- •Історія української культури: конспект лекцій
- •Донецьк – 2010
- •Передмова
- •Заліковий модуль 1. –
- •2. Соціальні та теоретичні передумови вивчення культури.
- •3. Ґенеза української культури.
- •3. Культурно-історична своєрідність регіонів України.
- •Змістовий модуль 2. Періодизація розвитку української культури
- •2. Культура залізного віку. Скіфська культура, черняхівська, культура антів.
- •3. Загальна характеристика стародавньої культури слов’ян.
- •Культура протослов'янських та слов'янських племен. План
- •1. Зародження державності у східних слов'ян.
- •2. Матеріальна та духовна культура східних слов’ян. Мистецтво, усна народна творчість.
- •Змістовий модуль 4. Культура Київської Русі (iх-хi ст.) та періоду феодальної роздробленості (хii-сер. Хiii ст.). План
- •1. Запровадження християнства і його вплив на розвиток культури Київської Русі.
- •2. Розвиток писемності, літератури та усної народної творчості Київської Русі.
- •3. Шедеври культури Давньоруських князівств.
- •Змістовий модуль 5. Особливості розвитку української культури хіv-першої половини хvіі століття. План
- •1. Історичні обставини розвитку української культури.
- •2. Музична культура і театр в Україні.
- •3. Церковне і світське будівництво та образотворче мистецтво.
- •Заліковий модуль 2. Культура україни в новий та новітній час.
- •Історичні передумови формування культури козацької держави.
- •Особливості стилю бароко в образотворчому мистецтві та архітектурі.
- •Розвиток літератури й театру.
- •2. Особливості стилю бароко в образотворчому мистецтві та архітектурі.
- •3. Розвиток літератури, театру й музики.
- •Змістовий модуль 7. Культурологічні процеси та здобутки української культури хіх століття. План
- •1. Розвиток української культури у складі Російської та Австрійської імперій. Періодизація національно-культурного відродження.
- •2. Шляхетський період. Національне відродження в галузі літератури. Розвиток українського театру.
- •3. Образотворче та архітектурне мистецтво України.
- •Змістовий модуль 8. Особливості та загальні тенденції розвитку української культури хх століття. Соціологічна концепція у вивченні культури.
- •2. Характерні особливості та основні етапи розвитку української культури хх століття.
- •3. Розвиток українського музичного та театрального мистецтв, кінематографу.
- •4. Культура української діаспори та її зв’язок з Україною.
- •ТерміНологічний словник
- •Список літератури
2. Шляхетський період. Національне відродження в галузі літератури. Розвиток українського театру.
Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшини і поступово русифікувалося. Незважаючи на жорстку політику цариці Катерини II стосовно України, представники українського дворянства вимагали повернення старого гетьманського ладу, відновлення козацького війська, боролись за свої станові інтереси нарівні з російським дворянством. На ґрунті патріотичних почуттів виник особливий інтерес до історії козацької України, поступово формувалася українська національна ідея.
В цей період у середовищі освіченого українського дворянства пробудився інтерес до історичного минулого народу, його побуту, звичаїв і обрядів, мистецьких здобутків. На Лівобережжі з ініціативи старшини виник широкий рух за вивчення історії козацької України. Розпочалося збирання історичних матеріалів — літописів, хронік, грамот, інших державних документів, їх осмислення через призму національних почуттів. Історичні дослідження привернули увагу освічених верств українського дворянства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій, обрядів. З-поміж ентузіастів збирання історичної спадщини вирізнялися О. Безбородько, В. Рубан, М. Туманський, О. Мартос та ін.
Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення національного і соціального гноблення, було тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і народність. Страждаючи від репресій царського режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних традицій попередніх сторіч. Українську літературу на початку ХІХ ст. представляли І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка, засновник сучасної української літератури і літературної мови - поет, художник і національний пророк Тарас Шевченко.
Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в поемі "Енеїда", п'єсі "Наталка-Полтавка" та ін. Його п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" увійшли до золотого фонду українського театрального репертуару.
Початок формування нової української літератури було завершено Т. Шевченком (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в розвитку суспільного і культурного життя українського народу. У своїх творах він затаврував кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбу народів Кавказу проти російського імперіалізму тощо.
До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809 - 1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник "української школи" в російській літературі. Автор творів "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород", "Ревизор", "Мертвые души", матеріали до українського словника тощо.
Розвиток української літератури в другій половині ХІХ ст. проходив в умовах застосування Валуєвського циркуляра і Емського указу, що забороняли вживання української мови.
Незважаючи на це, у другій половині ХІХ ст. з'являються нові імена письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі історичний роман П.Куліша (1819-1897) "Чорна Рада", антикріпосницької повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".
У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя селян, робітників, інтелігенції Галичини, що знаходилася під владою Австро-Угорської імперії. Він написав також багато публіцистичних і літературно-критичних статей українською, польською і німецькою мовами.
Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і естетичні проблеми. Українське село напередодні й у період революції 1905-1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916), В.Винниченко (1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хто з цих письменників перекладав українською мовою художні твори світової літератури.
Ці й інші діячі української культури у своїх роботах розробляють концепцію національного романтизму, згідно з якою джерелом морально-естетичних культурних цінностей є дух нації, сконцентрований у народній творчості.
В першій половині ХІХ ст. в Україні з'явився перший професійний театр. Спершу це були бродячі акторські групи. Потім з'являються перші театральні приміщення, що приймають у себе гастролерів і дають сцену для власних театральних труп. У 1818 р. Іван Котляревський очолив професійний театр у Полтаві. На його сцені були вперше поставлені його п'єси "Наталка Полтавка", "Москаль - чарівник".
У Харківському театрі починає свою роботу Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843), що пише для нього комедії "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик". Разом із п'єсою Т.Шевченка "Назар Стодоля" усі ці 5 п'єс увійшли в золотий фонд української драматургії і не сходять зі сцени по сьогодення .
Серед кращих акторів українсько-російських труп цього часу був кріпосний актор Михайло Щепкін (1788-1863).
З 1882 р. широку популярність в Україні-Россії одержує Єлісаветградська театральна трупа, на чолі якої стояли Марко Кропивницький (1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904) та Іван Тобілевич (1845-1907) (згодом відомий драматург і актор Карпенко-Карий). Ця трупа ставила п'єси українською і російською мовами. Репертуар української драми (п'єси Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Кропивницького, Карпенка-Карого і П.Мирного) обмежувався селянською тематикою. Постановки п'єс із життя інтелігенції, на теми української історії і переклади на українську мову закордонних драматургів заборонялися. М.Кропивницький був реформатором українського національного театру, розвивав його в шевченківських традиціях, використовуючи багатства українського фольклору і наслідки етнографічних досліджень (національний одяг, предмети побуту, українські пейзажі, декорації і т.п.). Постановки були музичними і супроводжувалися піснями і танцями. Вони проклали дорогу українській опері. Трупа Кропивницького з успіхом гастролювала в Росії (Петербурзі, Москві, містах Поволжя і Кавказу, Кишиневі, Варшаві).
Після 1885 р. склад трупи змінювався багато разів. Головні актори покидали трупу Кропивницького, створювали власні театральні колективи. Значний внесок у розвиток українського драматичного мистецтва внесла чудова акторка Марія Заньковецька (1854-1934). Ця група акторів отримала назву "корифеїв українського театру" або "театру корифеїв".