Заліковий модуль 1. –

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ДАВНІ ЧАСИ ТА В ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

Перший заліковий модуль охоплює період української культури в давні часи та добу Середньовіччя.

Цей період відзначився формуванням первісної культури України, культури Київської Русі (ІХ- ХІ ст.) та періоду феодальної роздробленості (ХІІ – ХІІІ ст.). Культура ХІV – ХVІІ століття визначається як доба зрілого Середньовіччя.

Змістовий модуль 1. Історія культури як наука та навчальний предмет. Соціальні та теоретичні передумови вивчення культури. Ґенеза української культури.

План

1. Історія культури як наука, її сутність та структура

2. Соціальні і теоретичні передумови вивчення культури.

3. Ґенеза української культури.

4. Культурно-історична своєрідність регіонів України.

1. Історія культури як наука, її сутність та структура

Культура - це штучне явище, створене людиною, тобто її "друга природа", вона перевищує природу, хоча, її джерелом, матеріалом і місцем дії є природа. Без людини культура не існує, бо вона живе і розвивається тільки разом з людиною і тільки з тих пір, поки існує людина. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і діюча особа, реалізується особистість, людське "я". Людина - і творець, і споживач культури. Немає сенсу шукати людину до культури, бо поява її на історичній арені належить розглядати як феномен культури. Культура виявляє себе: а) через завершені, матеріалізовані результати діяльності людини; б) черев творців і носіїв культури; в) через зв'язки, досвід та передачу інформації.

Отже, для себе ми визначимо культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством у процесі історії, а також як універсальне ставлення людини до природи, до світу, через яке людина створює і світ, і саму себе.

Культура проникає у всі сфери, виявляючи себе у художній і побутовій культурі, науці, релігії, політиці, філософії, праві і моралі.

Основним і єдиним носієм культури є людина і тому за конкретними носіями, що мають свій особливий світогляд і ідеали, погляди і смаки; традиції, звичаї, мову, літературу, музику і мистецтво, релігію і філософію. Культура вона поділяється на світову і національну, міську і сільську, класову і етнічну, професійну і молодіжну, культуру сім'ї і окремої людини.

Найбільше значними є світова і національна культури. Світова культура - це сукупність кращих досягнень всіх національних культур різних народів. Національна культура є продуктом праці одного народу. Національна культура відбиває світогляд народу, його національну свідомість, своєрідність мислення, розуміння проблем загальнолюдського і власного буття як етнографічно конкретної частини людства.

За видом людської діяльності культура поділяється на матеріальну і духовну.

Матеріальна культура є результатом матеріального виробництва. Під матеріальною культурою розуміють обробку природних матеріалів засобами техніки і створення штучного середовища, де мешкає людина. До матеріальної культури належать засоби виробництва, знаряддя праці, житло, одяг, побутові предмети, архітектура, засоби комунікації, транспорт. Але не слід плутати матеріальну культуру з матеріальним виробництвом. На відміну від останнього, вона характеризує матеріальну діяльність людей з точки зору її впливу на розвиток особи і реалізацію творчих здібностей та талантів людей.

Духовна культура - це продукт інтелектуальної духовної творчості. Вона включає в себе науку, освіту, філософію, мораль, мистецтво, право, педагогіку, релігію, політику, міфологію, літературу, естетику тощо. Духовна культура пояснює відношення людини до себе, до інших людей, до світу. Духовна культура через дії митця виховує особистість, розвиває образне мислення, передбачає майбутнє.

Зрозуміло, що поділ на матеріальну і духовну культуру доволі умовний, оскільки в реальному житті вони тісно взаємопов’язані і діють спільно й одночасно. Але матеріальні і духовні цінності культури можна розділити за такими ознаками:

1) форма існування (матеріальні існують у предметній формі, а духовні і в предметній і в якості актів діяльності);

2) термін існування (матеріальні існують довше, але духовні не зазнають морального старіння);

3) межі споживання (матеріальні мають межі споживання, а потреба в духовних - безмежна);

4) втілення особистості автора (духовні відбивають особливості особистості їх творця, а матеріальні - ні).

За змістом і впливом на людину виділяють: 1) прогресивну і реакційну культуру; 2) офіційну (домінуючу) і контркультуру; 3) актуальну; 4) елітарну і масову.

Домінуюча (офіційна) культура - це культура, якою керується більшість членів певного суспільства. На відміну від офіційної, контркультура знаходиться в гострому конфлікті; в опозиції із загальнолюдськими цінностями і формує власний культурний світ.

Актуальною культурою є культура найпопулярніша і найпоширеніша в поданий час. Кожна епоха створює притаманну їй актуальну культуру. Актуальність культури - це безпосередній, і живий процес, який пояснює наявність моди не лише в одязі але й щодо культури (поведінка, професія).

Ще дві форми культури надзвичайно поширені в суспільстві. Це елітарна і масова культури.

Елітарна культура - це культура, яка обслуговує потреби привілейованої верстви населення - еліти. Визначення еліти у різних авторів нерівнозначне. Але найбільш поширеним є розуміння еліти як особливої верстви суспільства, обдарованої специфічними духовними здібностями. Створюється елітарна культура професіоналами і тому, зазвичай, спирається на високі класичні зразки і випереджає рівень, доступний сприйняттю людини із середньою освітою. Елітарна культура вимагає наявності спеціальної освіти, високих моральних здібностей, витонченості естетичного смаку. Вона характеризується оригінальністю, новиною, відходом від традиційного, тяжінням до експерименту, складністю, неординарністю, епатажем. Всі ці риси, в певний період, роблять елітарну культуру зрозумілою переважно обраним. Але проблема її доступності - це проблема часу.

Масовою культурою називають такий вид культурної продукції, який щоденно виробляється у великому обсязі. Масова культура - це культура; що має численну аудиторію, низький рівень художньої цінності і короткочасність існування. Вона задовольняє актуальний попит людей, оперативно реагує на всі нововведення, відображає будь-які зміни, глибоко не оцінюючи їх, тому зразки такої культури швидко втрачають актуальність і виходять з моди. Масова культура створюється для народу, але не народом. Її створюють професіонали, які виступають не стільки як художники скільки як ремісники. Їх "витвори" часто називають "кітчем", під яким мають на увазі яскраву, але позбавлену смаку масову продукцію. Масова культура розважає, надає насолоду і задоволення, викликає гострі почуття і інтерес до таємничого, фантастичного, екстравагантного. Масова культура розрахована на людей будь-якого віку, професії, місця проживання, освіти. Вона зрозуміла і доступна.

Отже, як бачимо, культура - це всеосяжна, багатопланова і складна система. Вона постійно здійснює активний вплив на людей, на їхню життєдіяльність. Звичайно, культура має власні закони розвитку і функціонування.

Функції культури. Культура виконує декілька важливих функцій, без яких саме існування людини і суспільства неможливе. Серед них виділяються такі, як гуманістична, пізнавальна, комунікативна, інформативна, регулятивна, аксіологічна, виховна, компенсаторна.

1. Головною функцією культури є гуманістична. Мета культури - всебічний розвиток людини. Жодне досягнення техніки, науки, мистецтва само по собі не визначає рівня культури суспільства, якщо в ньому нема людяності, якщо воно не спрямоване на удосконалення людини, на гуманізацію.

2. Культура концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох поколінь, накопичує найбагатші знання про світ, а відтак створює сприятливі умови для його пізнання й освоєння. Можна стверджувати, що суспільство настільки є інтелектуальним, культурним і цивілізованим, наскільки вміє використовувати найцінніші знання культурного генофонду людства. і

3. Інформативна функція полягає в передачі, трансляції соціального досвіду за "вертикаллю" (від попередніх поколінь до нових) і "горизонталлю" (між народами і окремими людьми). Цю функцію іноді називають функцією історичної спадкоємності, бо саме культура містить у вигляді знакових систем (літературна мова, ноти, фольклор, наукова термінологія) історичну пам'ять людства.

4. Комунікативна функція здійснюється за допомогою спілкування як природною, так і специфічними мовами (формули, поняття, жести, ритуали). Спілкування буває безпосереднім (прямим) і опосередкованим (непрямим).

5. Аксіологічна функція (оціночна) виражає якісний стан і культури. Культура формує у людини певні цінності і потреби, моральні установи, погляди і смаки. За їх рівнем і якістю судять про ступінь інтелігентності і культури конкретної особи чи всього суспільства.

6. Регулятивна (нормативна) функція встановлює, організує й регулює взаємовідносини між людьми. Вона здійснюється насамперед через системи норм і законів моралі і права. Регулятивна функція включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являються до духовного світу людини, без яких неможливо нормальне існування суспільства. Ці норми яскраво виявляються у звичаях, образах, традиціях, зразках поведінки тощо.

7. Виховна функція знаходить відображення в створенні нових цінностей і знань, у розвитку й задоволенні нових потреб, здійсненні нових мрій і бажань, висуваниі нових цілей, а також у критичному переосмисленні, реформуванні й оновленні існуючої культури. Виховна функція допомагає саморозвитку людини і людства, виступаючи універсальним фактором культурної творчості.

8. Компенсаторна функція пов'язана з поновленням фізичних і духовних сил людини, проведенням дозвілля, психологічною розрядкою, а також із встановленням гармонії між потребами і можливостями їх задоволення.

Всі задані функції культури тісно й нерозривно зв'язані між собою, утворюючи єдине ціле культури як форми існування й розвитку людської природи.