Методи оптимізації управлінських рішень.

Оптимізація рішення — це процес перебирання безлічі факторів, які впли­вають на результат. Оптимальне рішення - це обране за яким-небудь критерієм оптимізації найефективніше з усіх альтерна­тивних варіантів.

Оскільки процес оптимізації дорогий, то її доцільно за­стосовувати при вирішенні стратегічних і тактичних задач будь-якої підсистеми системи менеджменту. Оперативні задачі треба зважувати із застосуванням, як правило, простих евристичних методів. Методи оптимізації:

• аналіз;

• прогнозування;

• моделювання, яке поділяється на логічне, фізичне й економіко-математичне.

Моделювання. За визначенням М. Шеннона, «модель - це представлення об'єкта, системи чи ідеї у деякій формі, від­мінній від самої цілісності» [35]. Схема організації, приміром, це і є модель, яка представляє її структуру.

Приклад логічного моделювання наведений на рис.3.5 (діаграма Ісікави). На логічній моделі аналізу факторів знижен­ня якості продукції взято тільки два рівні моделювання: на пер­шому рівні - машини, людина, матеріали, методи; на другому — фактори, що впливають на перший рівень. Подібні моделі мо­жуть мати більше рівнів і орієнтовані на кожний (позитивний - поліпшення чи негативний - погіршення) результат.

Фізичні моделі являють собою пропорційно зменшені в десять і більше разів і виготовлені з різних матеріалів (метал, дерево, пінопласт, пластилін і т. ін.) натуральні об'єкти. їх виго­товляють у зменшеному виді з метою економії матеріалів для перевірки аеродинамічних, естетичних та інших характеристик об'єкта. Економіко-математичне моделювання - процес вира­ження економічних явищ математичними моделями.

Рис. 3.5. Логічне моделювання

Економічна модель - це схематичне представлення економі­чного явища чи процесу з використанням наукової абстракції, ві­дображення їхніх характерних рис. Математичні моделі - основний засіб вирішення задач оптимізації будь-якої діяльності. За своєю суттю ці моделі - засіб планових розрахунків. їхня цінність для економічного аналізу й оптимізації рішень полягає в тому, що вони дозволяють оцінювати напруженість планових завдань, визначати групу лімітованого устаткування,, видів ресурсів, відображення оцінки їхньої дефіцитності і т. ін.

Математичне моделювання економічних явищ і процесів дає можливість одержати чітке представлення досліджуваного об'єкта, охарактеризувати і кількісно описати його внутрішню структуру і зовнішні зв'язки.

Економіко-математична модель має бути адекватною дійсності, відображати істотні сторони й зв'язки досліджуваного об'єкта. Відзначимо принципові риси, характерні для побудови економіко-математичної моделі будь-якого виду. Процес моделю­вання можна умовно розподілити на три етапи:

• аналіз теоретичних закономірностей, властивих досліджу­ваному явищу чи процесу, і емпіричних даних щодо його структу­ри й особливостей. На основі такого аналізу формуються моделі;

• визначення методів, за допомогою яких можна вирішити задачу;

• аналіз отриманих результатів.

Найважливішим моментом першого етапу моделювання є чітке формулювання кінцевої мети побудови моделі, а також визначення критерію, за яким будуть порівнюватися різні варіанти рішення.

Такими критеріями в системі менеджменту можуть бути:

• максимізація корисного ефекту товару при обмеженні сукупності витрат;

• максимізація прибутку фірми за умови, що якість товару не знизиться;

• зниження собівартості товару за умови, що його якість не знизиться та витрати в споживача не збільшаться;

• зростання продуктивності праці, поліпшення використання устаткування чи матеріалів, підвищення обіговості оборотних коштів за умови, що якість товару не знизиться й інші критерії не погіршаться.

Таким чином, критерієм оптимізації може виступати цілий прибуток чи будь-який компонент прибутку, ефективності товару, обсягу ринку за умови, що інші компоненти при цьому не погір­шаться. Не для кожної економічної задачі потрібна власна модель. Деякі процеси з математичної точки зору однотипні і можуть опи­суватися однаковими моделями. Наприклад, у лінійному програму­ванні, теорії масового обслуговування й інших існують типові мо­делі, до яких зводиться велика кількість конкретних задач.

Другим етапом моделювання економічних процесів є вибір найбільш раціонального математичного методу для вирі­шення задачі. Наприклад, для вирішення задач лінійного програ­мування відомо багато методів: симплексний, потенціалів і ін. Кращою моделлю є не найскладніша і не найбільше схожа на реальне явище, а та, яка дозволяє одержати найраціональніше рі­шення і найточніші економічні оцінки. Зайва деталізація усклад­нює побудову моделі, а зайве укрупнення моделі призводить до втрати істотної економічної інформації, до неадекватного відобра­ження реальності.

Третім етапом моделювання є всебічний аналіз результату, отриманого при вивченні економічного явища. Остаточним крите­рієм достовірності і якості моделі є практика, відповідність отри­маних результатів і висновків реальним умовам, економічна зміс­товність отриманих оцінок. Якщо результати не відповідають реальним умовам, то необхідний аналіз причин невідповідності, якими можуть бути ;недостовірність інформації, невідповідність моделі економічним умовам та інші. За результатами аналізу при­чин невідповідності економіко-математична модель коректується і рішення задачі повторюється.

Аналіз. Основні принципи аналізу:

• принцип єдності аналізу і синтезу передбачає розподіл на складові частини аналізованих складних явищ, предметів з метою глибокого вивчення їхніх властивостей і в подальшому розгляді їх у цілому взаємозв'язку і взаємозалежності;

• принцип виділення ведучої ланки (ранжирування факторів) передбачає постановку цілей і визначення способів для їхнього досягнення, при цьому із застосовуванням методів факторного аналі­зу і структуризації проблеми завжди виділяється основна (ведуча) ланка;

• принцип забезпечення порівнянності варіантів аналізу за обсягом, якістю, термінами, методами одержання інформації й умовами застосування об'єктів аналізу й іншими умовами;

• принцип оперативності і своєчасності аналізу спрямований на скорочення часу виконання робіт за рахунок реалізації принци­пів раціональної організації часткових процесів (пропорційності, паралельності, безперервності, ритмічності і т. ін.), кодування й автоматизації інформаційного забезпечення, підвищення якості інформації і методів аналізу;

• принцип кількісної визначеності передбачає кількісне ви­раження: параметрів і умов забезпечення порівнянності й оптимізації альтернативних варіантів управлінського рішення, зв'язків між компонентами системи менеджменту; ступеня невизначеності і ризику при ухваленні рішення.

Розглянемо сутність методів аналізу. Метод порівняння дозволяє оцінити роботу фірми, визначити відхилення від плано­вих показників, установити їх причини і виявити резерви. Основні види порівнянь, які застосовують при аналізі такі: звітні показники - з плановими; планові показники - з показниками попереднього періоду; звітні показники - з показниками попередніх періодів; показники роботи за кожний день; порівняння із середньогалузевими даними; показники якості продукції даного підприємства - з показниками аналогічних підприємств-конкурентів та інші. Порів­няння вимагає забезпечення порівнянності порівнюваних показни­ків (єдність оцінки, порівнянність календарних термінів, усунення впливу розходжень в обсязі й асортименті, якості, сезонних особ­ливостей і територіальних розходжень, географічних умовні т. ін.).

Індексний метод застосовують при вивченні складних явищ, окремі елементи яких невимірні. Як відносні показники індекси необхідні для оцінки виконання планових завдань, для визначення динаміки явищ і процесів. Індексний метод дозволяє зробити роз­кладання за факторами відносних і абсолютних відхилень узагаль­нюючого показника, в останньому випадку число факторів має дорівнювати двом, а аналізований показник поданий як їхній добуток.

Балансовий метод припускає зіставлення взаємозалежних по­казників господарської діяльності з метою з'ясування і вимірюван­ня їхнього взаємного впливу, а також підрахунку резервів підви­щення ефективності виробництва. При застосуванні балансового методу аналіз зв'язку між окремими показниками виражається у формі рівності підсумків, отриманих у результаті різних зіставлень.

Метод ланцюгових підстановок полягає в одержанні ряду ко­ригованих значень узагальнюючого показника послідовною замі­ною базисних значень факторів - співмножників фактичними. По­рівняння значень двох показників, які стоять поруч у ланцюгу під­становок, дозволяє обчислити вплив на узагальнюючий показник того фактора, базисне значення якого заміняється на фактичне.

Метод елімінування дозволяє виділяти дію одного фактора на узагальнюючі показники виробничо-господарської діяльності, виключаючи дію інших факторів.

Графічний метод є засобом ілюстрації господарських проце­сів, підрахунку ряду показників і оформлення результатів аналізу. Графічні зображення економічних показників розрізняють за при­значенням (діаграми порівняння; хронологічні і контрольно-планові графіки), а також за способом побудови (лінійні, стовпчи­кові, колові, об'ємні, координатні і т. ін.).

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) — це метод систем­ного дослідження, який застосовують за призначенням об'єкта (ви­робу, процесу, структури) із метою підвищення корисного ефекту (віддачі) на одиницю сукупних витрат за життєвий цикл об'єкта. Особливість проведення ФВА полягає у встановленні доцільності набору функцій, які має виконувати проектований об'єкт у конкретних умовах, або необхідності функцій існуючого об'єкта.

Економіко-математичні методи аналізу (ЕММ) застосову­ють для вибору найкращих, оптимальних варіантів, які визначають господарські рішення у сформованих планованих чи економічних умовах. Зразковим переліком задач економічного аналізу, для ви­рішення яких можуть бути використані ЕММ, є: оцінка розробле­ного за допомогою ЕММ плану виробництва продукції, оптимізація господарської програми, розподіл її по цехах і устаткуванню, за кількістю продукції (робіт), оптимізація розподілу господарсь­ких ресурсів, визначення напруженості норм, оптимізація рівня уніфікації складових частин виробу й засобів технологічного оснащення, визначення оптимального асортименту виробів і т ін.

Далі розглянемо прийоми аналізу.

Прийом зведення й угрупування. Зведення - це підведення за­гального результату дії різних факторів за узагальнюючим показ­ником виробничо-господарської діяльності підприємства. Угрупу­вання полягає у виділенні серед досліджуваних явищ характерних груп за тими чи іншими ознаками. Згруповані дані оформляють у вигляді таблиць. Така таблиця являє собою форму раціонального викладу цифрових характеристик досліджуваних явищ і процесів.

Прийом абсолютних і відносних величин. Абсолютні величи­ни характеризують розміри (значення, обсяги) економічних явищ. Відносні величини характеризують рівень виконання планових завдань, дотримання норм, темпи росту й приросту, структуру, пи­тому вагу чи показники інтенсивності.

Прийом середніх значень використовують для узагальнюючої характеристики масових якісно однорідних економічних явищ. Він виражає відмінну рису даної сукупності явищ, установлює її най­більш типові риси. В економічному аналізі залежно від конкретної мети використовують різні види середніх значень: середні арифметичні, геометричні, прості, середньозважені.

Прийом динамічних рядів передбачає характеристику змін показників у часі; представлення послідовних значень показників, відкриття закономірностей і тенденцій розвитку. Розрізняють ряди: моментні - для характеристики досліджуваного об'єкта за різні моменти часу і періодичні - за визначений період часу.

Прийом суцільних і вибіркових спостережень. Суцільні спостереження передбачають вивчення всієї сукупності явищ, які характеризують який-небудь один бік виррбничо-господарської діяльності підприємства. Вибіркові спостереження передбачають вивчення господарської діяльності підприємства на основі типових представників з усієї сукупності явищ, процесів. За даними вибір­кових спостережень на основі методів теорії ймовірності визнача­ють можливість поширення висновків на всю генеральну сукуп­ність досліджуваних явищ.

Прийом деталізації й узагальнення. Деталізацію проводять методом розкладання узагальнюючого (кінцевого) показника на частини. Розчленовуючи і деталізуючи складні показники за окре­мими складовими частинами і факторами, визначають вплив кож­ного з них на ці показники.

Узагальнення розкривають зв'язок між частинами цілого (об'єкта, явища, процесу), підсумками діяльності й окремих підроз­ділів і визначають ступінь їхнього впливу на загальні результати.

Методи прогнозування. Процес розробки прогнозів назива­ється прогнозуванням. Під прогнозом_ розуміється науково обгрун­товане судження про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні напрямки й терміни його існування. Прогнозування управлінських рішень найтісніше пов'язане з плануванням. План і прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна одну стадії плану­вання при визначальній ролі плану як ведучої ланки управління. Прогноз у системі управління є передплановою розробкою багато­варіантних моделей розвитку об'єкта управління. Терміни, обсяги робіт, числові характеристики об'єкта й інші показники в прогнозі носять імовірнісний характер і обов'язково передбачають можли­вість внесення корективів. На відміну від прогнозу план містить однозначно визначені терміни здійснення події і характеристики запланованого об'єкта. Для планових розробок використовують найраціональніший прогнозний варіант.

Метою прогнозування управлінських рішень є одержання науково обгрунтованих варіантів тенденцій розвитку показників якості, елементів витрат та інших показників, які використовува­лись при розробці перспективних планів і проведенні науково-дослідних і науково-конструкторських робіт, а також у процесі розвитку всієї системи менеджменту. Найскладнішим у системі менеджменту є прогнозування якості та витрат.

До основних задач прогнозування відносяться:

- розробка прогнозу ринкової потреби в кожному конкрет­ному виді споживницької вартості відповідно до результатів мар­кетингових досліджень;

- виявлення основних економічних, соціальних і науково-технічних тенденцій, що впливають на потребу в тих чи інших ви­дах корисного ефекту;

- вибір показників, які істотно впливають на розмір корисно­го ефекту прогнозованої продукції в умовах ринку;

- вибір методу прогнозування в період попередження прогнозу;

- прогнозування показників якості нової продукції у часі з обліком факторів, що впливають на них;

- прогноз організаційно-технічного рівня виробництва за стадіями життєвого циклу продукції;

- оптимізація прогнозованих показників якості за критерієм максимального корисного ефекту при мінімальних сукупних витратах на життєвий цикл продукції;

- обґрунтування економічної доцільності розробки підви­щення якості й ефективності продукції, що випускається, з враху­ванням наявних ресурсів і пріоритетів.

До основних принципів науково-технічного прогнозування відносяться: системність, комплектність, безперервність, варіант­ність, адекватність і оптимальність. Принципи системності вима­гають взаємозв'язку й підпорядкування прогнозів розвитку об'єктів прогнозування і прогностичного фону. Принцип безперервності вимагає коректування прогнозу в міру надходження нових даних про об'єкт прогнозування чи про прогнозний фон. Коректування прогнозів має носити дискретний характер, причому оптимальні терміни відновлення прогнозів можуть бути виявлені тільки за ре­зультатами практичного використання (орієнтовно - два рази в п'ятирічку), тобто результати реалізації прогнозів, уточнення потреб, зміна тенденцій розвитку об'єкта чи прогнозного фону ма­ють періодично надходити до розроблювача прогнозу. Принцип адекватності прогнозу об'єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, але й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку виробництва і створенні теоретичного аналога реальних економічних процесів з їх повною і точною імітацією. Реалізація принципу адекватності передбачає облік імовірнісного характеру реальних процесів домінуючих тенденцій і оцінку ймовірності й реалізації виявленої тенденції.

Основними джерелами вихідної інформації для прогнозу­вання є:

• статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звіт­ності підприємств і організацій;

• науково-технічна документація за результатами виконання НЮКР з врахуванням оглядів, проспектів, каталогів й іншої інформації з розвитку науки й техніки в країні і за кордоном;

• патентно-ліцензійна документація.

За призначенням і характером функціонування вся інформа­ція поділяється на науково-

технічну, техніко-економічну, довідко­во-нормативну, прогнозованої ситуації та зворотного зв'язку. Вихідна інформація вміщує дані, які використовують у процесі ви­бору

методу прогнозування, створення методик і довідково-нормативних матеріалів. Від повноти і достовірності цієї групи ін­формації залежить наукова обґрунтованість методів прогнозуван­ня, які застосовують обґрунтованість і точність прогнозів. Обсяг і склад довідково-нормативної інформації залежить від ступеня диференціації прогнозних розрахунків. Інформацію прогнозованої ситуації утворюють дані, які характеризують цілі прогнозу й умо­ви, в яких буде протікати розвиток прогнозованого об'єкта. Склад цієї інформації і її обсяг також залежать від прийнятих методів прогнозування, від ступеня диференціації та необхідної точності прогнозованих розрахунків.

Інформацію зворотного зв'язку складають дані проведених науково-технічних прогнозів, дані щодо відхилення фактичного стану об'єкта прогнозування від прогнозованих значень, а також фактичного стану прогнозованого фонду від показників, прийнятих при прогнозуванні. Інформація зворотного зв'язку дозволяє оцінити фактичну достовірність прогнозу якості довідково-нормативних матеріалів і виявити причини

відхилень. У літературі наведені різні класифікації методів прогнозування. Практичне застосування того чи іншого методу прогнозування визначається такими факторами, як об'єкт прогнозу, його точність, наявність вихідної інформації, кваліфікація прогнозиста та інші. Коротка характеристика методів прогнозування управлінських рішень наведена в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Характеристика методів прогнозування

Метод	Основні умови застосування	Особливості застосування	Область застосування
Но рма т и в ний	Наявність якісної нормативної бази на всіх стадіях життєвого циклу кожного об'єкта у скла-ді автоматизо­ваних систем уп-равління. Нормативна база по-винна включати як показники об'єк­та, так і показники орга-нізаційно-технічного рівня ви-робництва у виготовника, спо-живача і ремонтної організації	Значна трудоміс-ткість створення нор-мативної бази, необ-хідність встановлен-я за-лежностей між корисним ефектом, витратами і строком служби. Висока точність прогнозів	Для прогнозування ефективнос-ті, строків заміни облад-нання, можли­востей насичення ринків збуту для об'єктів масового виробництва.Строк впровадження - до 10 - 15 років
Експериментальний	Наявність (створення) експе­риментальної або досвідченої бази) необхідність матеріаль­но-технічних, трудових і фі­нансових ресурсів для прове­дення експериментальних робіт .	Значна вартість експериментальних робіт. Достатня точність прогнозів	Для прогнозування ефектив-ності і строків заміни проекто-ваного облад­нання, строків випуску продукції, можливос- ті і строків насичення спроек-тованою продукцією ринків збуту, нетрадиційних об'єктів масово­го виробництва, які не мають аналогів не стадії закін-чення робочого проектування. Строк впровадження - до 10 - 15 років
3.Параметрический	Наявність якісної норматив­ної бази на всіх стадіях жит­тєвого циклу кожного об'єкта	Значна трудоміст-кість встановлення залежності для про- гнозування, враху-вання функцій об'є-кта і показників ор-ганізаційно-техні-чного рівня вироб­ництва у виробника, спо­живача і ремонт-ної органі­зації. Дос-татня точність і про-стота розрахунків	Складання середньострокових прог­нозів корисного ефекту, можливої зміни ринків збуту продукції серій­ного виробництва, що аналізується. Строк прогнозування - до 10 років

Продовження табл. 3.2

Екстраполяція	Кількісне визначення найваж­ливіших параметрів поведінки об'єкта не менше як за п'ять років	Прогнозування корисного ефекту і елементів витрат на основі припущення, що тенденції розвитку об'єкта в майбутньому будуть та­кими ж, як і в попередньо­му періоді. Вибірка вихід­ної інформації має не мен­ше як в два рази перебіль­шувати вибраний період впровадження_	Окремі види ресурсів у цілому по під­приємству, об'єднанню, а також ко­рисний ефект продукції малосерійного виробництва. Строк прогнозу-ання -до п'яти років
Ин дек сний	Наявність відповідних норм корисного ефекту, елементів витрат за базовий період і планових завдань по їхній зміні в прогнозований період	Прогнозування корисного ефекту і елементів витрат на основі значення прог­нозованого параметра в базовому періоді та індек­сів змін нормативів. Прос­тота розрахунків, але не­висока їхня точність	Прогнозування корисного ефекту, по­тужностей кожного виду. Види збіль­шених витрат ресурсів у цілому по підприємству. Строк прогнозування -до п'яти років
Експертний	Створення експертної групи з висококваліфікованих спеціа­лістів у даній галузі чисель­ністю не'менше дев'яти осіб	Прогнозування розвитку об'єктів за експертними оцінками спеціалістів да­ної галузі	Проведення прогнозування можливих ринків збуту за даним видом корис­ного ефекту, строків оновлення про­дукції, що випускається, за іншими питаннями маркетингу та технічного рівня продукції. Строк прогнозування не обмежений

Закінчення табл. 3.2

Оцінки технічних стратегій	Розробка матриць генеральної визначальної таблиці або уні­версального ідентифікатора і створення експертної групи з висококваліфікованих спеціа­лістів	Можливість застосування для оцінки якості принци­пово нових видів техніки, де відсутні статистичні дані й патентні фонди	Для формування вимог до розроблю­ваного виробу у вигляді набору цілей і визначення засобів, способів і мето­дів, необхідних для досягнення поста­влених цілей
функціональний	Неможливість досягнення потрібних характеристик об'єкта, що вивчається, з ви­користанням принципів дії, що були застосовані раніше. Потреба визначення широкого спектра альтернатив розвитку об'єкта з урахуванням можли­востей нових принципів дії	Створення функціональної схеми майбутнього об'єкта з застосуванням функціо­нально-вартісного аналізу (ФВА)	При прогнозуванні можливості появи на даному ринку збуту нових матеріальних носіїв даного виду корисного ефекту. Строк прогнозу­вання обмежений
Комбінований	Умови, визначені для конкретних мєтодір прогнозу­вання (п. 1 - 8)	Можливість раціонального поєднання методів із ме­тою підвищення точності, зниження витрат на прове­дення прогнозування	Для всіх видів прогнозування корисного ефекту. Строк прогнозу­вання не обмежений

Таким чином, на сьогоднішній день перед спеціалістом з методів прийняття рішень стоять трудні проблеми, оскільки багато реальних процесів, які протікають в адміністративному апараті, набагато складніші за ті, для яких уже розроблені аналітичні підходи. Є, наприклад, випадки, коли інтереси різних частин організації або різних організацій не збігаються. Це далеко не завжди погано - саме в конфлікті виробляється компромісне рішення, яке враховує багато реальних обмежень.

Часто рішення приймаються колективом керівників. При цьому виникають проблеми координації політики впливо­вих членів цього колективу, узгодження протилежних інтересів. При прийнятті рішення керівник має поєднувати в собі багато якостей: уміння аналізувати ситуацію та давати рекомендацій, професійні знання прийомів і методів прийняття рішень, професіональні навички у роботі з людьми.

Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття — як процес, який веде до появи цього продукту. Правильне прийняття рішень - це галузь науки, яка може бути пізнана з книг. Прийняття ж правильних рішень - це галузь управлінської майстерності. . Здатність і вміння робити це розвивається з досвідом, придбаним керівником протягом усього життя. Сукупність знань і вмінь говорять про ефективно чи неефективно працюючого менеджера.