". Про те, що руські люди знали писемність, свідчать також договори, що їх укладали русичі та Візантія у 911-912 рр. та у 944-945 рр. Вони укладалися двома мовами - руською та грецькою.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Створення слов'янської абетки зв'язують із іменами Кирила й Мефодія (ІХ століття). Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську мову Євангеліє. Спочатку це був алфавіт – глаголиця, пізніше на основі глаголиці й грецького письма виникає більш досконала абетка - кирилиця (складалася із 43 літер), якою написані відомі нам пам'ятники давньоруської літератури. Кирилиця стала універсальною мовою, яка об'єднувала слов'янські народи і була усім зрозумілою.

До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської (розмовна). Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, другою велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). Обидві вони були близькі і зрозумілі народу.

В цей час на Київській Русі складаються сприятливі умови для розвитку і поширення як церковної та світської літератури й перекладів, що йшли на Русь із Греції та Болгарії, так і оригінальних творів місцевих авторів.

Література

1. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира — Остромирове Євангеліє.

Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір.

2. У Київській Русі достатньо швидко виник свій жанр літератури — літописання (як жанр, а не історичні записи), у такому вигляді не відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи — це не лише історичні, а й літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. Збереглося близько 1500 літописних списків, що є величезним надбанням культури східнослов'янських народів.

Одним із найвідоміших центрів літописання був Софіївський собор у Києві. У його стінах укладено перший давньоруський літописний звід 1037-1039 рр. Цей літопис був першою спробою історичного узагальнення півторасотлітньої історії Київської Русі.

У XII ст. у Києві був складений "Київський літопис", основна ідея якого - відображення боротьби Русі з половцями і заклик до припинення міжусобних війн руських.

У середині XII ст. центром літописання стає галицьке місто Пагорб. Саме тут була створена початкова частина Галицько-Волинського літопису, що містить у собі багато відомостей про життя західних країн того часу.

Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є "Повість временних літ", написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, пов'язати її історію зі світовою.

3. Реігійна література. У такому жанрі оригінальної літератури Русі, як філософсько-богословська публіцистика, поєднувалися художня досконалість та ідейна спрямованість. Першим її зразком стало «Слово про закон і благодать» ченця Ілларіона (написаний між 1037 і 1050 pp), якого князь Ярослав Мудрий поставив в 1051році митрополитом.

Блискучим пам'ятником давньоруської публіцистики є «Благання» Данила Заточника. Данило використав скарби фольклору для викриття шкідливого для Русі свавілля світської і церковної знаті. Афористичні вислови Данила Заточника увійшли в прислів'я і приказки.

Після запровадження на Русі християнства з'явився новий жанр літератури — житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою святими. Входячи до складу християнських держав, Київська Русь турбувалася про створення культу власних святих та їх життєписів. Але якщо в римській і візантійській традиції прославлялися подвиги великомучеників з числа подвижників і ченців, страждальників за віру, то на Русі писалися житія князів. Першими були прославлені убієнні в 1015 році сини Володимира Святославича — Борис і Гліб ( «Житія Бориса і Гліба»).

Високими достоїнствами відмічений "Києво-Печерський патерик", що склався на початку XIII ст. Це збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря.

4. Художня література. Теперішнім шедевром давньоруської художньої літератури XII в. є «Слово про похід Ігорів», створене невідомим автором близько 1187 р. За художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах. Автор на прикладі поразки Ігоря прагне показати, до чого призводять князівські міжусобиці, і закликає об'єднати всі сили Російської землі для боротьби з ворогом.

5. Педагогічна література. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі вважається "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для київського князя Святослава Ярославича, де роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин («яко подобає людині бути»).

Цінною пам'яткою староукраїнського письменства є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", написане на початку XII ст. У "Повчанні Володимира Мономаха" простежується світський, хоча і запозичений з Псалтиря, варіант християнської моралі.

6. Усна народна творчість. У нових умовах духовного життя розвивався найдавніший і багатий жанр - усна народна творчість: казки, перекази, легенди, приказки, прислів'я, загадки, пісні.

У Х-ХІ вв. виник ще один вид народної творчості - героїчний епос -билини, присвячені важливим подіям з життя народу. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. У найдавніших билинах народ ідеалізував своє минуле, коли селяни ще не були залежні від феодалів. Улюблені герої билин - Микула Селянинович, вільний і багатий богатирМикита Кожум'яка— безстрашний захисник Батьківщини. Істинно народними героями стали пізніше Ілля Муромець, похований у печерах Києво-Печерської лаври, завзятий галичанинДунай, волинецьМихайло Казарин, ростовець Альоша, рязанецьДобриня, новгородецьСадко. Усна творчість народу безпосередньо впливала на писемну літературу.