- •Історія української культури: конспект лекцій
- •Донецьк – 2010
- •Передмова
- •Заліковий модуль 1. –
- •2. Соціальні та теоретичні передумови вивчення культури.
- •3. Ґенеза української культури.
- •3. Культурно-історична своєрідність регіонів України.
- •Змістовий модуль 2. Періодизація розвитку української культури
- •2. Культура залізного віку. Скіфська культура, черняхівська, культура антів.
- •3. Загальна характеристика стародавньої культури слов’ян.
- •Культура протослов'янських та слов'янських племен. План
- •1. Зародження державності у східних слов'ян.
- •2. Матеріальна та духовна культура східних слов’ян. Мистецтво, усна народна творчість.
- •Змістовий модуль 4. Культура Київської Русі (iх-хi ст.) та періоду феодальної роздробленості (хii-сер. Хiii ст.). План
- •1. Запровадження християнства і його вплив на розвиток культури Київської Русі.
- •2. Розвиток писемності, літератури та усної народної творчості Київської Русі.
- •3. Шедеври культури Давньоруських князівств.
- •Змістовий модуль 5. Особливості розвитку української культури хіv-першої половини хvіі століття. План
- •1. Історичні обставини розвитку української культури.
- •2. Музична культура і театр в Україні.
- •3. Церковне і світське будівництво та образотворче мистецтво.
- •Заліковий модуль 2. Культура україни в новий та новітній час.
- •Історичні передумови формування культури козацької держави.
- •Особливості стилю бароко в образотворчому мистецтві та архітектурі.
- •Розвиток літератури й театру.
- •2. Особливості стилю бароко в образотворчому мистецтві та архітектурі.
- •3. Розвиток літератури, театру й музики.
- •Змістовий модуль 7. Культурологічні процеси та здобутки української культури хіх століття. План
- •1. Розвиток української культури у складі Російської та Австрійської імперій. Періодизація національно-культурного відродження.
- •2. Шляхетський період. Національне відродження в галузі літератури. Розвиток українського театру.
- •3. Образотворче та архітектурне мистецтво України.
- •Змістовий модуль 8. Особливості та загальні тенденції розвитку української культури хх століття. Соціологічна концепція у вивченні культури.
- •2. Характерні особливості та основні етапи розвитку української культури хх століття.
- •3. Розвиток українського музичного та театрального мистецтв, кінематографу.
- •4. Культура української діаспори та її зв’язок з Україною.
- •ТерміНологічний словник
- •Список літератури
3. Культурно-історична своєрідність регіонів України.
Традиції і побут українського народу, які мають багато загальнонаціональних рис, і сьогодні зберігають ряд територіальних особливостей. Вони зумовлені:
- характером історичного розвитку окремих регіонів України;
- природно-географічними умовами;
- взаємозв'язками з іншими народами.
З історико-етнографічної точки зору на території України можна виділити такі культурно-історичні зони:
1. Середнє Придніпров'я (Надднiпрянщина).
2. Подiлля. 3. Слобожанщина і Полтавщина.
4. Полiсся.
5. Прикарпаття (Галичина).
6. Волинь.
7. Закарпаття.
8. Буковина.
9. Південь.
Остання зона заселена декількома міграційними хвилями, і остаточно її населення сформувалося у XVIII-XIX ст. Це наймолодший з точки зору етнографії район України. Південь можна в свою чергу розділити на ряд реґіонів: Причорномор'я, Таврію, Донщину (Подоння, Донеччину). Потрібно зазначити, що наведений розподіл багато в чому умовний. Більш точне районування можливе при всебічному вивченні історико-етнографічних явищ. Крім того, ці райони не залишаються незмінними, як і критерії, що їх визначають.
В Україні досьогодні зберігаються етнографічні групи, які мають свої особливості в культурі і мові. Найбільш значні з них українські горці (гуцули, лемки, бойки) в Прикарпатті і поліщуки, пінчуки, литвини в Поліссі. Раніше серед українців було більше таких груп. Але з розвитком капіталізму, а потім і в радянський час поступово пішли у минуле багато архаїчних, консервативних звичаїв і обрядів, набули розвитку нові елементи в побуті і духовному житті селянства, яке складало більшість українців.
Найважливішою ознакою кожного народу є мова. Більшість українців розмовляють українською мовою, яка сформувалася на основі територіальних елементів давньоруської мови (хоча є й інші думки). Як вважає більшість дослідників, приблизно з Х сторіччя починають формуватися окремі відмінні риси української, російської і білоруської мов. Загалом процес формування розмовної української мови продовжувався до XVII ст. На ранньому етапі розвитку української народності в її мові зберігалися традиції літературної мови Київської Русі. По суті існувало дві мови: розмовна мова, яка формувалася на основі місцевих територіальних діалектів, і літературна мова, загальна для східних слов'ян і близька до сучасної мови південних слов'ян. З XVIII ст. в українській літературній мові все більше розповсюджуються елементи, які базуються на живій народній мові. При цьому українська мова зберігала внутрішнє розділення на діалекти (середньопридніпровський, поліський, подільський, закарпатський тощо). Основою сучасної української літературної мови на рубежі XVIII-XIX ст. став середньопридніпровський (полтавсько-київський) діалект. У зв'язку з тим, що західноукраїнські землі перебували у складі Австро-Угорщини, літературна мова в цих областях мала ряд істотних особливостей, але була зрозуміла і жителям Східної України. Такі основні особливості розвитку українського етносу - дуже складного процесу, багато з проблем якого все ще залишаються суперечливими.