2. Соціальні та теоретичні передумови вивчення культури.

Вивчення суспільства засобами культури завжди було необхідним і актуальним, адже зрозуміти більшість соціальних явищ неможливо, досліджуючи лише їх економічні та політичні характеристики. Якщо технологічне мислення відсуває на задній план мистецтво, літературу, релігію, філософію та й саму людину, то культурологічний підхід допомагає усвідомити важливість цих феноменів суспільного життя. Вивчення історії культури занурює людину в світ духовних цінностей, дає можливість осмислити як єдиний комплекс міфологію, релігію, філософію, мистецтво, етичні норми та естетичні пристрасті.

Вивчення культури як суспільного явища допомагає пояснити процеси духовного соціального життя. Виявивши комплекс взаємопов′язаних культурних явищ у суспільстві, можна систематизувати, класифікувати та упорядкувати різноманіття форм людської діяльності.

У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. Історія культури є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Історя культури належить до сім’ї гумані­тарних дисциплін. Саме вона усвідомлює культуру в цілому — від побутового устрою до кон­цепцій світу і людини, інтегруючи знання про культуру, які ми отримуємо з інших гуманітарних дисциплін. Саме це дозволяє вивчати культуру як якісно своєрідний феномен, як систему, яка, як відомо, завжди богатше суми її складників і до неї не зводиться. Також цій науці під силу виявити найбільш загальні культурологічні за­кони, що діють на всіх «поверхах» культури і застосовуються до найрізноманітніших її об’єктів — від окремої особистості до людства в цілому.

Як гуманітарна наука історія культури так чи інакше тісно пов’язана з іншими гуманітарними дисцип­лінами. Так, у історії культури багато спільного з філософією, осо­бливо с тією її гілкою, яка основним питанням філософії вважає не первинність духа чи матерії, а смисл людського життя. Так чи інакше, але ці дві науки ставлять і намагаються вирішити схожі проблеми.

Зв'язок історії культури з соціологією виявляється насамперед у тому, що соціологія «постачає матеріал», який культурологія осмислює. Це різні моделі поведінки людини в суспільстві, різні міжособистісні взаємини, характеристики суспільних структур і т.п. У соціології історія культури черпає не тільки матеріал, але й аргументацію для своїх загальнотеоретичних викладень. Крім того, вивчення побуту, як однієї з найважливіших культурних структур, неможливо без даних конкретної соціології. У принципі зв'язку історії культури й соціології повинні були б бути більш тісними, ніж це ми спостерігаємо зараз, але справа в тому, що соціологія сама по собі досить молода наука й не виявила ще всіх своїх можливостей, у тому числі й у плані зв'язку із суміжними науковими дисциплінами.

Приблизно те саме можна сказати й про зв’язки історії культури з політологією. Історія культури потребує відомостей про типи державних структур, типи і особливості різних політичних режимів, способи політичного управління суспільствомления – ве цу дає політологія.

В багатьох точках схожі такі науки, як історія культури і психологія, оскільки обидві вивчають людину в основному з боку її внутрішнього світу. Психологічні моделі людських типів і поведінки людини в різних життєвих ситуаці­ях доповнюються, а почасти й конкретизуються культурологічними закономірностями.

Суттєво важливу допомогу вивченню культури надає така наука, як етнографія. У ній історія культури також знаходить матері­ал для теоретчних висновків: описання життя різних суспільств, що перебувають на різних ступенях розвитку, їх побуту, звичаїв і т.п. А така важлива культурологічна задача, як вивчення національного культурного менталітету, не може бути вирішена без етнографічних вивчень та матеріалів.

Відзначимо зв’язок історії і розвитку культури з естетикою, загальним мистецтвознавством, літературознавством. Твори мистецтва і особливо літератури мають найважливіше значення для вивчення культури, оскільки не тільки «вида­ють» культурологічні моделі, а й намагаються їх усвідомлювати, засвоювати. Ці дисципліни обробляють матеріал мистецтва, дають іинтерпретаціию творам та окремим художнім образам, полегшуючи тим самим роботу з вивченнґя іторії культури. З іншого боку, культурологічний погляд на той чи інший витвір мистецтва часто дозволяє дати йому нову, оригінальну інтерпретацію, уточними смисл, а іноді і зовсім по-новому «прочитати» класичний твір.

І нарешті, зв’язки історії культури з історією. Вони різноманітні. Визначимо головне. Культурологу необхідно бути в тій чи іншій мірі істориком, щоб вільно поводитися з різ­ними історичними типами культур, співставляти їх між со­бою, щоб виявити як загальнокультурні, позачасові законо­мірності, так і характер культурного менталітету в ту чи іншу епоху. Окрім того, історичні факти допомагають побудувати те­орію виникнення і розвитку культури, виявити закони її історичного розвитку. Отже, базисом знання про історію і розвиток культури виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, історія культури належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.

Специфіка історії культури полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.