3. Церковне і світське будівництво та образотворче мистецтво.

В архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції,

прийоми попередньої епохи. Але поступово в Україну проникають і поширюються впливи європейського ренесансу як у галузі архітектури, так і образотворчого мистецтва.

Найбільш активно в цей час ведеться будівництво оборонних споруд. З метою захисту від набігів татар перебудовуються старі і виникають нові фортеці, при спорудженні яких використовують найсучасніші досягнення європейської оборонної архітектури. Дерев'яні укріплення повністю змінюються мурованими (з каменю, цегли) (Луцький замок, Хотинський, Кременецький, Невицький замок). У комплекс укріплень входили корпуси, рови, вали, муровані оборонні стіни з вежами, амбразури яких витесані з кам'яних брил. У XV ст. була завершена найбільш потужна оборонна споруда на Україні - фортеця у Білгород-Дністровському, що нараховувала 20 веж. Довжина стін фортеці - 2 км при висоті до 7м та товщині до 5м. Ще більшим по довжині оборонних систем був Кам'янець-Подільський замок - 4,5 км. Ця неприступна фортеця височить над річкою Смотрич і досі вражає як функціональністю, так і своєю мистецькою доверше­ністю, зв'язком з рельєфом місцевості. У II пол. ХVІ - ХVІІ ст. могутні фортеці, замки будуються майже в усіх тогочасних містах України, магнатських маєтках.

Виразний оборонний характер в цей час мають і культові споруди. Класичним прикладом можуть слугувати Святогорський монастир у Зимному на Волині, монастир-фортеця у Міжгір'ї, церква у Сутківцях та ін. Активне будівництво оборон­них споруд сприяло поширенню на Україні мистецтва мурованої архітектури. Якщо в середньовіччя всі споруди, в тому числі і житлові, повністю підкорялись потребам оборони, то для Ренесансу, з його увагою до людини, її потреб, з розвитком ренесансної світської придворної культури, з'являється прагнення поєднати оборонні і палацові функції замків. Чимало замкових комплексів набирають вигляду розкішних палаців, а зовнішні оборонні стіни вдосконалюються, видозмінюються стрільниці, з'являються елементи декору. Характерними прикладами таких замків-палаців можуть слугувати Одеський, Жовківський, Золочівський замки, замок Вишневецького в Лубнах, який, на жаль, не зберігся до нашого часу та ін.

Поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торговельні стосунки українських міст, особливо Львова, з містами Італії, Німеччини, Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст. У 1527 р. велика пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба готичних форм утверд­жуються зрівноважені, впорядковані композиції з спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури. Провідну роль в архітектурі II пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри. Загалом в архітектурі Львова II пол. XV - І пол. XVII ст. виразно простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патриціату (найзаможніший, привілейований шар населення середньовічних міст більшості країн Європи), католицьких храмах, каплицях (у християн – невеличка споруда без вівтаря для відправ і молитов) - слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну. Друга, представлена в православних храмах - синтез давньоруських та ренесансних архітектурних форм.

Для ренесансної архітектури України загалом та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель. Цьому сприяли і така риса української народної архітектури, як різьблений, орнаментальний декор споруд, так і впливи готики і Північного Ренесансу. На одній з центральних площ цього міста майже повністю зберігся ренесансний ансамбль будинків, естетичною домінантою його є так звана Чорна кам'яниця — чорна будівля в оточенні світлих. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства. Майже кожен з будинків площі Ринок прикрашений або гірляндами і масками по порталу, скульптурами на аттіку, як славетний палац Корнякта (арх. Петро Барбон), або атлантами, які підтримують балкон будинку №3. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору, (арх. А. Бемер, скульптори Я. Пфістер, Г. Шольц, А. Бемер; 1609-1611).

Суто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барельєфи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів (арх. П. Римлянин) вбудованої в стіну Кафедрального собору. Всередині вівтар каплиці прикрашають постаті апостолів Петра і Павла - цікаві зразки львівської ренесансної культової скульптури, що належать різцю уродженця Нідерландів Генріха Горста та вихідця з Кракова Себастьяна Чешека.

Ще виразніше гуманістичні ідеї Ренесансу проявляються в багаточисельній надгробній скульптурі. Магнатські, шляхетські, патриціанські роди вшановували пам'ять померлих багатими надгробками в храмах. На відміну від готичних, ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до нащадків не лише зовнішні риси, але й характер, особистість людини. Пам'ятники мали прославляти, увічнювати чесноти померлих, показувати не ницість, а гідність, неповторність людини. В костьолі домініканців у Львові зберігся надгробок Яна Свошовського роботи Яна Пфістера. Померлий зображений в рицарському обладунку, з сувоєм (старовинний рукопис, згорнутий у трубку) в руці, який нагадує про його посаду міського підкоморія. Поряд з надгробною поступово розвивалась і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображували античних богів, богинь, героїв, з'явився також скульптурний портрет.

Оригінальністю і неповторністю відзначається український живопис II пол. XVI –І пол. XVII ст. Найвизначнішим мистецьким осередком цього часу був Львів. У місті діяв маля́рський цех, до якого входили також ювеліри та ливарники (робітник, який відливає металеві вироби). В 1596 р. був створений власне малярський цех, до нього могли належати лише католики та уніати, а православні майстри залишались поза цехом і могли працювати лише для православних це́рков. У XVI-XVII ст. у Львові нараховувалось 75 малярів-українців. З мистецькою творчістю львівського цеху художників пов'язані імена кращих живописців того часу Федора Сеньковича, Лаврентія Пилиповича, Миколи Петрахновича, Севастьяна Корунки та ін. Творчість львівських художників характерна високою професійною культурою, їхньою обізнаністю з досягненнями західноєвропейського мистецтва.

Під впливом західноєвропейського мистецтва з'явились такі жанри, як портрет, батальний живопис, натюрморт.

Нові віяння, ідеї, суспільні ідеали позначились і на іконописі. Якщо архітектура, скульптура доби Ренесансу в Україні є результатом творчості іноземних майстрів або місцевих, які пройшли навчання в мистецьких центрах Європи і повністю сприйняли мистецьку мову Ренесансу, вкорінюючи її на українському ґрунті, то іконопис найбільше зберігав традиції, мистецькі форми Київської Русі. Це був не релігійний живопис, як в інших країнах Європи, а саме іконопис. Водночас із фресковим живописом на українських землях дедалі більшого поширення набувають ікони, намальовані на дошках. В іконах XV - І пол. XVI ст. бачимо збереження давніх, розроблених ще у Візантії, православних канонів - символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей, зворотну перспективу. Але пізніше іконопис набуває нових рис. Однією із найвизначніших пам'яток живопису початку XIV ст. є ікона "Володимирської Богоматері", величний силует якої справляє глибоке враження. Один з шедеврів цього часу - так зване "Синє Успіння", "Богородиця з немовлям Ісусом" Сеньковича

Митців цього періоду особливо хвилювала таємниця життя та смерті. З цією метою в ікони вносилися побутові елементи. Яскравим свідченням є ікона "Оплакування Христа", що зберігається у храмі (с.Трушевичі). До полотен київської малярської школи необхідно віднести ікони "Микола з житієм" (церква у с.Київка), "Ігоревська Богоматір" і "Максимівська Богоматір", виконані з великою мистецькою майстерністю. Ці іконописні твори переконливо засвідчують високий рівень мистецької культури Києва після татаро-монгольської навали.

Особливою популярністю користувалися образи воїнів-переможців, наприклад, ікона "Юрій Змієборець" (кінець XIV ст.), яка зберігається у церкві с.Станиля на Львівщині. Важливе місце серед пам'яток монументального живопису посідають іконостаси, створені видатними художниками-живописцями, з-поміж яких вирізняється Богородчанський іконостас (церква с.Богородчани). Творцем його був талановитий маляр Іов Кондзелевич. Іконостас зберігається у Львівському національному музеї.

По праву шедеврами живопису вважаються іконостаси Успенської та П'ятницької церков, що належать пензлям Ф. Сеньковича та М. Петрахновича. В них гармонійно поєднались традиції давнього іконопису з впливами гуманістичного ренесансного мистецтва.

Поруч з іконописом розвивається портрет. Майстри прагнули увічнити на полотні не лише зовнішні риси, але й характер, якості портретованих. Відомими портретистами були вже згадувані Ф. Сенькович, М. Петрахнович, а також С. Корунка, Л. Пилипович, інші художники. Треба відмітити портрети К. Корнякта, Раїни Могилянки, Костянтина Острозького. Особливим ліризмом і красою відрізняється портрет Варвари Лянгішивни. Поруч з портретним розвивається і такий новий жанр, як батальний живопис (жанр образотворчого мистецтва, присвячений темам війни і військовому життю).

Розвивався і мініатюрний живопис. Треба відмітити, що в XIV-XVI ст. в Україні продовжує розвиватись мистецтво рукописної книги. В монастирях переписуються літописи, богослужбові книги і прикрашаються мініатюрами, орна­ментами, великими орнаментованими літерами. Найвидатнішим пам'ятником української рукописної книги цього часу є славетне "Пересопницьке євангеліє", створене в 1556-1561 рр. Зараз - це одна з національних святинь України і саме на цьому Євангелії приносять присягу президенти України.

Поширення книгодрукування сприяло поширенню і вдосконаленню такого напряму образотворчого мистецтва, як гравюра. Високим художнім рівнем, знайомством із зразками європейської гравюри відмічені дереворити (гравюри на дереві) львівського "Апостола", знаменитої Острозької Біблії, інших книг друкарні Івана Федорова, Львівського Ставропігійського братства, друкарні Києво-Могилянської ака­демії. У Львові гравер Лавриш Филипович, керував цілою майстернею граверів. Художники не просто робили гравюри для книг, але й продумували все їхнє художнє оформлення - заглавні літери, заставки, гравюри, їхнє обрамлення, що перетворювало кожну книгу в закінчений мистецький витвір.

Загалом для архітектури, образотворчого мистецтва доби Ренесансу в Україні є характерним поширення архітектурних, мистецьких форм італійського, Північного Ренесансу, сприйняття нових надбань європейського мистецтва та їх синтез з традиціями мистецтва Київської Русі та українського народного мистецтва. Художня культура Ренесансу України стала основою для неповторного українського бароко.

Висновок. Незважаючи на те, що культура України (починаючи з середини XIV ст.), розвивалась у несприятливих умовах бездержавності, український народ створив свою оригінальну і високу культуру, в якій відбилася багатюща культурна спадщина і традиції Київської княжої держави, і яка розвивалася у тісному зв 'язку з європейською культурою. Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. в Україні відбувається культурно-національне піднесення великого масштабу і рівня, яке за оцінкою велета української історіографії Михайла Грушевського, було першим українським культурно-національним відродженням.