Класифікація та характеристика методів менеджменту

Рис. 1. Взаємозв'язок методів управління у системі категорій теорії управління

Отже, методи управління базуються на законах і принципах управління. Через методи реалізуються функції управління, у застосуванні цих методів полягає головний зміст управлінської діяльності. Тепер значною мірою можна дати повне визначення методів управління.

Методи управління - це способи здійснення функцій управління, які забезпечують досягнення поставлених цілей.

За допомогою методів орган управління впливає на структурні підрозділи підприємства. Значення методів управління визначає їхню спрямованість на досягнення цілей у найбільш стислі терміни за умов раціонального використання ресурсів.

2. Класифікація та характеристика методів менеджменту

Методи менеджменту класифікують за різними озна­ками :

1. За напрямком впливу на керований об'єкт:

- методи прямого впливу — безпосередньо вплива­ють на керовану систему (накази, розпорядження, вка­зівки, інструкції, положення, тарифи тощо);

- методи непрямого впливу — створюють умови для впливу на керовану систему менеджменту (методи під­бору колективу за різними ознаками, методи формуван­ня психологічного клімату в колективі тощо).

2. За способом врахування інтересів працівників:

- методи матеріального впливу — враховують май­нові та фінансові інтереси працівників; включають різ­номанітні економічні стимули;

- методи владного впливу — націлені на впоряд­кування функцій, обов'язків і прав працівників, регла­ментацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, до­говори, накази, розпорядження, догани тощо);

- методи морального впливу — спрямовані на під­вищення соціально-господарської активності; включа­ють етичні норми, моральні стимули, методи встанов­лення хороших взаємин між керівником і підлеглими тощо.

3. За формою впливу:

- кількісні методи (калькуляції, кошториси, ціни, бюджет, матеріальні стимули тощо);

- якісні методи (вказівки, інструкції, моральні сти­мули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами тощо).

4. За характером впливу (як стверджує професор Кузьмін О.Є.):

1. Адміністративні або організаційно-розпорядчі методи менеджменту

2. Технологічні методи менеджменту.

3. Соціально-психологічні методи менеджменту.

4. Економічні методи менеджменту.

5. За змістом (як стверджує професор Родченко В.В.) методи управління ідентифікуються з функціями управління: організацією, мотивацією, плануванням і контролем. Відповідно до такої ідентифікації розрізняють чотири основні групи загальних методів управління:

- адміністративні або організаційно-розпорядчі;

- соціально-психологічні;

- економічні;

- правового регулювання.

1. Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи менеджменту.

В управлінні господарською діяльністю підприємств поряд з економічними методами важлива роль належить методам організаційно-розпорядчого впливу.

Адміністративні методи управління — це система засобів та прийомів організаційно-розпорядчого впливу на суб'єкти та об'єкти управління, яка відображає прямий вплив на об'єкти управління, що визначають його близькі задачі, порядок і термін виконання, а також ресурси і умови праці.

Особливість адміністративних методів полягає в тому, що вони дають однозначне вирішення відповідної ситуації, маючи обов'язкову силу для виконавця, а не дають йому можливості вибору між різними формами дій, як це характерно для економіч­них методів керівництва.

Адміністративні методи управління допускають обов'язковий характер відповідних розпоряджень та вказівок, не­виконання яких розглядається як пряме порушення дисципліни і передбачає певні стягнення. Економічні методи керівництва носять також обов'язковий характер, але порушення встановлених ними показників та умов не супроводжується для виконавця прямим стягненням, а лише призводить до негативних наслідків господарського порядку, які він відчує, одержавши натуральні ре­зультати своїх невірних дій. Адміністративні та економічні методи управління не суперечать одні одним, а навпаки, ніби взаємно доповнюють. Необхідне вміле та гармонійне їхнє поєднання, щоб управління досягало найкращого результату, використовуючи іні­ціативу та зацікавленість виконавців у результатах роботи.

Ці методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, додержання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності. У практиці управління адміністративні методи поділяють на дві групи:

1. Організаційної дії;

2. Розпорядчої дії.

1. Організаційний вплив проявляється у формах:

- регламентування (чітке закріплення функцій і робіт);

- нормування ( встановлення нормативів виконання робіт);

- інструктування (уточнення задач, ознайомлення з обставинами та особливостями діяльності).

- організаційного інформування (акти, протоколи, доповідні записки, телеграми, заяви).

Організаційні способи впливу забезпечують необхідні умови функціонування організації. Завдяки їм відбуваєть­ся проектування, створення, орієнтування організації в просторі та часі, а також формування структури, добір пер­соналу, регламентування його діяльності (завдяки інструк­ціям, розпорядженням тощо). Сукупно вони створюють ме­жі, в яких функціонує та розвивається організація;

Розглянемо систему адміністративних методів управління (рис. 1).

Рис. 1. Система адміністративних методів управління

Організаційне регламентування діяльності підприємства здійснюють за допомогою адміністративних актів: статуту підпри­ємства, положення про структурні підрозділи, посадових інструк­цій робітників, правил внутрішнього розпорядку і т. ін.

Отже, методи організаційного впливу забезпечують регламентування організаційних основ управління. В організаціях воно полягає в дотриманні різних правових та інших адміністративних актів і вимог статуту.

Регламентування - це опис порядку виконання управлінських рішень, що служить для розподілу управлінських задач між вико­навцями.

Опис здійснюють у формі регламенту, де фіксується: хто, ко­ли і в яких умовах вирішує ті чи інші задачі і хто несе відпові­дальність за їхнє виконання. Регламент управління - це встанов­лення сукупності правил, які визначають структуру, функції та по­рядок діяльності персоналу управління. Регламент визначає послі­довність виконання управлінських задач і умови їхнього вирішен­ня. Він є науковою основою побудови та розвитку структури управлінського апарату, наділяє цю структуру відповідно до цілей організації певним комплексом задач, які необхідно виконувати.

Наявність регламенту дозволяє при виникненні необхідності вирішення нових задач проводити аналіз змін, які необхідні у структурі персоналу управління. Регламент - це офіційний документ, він фіксує розподіл управлінських функцій, прав та обов'язків органів управління для досягнення цілей організації. Регламентування в організації здійснюється менеджерами найви­щого та середнього рівнів, керівниками функціональних підрозді­лів (відділ маркетингу, фінансовий відділ і т. ін.).

Внутрішньофірмове регламентування охоплює: функції; роботи; операції; методи; засоби впливу; прийняття і виконання рішень; структури управління; схеми упідлеглення та зв'язку; по­токи інформації; документообіг; діловодство; механізацію управ­лінських робот; елементи стилю управління.

Результатом організаційної регламентації є: перелік правил, процедур, оформлених у вигляді стандарту; положення; інструкції; методики; організаційні карти; схеми; таблиці; графіки. Сукупність організаційних регламентів вносить порядок у діяльність підприємств

Організаційне нормування передбачає розробку різних нормативів, які використовуються в системі управління - правил внутрішнього розпорядку підприємств, організацій, нормативів часу на виконання окремих управлінських робіт. Організаційне нормування дозволяє встановити межі дії пев­них технічних, технологічних, організаційних та економічних процесів, відхилення від яких можливе під впливом об'єктивних факторів. Сюди відносяться норми на списування матеріалів на одиницю продукції, витрати пального і електроенергії, виробітку, штатів та чисельності робітників, на простій транспорту, трудо­місткість, терміни підготовки та подання звітів та ін.

При проведенні організаційного нормування розробляють такі нормативи і норми:

• - чисельність управлінського персоналу;

• -співвідношення між категоріями персоналу управління за видами виконуваних функцій та ступеня кваліфікації;

• - витрати праці у сфері управління;

• - витрати матеріалів. .

Організаційні нормативи і норми належить розробляти на основі розрахунків та експериментів, відображати досягнення нау­ки та передової практики.

Регламентування та нормування є базою організаційного проектування.

Організаційно-методичне інструктування використовує такі форми впливу на об'єкти управління, як методичні вказівки, рекомендації та. інструкції з виконання окремих робіт, а також технологічні карти і карти трудових процесів. Інструктування - це роз'яснювальна робота, спрямована на доведення раціональних, більш ефективних прийомів робіт, а також перевірка знань та вмінь виконавців. Інструктування допомагає зосередити увагу та вміння робітників на важливих ділянках роботи. Інструктують в усній та письмовій формах. У письмовій формі інструктування може являти собою стислі, точно сформульовані вимоги до окремих професій чи труп робітників, а також інструкції або карти, що більш докладно роз'яснюють прийоми виконання тих чи інших робіт.

Методи організаційного впливу грунтуються на застосуванні в практиці управління законодавства, додержанні вимог статутів організацій і затверджених положень про структурні підрозділи, а також різних нормативів.

Методи організаційного впливу відображають статистику управління, тобто організаційні аспекти системи. Дієвість цих методів найбільшою мірою проявляється в період створення нових організацій і підприємств, а також під час їхньої реорганізації.

В процесі поточного управління методи організаційного впливу використовують і як організаційне стимулювання, до якого входять: підвищення в посаді, наділення працівників додатковими правами, надання їм більшої самостійності в роботі та інші види стимулювання.

Підвищення в посаді є одним з ефективних засобів впливу на працівників, який покладає на них відповідальність за добре виконання роботи і викликає почуття обов'язку за виявлену довіру. Пониження в посаді працівника також у багатьох випадках є дійовим стимулом, який зобов'язує його поліпшувати свою роботу. Розширення прав і самостійності має організуючий вплив на працівників, якщо це зумовлено об'єктивною необхідністю.

Основою цих методів є загальні закони управління, організа­ції праці й закони, які управляють людиною як найскладнішою організаційною системою.

Направленість методів — тривала мотивація діяльності лю­дини.

2. Розпорядчий вплив застосовують при організаційній структу­рі управління, коли вже закріплені права та обов'язки структурних підрозділів та окремих робітників.

Методи розпорядчого впливу відображають динаміку процесу управління і являють собою поточне розпорядження. Воно спрямоване на вирішення різноманітних питань оперативного характеру, які виникають у процесі управління.

Розпорядчий вплив завжди викликається конкретними при­чинами і має односторонню спрямованість - від керівника до підлеглого. Розпорядчий вплив зосереджується в основному на конт­ролі й регулюванні діяльності підприємства (наприклад, виявлення та попередження відхилень у виробничій діяльності, прийняття не­обхідних заходів щодо їхньої ліквідації).

Ця група адміністративних методів охоплює усі види управ­лінської діяльності: управління матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами, використання обладнання, організацію праці управлінського персоналу, самоуправління. Тут важливе значення мають такі елементи управління, як виявлення відхилень, прогнозування їхнього виникнення, прийняття рішень щодо їхньо­го врегулювання (за даних умов це - конкретний вплив на процес для забезпечення досягнення цілей та високої якості роботи).

Розпорядчий влив застосовують і у випадках, коли виконавці проявляють недисциплінованість, не додержуються вимог, які пред'являють до їхньої роботи.

Основними видами розпорядчих методів, через які здійсню­ється розпорядчий вплив є:

накази і розпорядження;

вказівки;

постановка завдань;

встановлення відповідальності;

інструктаж підлеглих;

координація робіт і контроль за їхнім виконанням;

рішення оперативних нарад (протоколи).

У цих документах подані накази керівника підлеглим на виконання відповідної оперативної чи поточної роботи, вказані строки виконання, окремі особливості роботи та відповідальна осо­ба чи підрозділ.

Розпорядчі методи дозволяють коректувати управлінську діяльність відповідно до нових задач і в умовах зміни обставин. Вони також опираються практично на всі закони управління люди­ною, а їхній напрямок набуває власної мотивації. Організа­ційна форма методів характеризується прямим та безпосереднім впливом на людину, колектив, організацію в цілому з метою в короткий час вирішити в першу чергу поточні задачі.

Управлінський вплив може приймати відповідну норму права. Право - специфічний спосіб оформлення цього впливу. До виконавців управлінський вплив може надходити у вигляді розпорядження, вказівки, наказу, директиви.

Накази - це основний вид розпорядчої діяльності. Це – акт управління, який видає керівник підприємства в межах його компе­тенції на основі чинних законів, вказівок, постанов уряду та рішень керівника, спрямований на виконання планів виробництва та визначення характеру діяльності підприємства. Видає накази тільки перша особа чи особа, яка її заміщає. .

Розпорядження - це також акт управління відносно різних питань оперативної діяльності підприємства та його структурних підрозділів, які входять в компетенцію відповідної особи чи органу управління. Розпорядження можуть видавати заступники керівника і керівники підрозділів.

Вказівки вміщують порядок, методи і форми виконання досить важкої роботи. Вони носять повністю чи частково характер рекомендацій.

Накази і розпорядження можуть бути усними або письмовими. Це залежить від важливості завдань, умов діяль­ності та інших факторів. Але існують загальні рекомендації щодо цієї форми розпорядження.

Накази слід віддавати чітко і коротко. Треба намага­тися більше навчати своїх підлеглих, ніж наказувати. Основні вимоги до розпоряджень такі:, розпорядження мають бути зрозумілими і об'єктивними; вони не повинні завдавати шкоди авторитету керівника; розпорядження слід віддавати з урахуванням індивідуальних якостей працівників; розпорядження ефективні тоді, коли вони розвивають ініціативу і самостійність у підлеглих; ступінь деталізації розпорядження залежить від умов, що склалися, і здібностей працівників.

Перш ніж давати завдання підлеглим, керівник сам має добре засвоїти сутність і мету цього завдання. Якщо його виконує багато працівників, кожний з них має знати основну мету завдання.

Покладання відповідальності — один із компонентів розпорядження. Покладаючи відповідальність на працівника, керівник має точно сформулювати суть дорученої йому справи, вказати, за що він відповідає і кому підпорядковується з цього питання.

Інструктування підлеглих має вміщувати докладне роз'яснення порядку виконання робіт, розподіл їх між учасниками, призначення відповідального за виконання.

Координація і контроль роботи передбачають безперервний облік, зіставлення результатів і правильне розміщення працівників. Останнє має особливо важливе значення, оскільки досить часто людина погано працює тільки тому, що їй доручили не її справу.

Контроль за роботою може бути гласним, відкритим і негласним. На підприємствах методи організаційно-розпорядчого впливу реалізують керівники, функціональні підрозділи апарату управління, передусім організаційно-інструкторський апарат, що виконує функції організаційно-масової та виховної роботи серед пайовиків і працівників підприємств та організацій.

В організаціях згідно з їхніми статутами найважливіші питання господарської діяльності та управління всіма справами вирішують на демократичних засадах колегіальними органами управління - загальними. зборами (зборами уповноважених) і правліннями.

Наради - це найбільш поширений метод підготовки та прийняття управлінських рішень стратегічного, тактичного й особ­ливо характерного для підприємств оперативного характеру. Рі­шення, які приймають на нарадах, оформляють у формі протоколів; вони мають обов'язковий характер.

Порядок проведення засідань правління, зборів пайовиків (уповноважених) і виробничих зборів працівників підприємств, об'єднань кооперативних організацій має певні відмінності та разом із тим і ряд загальних моментів. Так, на засіданнях правлінь колегіально вирішують питання управління торгово-господарською (заготівельною, виробничою) діяльністю. Стиль і форма обговорення питань, які виносять на розгляд правління, мають професійно-діловий характер. Збори розглядають основні підсумки діяльності кооперативу і приймають накази правлінню, які відображають інтереси пайовиків. На виробничих зборах колективів розглядають завдання розвитку кооперативного господарства і способи підвищення його ефективності, розробляють заходи щодо усунення недоліків у роботі.

Для того щоб засідання проходили ефективно, слід планувати терміни їхнього проведення, визначати цілі та завдання, порядок ведення і техніку управління ними.

Планування роботи засідань правління дає можливість систематично розглядати різні питання діяльності кооперативу, уникати дублювання. Обґрунтованою і виваженою постанова засідання буде лише тоді, коли за проектом проведено попередні консультації й обмін думками з членами правління і керівниками підрозділів апарату управління кооперативу. Для обгрунтування пропозицій складають пояснювальну записку.

Порядок денний засідання має бути розроблений заздалегідь. До нього рекомендується додавати довідкові матеріали, а також проекти постанов.

Слід здійснити також певні організаційні заходи - підготувати приміщення й організувати технічне обслуговування.

Засідання правління проводять за затвердженим регламентом. Готуючись до засідання, голова правління має розробити тактику його ведення, яка буде вміщувати пропозиції щодо порядку обговорення питань, висловлення власної точки зору, вибір методів активізації учасників, уміння аналізувати пропозиції, згладжувати конфлікти, що виникають в ході обговорення, і додержуватися регламенту. Впливати на підлеглих менеджер може при безпосередньому спілкуванні із застосуванням різних методів зв'язку. При цьому може бути використаний весь спектр соціально-психологічних ме­тодів впливу.

2. Технологічні методи менеджменту. Вплив на працівників через документи, які визначають технологію виробничо-господарських процесів.

До них належать:

— технологічні документи. Це різноманітні інструк­ції, схеми, які визначають методи, прийоми, режим ро­боти, послідовність операцій та процедур щодо викорис­тання матеріалів, інструментів, обладнання, інших за­собів виробництва. Вплив через технологічні документи забезпечується в процесі трудової діяльності. Виконую­чи конкретну роботу, працівники керуються певним пе­реліком технологічних операцій, технологічними кар­тами, вказівками щодо використання конкретного облад­нання та оснащення, послідовністю виробничих процесів тощо. Так, трудову діяльність токаря регламентують тех­нологічний процес виготовлення деталі (вузла), інструк­ції з експлуатації обладнання (токарного верстата) та оснащення (пристроїв, інструментів) тощо; начальник відділу керується переліком і послідовністю виконання встановлених завдань, режимом роботи (щоденним, тиж­невим, місячним і т.д.), вимогами до певних видів тру­дової діяльності (наприклад, умовами проведення збо­рів, нарад);

— конструкторські документи. До них належать різ­номанітні ескізи виробів (деталей, вузлів та ін.), крес­лення, конструкторські карти машин (приладів, комп'ю­терів, верстатів, автоматів, транспортних засобів) та осна­щення (пристроїв, інструментів) тощо. Всі вони різною мірою потрібні для забезпечення конкретних виробни­чих процесів, а відповідно — й діяльності конкретних працівників.