Змістовий модуль 8. Особливості та загальні тенденції розвитку української культури хх століття. Соціологічна концепція у вивченні культури.

План

1. Соціокультурна система як аспект вивчення соціології. Співвідношення політики і культури.

2. Характерні особливості та основні етапи розвитку української культури ХХ століття.

3. Розвиток українського музичного та театрального мистецтв, кінематографу.

4. Культура української діаспори та її зв’язок з Україною.

1. Соціокультурна система як аспект вивчення соціології. Співвідношення політики і культури.

Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна (1889—1968), Г. Маркузе, Т. Адорно та ін. Сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем. Все, що зв′язує особистість і суспільство, є культурою. Без культури суспільство перетворилося б на сукупність біологічних організмів.

Регулюючи життєдіяльність суспільства, культура і політика тісно взаємодіють між собою протягом усього існування людської цивілізації.

Різні елементи соціокульутурної системи – цінності та традиції, релігійні та моральні норми – також, у свою чергу, справляли і продовжують справляти великий вплив на політичні відносини і процеси, визначаючи на різних етапах рохзвитку людства можливі напрямки формування політичних сил, особливості кадрової політики, характер політичних віднлсин між народами, державами і цивілізаціями.

Термін «політична культура», вперше використаний німецьким філософом ХVІІ ст. І. Гердером, ввів у науковий обіг наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. американський вчений, політоло Габріель Алмонт. Аналізуючи структуру політичної системи суспільства, Алмонт виділив такі її складові елементи, як політичні інститути (держава, партії, група інтересів), що реалізують функції влади та управління, і політичні орієнтіції ( знання, цінності, настанови, ідеали), які характеризують поведінку суб’єктів політики. Останні, у своїй сукупності, й отримали назву «політична культура».

Політична культура – явище динамічне, її зміст та форма постійно розвиваються, збагачуються історією. Політична культура відображає рівень і характер політичних знань, оцінок та дій громадян, зумовлений політичним досвідом минулих поколінь та їх повсякденним використанням у політичному житті суспільства.

Сучасна нука дає низку трактувань поняття політичної культури. У найзагальнішому визначенні політична культура – це зумовлена історичним досвідом система відносно стійких цінностей, настанов та переконань, що визначають поведінку суб’єктів політичних відносин.

У структурі політичної культури можна виділити нормативний елемент (накопичений політичний досвід), ціннісний елемент (політична свідомість) та поведінковий елемент (моделі політичниї поведінки).

Одна з найпоширеніших вітчизняних класифікацій політичної поведінки передбачає виділення таких різновидів політичної участі:

• активна участь, що складається з участі у виборах, референдумах, мітингах, демонстраціях, участь у діяльності політичних організацій та виконання професійних політичних функцій у державних інститутах;

• пасивна участь - реакція (позитивна або негативна) на політичну систему, що не потребує спеціальних активних дій (наприклад, додержання законів);

До найпоширенішого типу політичної участі відносять електоральну поведінку (участь у виборах). На електоральну поведінку помітно впливають такі фактори, як рівень індивідуальної політичної культури та політичної свідомості, ступінь інформованості населення, стан політичної інфраструктури, соціальна динаміка та інше.

Таким чном, політична культура відображає рівень і характер політичних знань, оцінок та дій громадян, зумовлений політичним досвідом минулих поколінь та їх повсякденним виористанням у політичному житті суспільства.