2. Музична культура і театр в Україні.

Музика. Геній народної творчості досяг свого найвищого зльоту у фольклорі. У XV ст. виникають як жанр української народної пісні коломийки, а їх перші музичні записи зроблені у XVII ст. Вони поєднують елементи співу й танцю в колі. Розповсюджені коломийки по всій Україні.

В Україні з XV ст. відома майстерність лірників, котрі виконували народні пісні переважно жартівливого й сатиричного змісту.

У XV ст. в Україні зароджується новий фольклорний жанр - історичні пісні і думи, які оспівують боротьбу українського народу з іноземними загарбниками (перша письмова згадка - 1506 р.).

Думи співалися під акомпанемент кобзи (бандури). У найдавніших думах оспівувались подвиги козацтва у боротьбі з турками і татарами, розповідалось про тягар турецької неволі, втечу з неї ("Втеча трьох братів з Азова", "Маруся Богуславка"). Деякі думи змальовують образ козака як могутнього звитяжного лицаря ("Дума про козака Голоту"). В інших думах змальовується витримка і мудрість народних героїв ("Самійло Кішка").

Тематика багатьох історичних пісень та сама, що й дум. У них оспівуються подвиги козацьких ватажків ("Байда").

У містах Кам'янець – Подільському (1571) та Львові (1580) виникають перші професійні об'єднання (братства) народних музикантів — музичні цехи. Впродовж XVI—XIX ст. музичні цехи діяли майже у всіх великих містах України. Музичні об'єднання скрипалів, лірників, цимбалістів, кобзарів, бандуристів мали свою емблему, значок, печатку й Статут, затверджений міським магістратом. У репертуарі музичних цехів переважала світська музика — марші, танці, народні інструментальні мелодії.

Наприкінці XVI ст. поширюються нові форми хорового співу — псалми та канти. Псалми — твори іудейської й християнської релігійної лірики, створені, згідно з легендою, давньоєврейським царем Давидом. Кант (лат. cantus — спів, пісня) — міська, побутова пісня, переважно триголосна, куплетної форми.

На противагу католицькому богослужінню (з хором, солістами, органом) право­славна церква розвивала хоровий спів а капела (італ. a cappella)— хоровий спів без інструментального супроводу.

У галузі драматичної поезії здобутки вихованців Київської колегії і Львівської школи мали велике значення за своїми наслідками, бо вони започаткували український театр.

З'являється новий жанр - шкільна драма. Щоб направити учнів у практичному знанні латинської мови, єзуїти виставляли по школах комедії давніх римських письменників. За прикладом єзуїтських пішли й православні школи. Сю­жети вистав бралися із священної історії, де було уособлено різні абстрактні поняття. Створювали драматичні твори, віршовані драми викладачі Київської колегії і братських шкіл, а виконували студенти і учні.

Найстаршу згадку про українські драматичні вистави маємо в посланнях Івана Вишенського. У посланні до стариці Домникії нарікав Вишенський, що православні замість працювати для церкви «тільки комедії строять і грають». Найдавнішими драматичними писаннями, що постали в Україні, були віршові діалоги «Христос пасхон» (переробка грецької трагедії про терпіння Христові, що вийшла у Львові в 1630 р.) та «Розмишлянє о муці Христа» Йоаникія Волковича 1631 р.

Виникають інтермедії на побутові теми, які ставилися спочатку в антрактах шкільної драми для розваги глядачів, а пізніше розвинулися у самостійний жанр.

Другим на­прямом розвитку драматичного жанру був "вертеп". Вертепами називалися маленькі переносні театри, що їх учні носили із собою, переходячи з дому в дім на свято Різдва Христа.

Розвиток театрального мистецтва в Україні в кінці XVI - першій половині XVII ст. свідчить про її взаємозв'язок з європейським літературним процесом.