29.Стилістичний синтаксис: просте двоскладне речення

Прості речення функціюють широко в усіх стилях мовлення.Їхня стилістична забарвленість залежить від багатьох чинників: інтонації, порядку слів у реченні, членів речення,поширеності, ускладненості, одно/двоскладовості, повноти/неповноти.

Окличні речення є емоційно-насиченими і спрямовані на вплив на слухача, читача. Трапляються в розмовно-побутовому, художньому, конфесійному, публіцистичному стилях, зрідка в науковому та офіційно-діловому стилях.

Порядок слів у реченні може змінити стилістичне спрямування самого речення.Інверсія може бути стилістично-маркованою, коли цього потребує ритмо-мелодика тексту, естетизація. Стилістично-маркованою є інверсія невмотивована, раптова, яку виявлено в розмовно-побутовому стилі.

Важливу стилістичну функцію виконують члени речення.

Серед головних членів речення стилістично розлогим вважають присудок, бо він найповніше поповнений другорядними членами речення, кожен із яких може бути стилістично вагомим.

Стилістична індивідуальність підмета і присудка визначається їхньою семантикою, структурою і місцем у реченні. Стилістично і семантично, а деколи і синтаксично можуть розрізнятися двоскладні речення за способом вираження в них певного члена речення, зокрема підмета. Особливо стилістична навантаженість в межах двоскладного речення присудка виникає тоді, коли присудок може бути виражений фразеологічним зворотом або дієсловом, утвореним від вигука, частки або ж самим вигуком. Другорядні члени речення створюють стилістичне обрамлення особливо, коли це стосується означень, які є епітетами чи синонімічними одиницями одне до одного. Загалом члени речення так само можуть впливати на стилістичне навантаження самого речення, як це роблять лексичні одиниці.

30. Стилістичний синтаксис: односкладні речення

Односкладні речення порівняно з двоскладними структурно менші за обсягом, проте функціюють в усіх стилях мовлення. За кожним з різновидів односкладного речення закріпилася в мові певна стилістична функція.

Означено-особові речення мають специфіку стислості, певної економності. Наявні означено-особові речення в усіх стилях мовлення.(Люблю тебе)

Неозначено-особові речення містять певний мовно-художній прийом чи логічне скорочення думки, узагальненість.Суть використання неозначено-особових речень в тому, що не називається той,хто повідомив про щось.(Призначили б уже нарешті директором мене). Неозначено- особові речення вважаються між стильовими, бо вони майже однаково використовуються в усіх стилях мовлення.

Узагальнено-особові-висловлення афористичного характеру, бо мають особливість узагальнювати, створювати образність, емоційність. Здебільшого прислів я, приказки, загадки. Переважно узагальнено-особові речення використовують у розмовно-побутовому, художньому, рідше публіцистичному стилях.

Безособові речення

Мають стилістичну індивідуальність. Вони функціюють в усіх стилях, але неоднаково. З одного боку їм властива певна просторічність чи нейтральність, з іншого-книжність.

Інфінітивні речення

Наявні в усіх стилях мовлення. Вони дещо близькі до безособових речень. З одного боку таким реченням властива спонукальна чи питальна модальність, з іншого боку узагальненість, категоричність.

Номінативні речення суттєво відрізняються від дієслівних речень не лише граматично, а і стилістичноСуть полягає в тому, що певна особа, предмет, явище є і сприймається в момент свого називання в теп. часі.

Залежно від різновидів номінативних речень виділяють їхні стилістичні функції:

• буттєві(Я сам. Вікно..)

• вказівні( Ось вулиця, будинок і квартира)

• спонукальні(Ніколаєва!)

• оцінні( Справді славна дівчина)

• оцінно-окличні( Яка висока і густа трава)

• номінативні(Верховна Рада України)

• уявно-номінативні(Сковорода.Людина і символ.Син України)

Номінативні речення є активними конструкціями. Вживання їх є різногалузевим.

31. Стилістичний синтаксис:неповні речення

У граматиці виділяють синтаксично повні чи неповні речення.Комунікативно-стилістична сутність неповних речень полягає в тому, що вони дають змогу висловитись найприродніше, найкоректніше. Неповні речення часто використовують через потребу стисло й економно передати думку.Здебільшого з усіх різновидів неповних речень популярністю користуються в різних стилях еліптичні неповні речення речення. Різноструктурні і стилістично неоднакові неповні речення поділяються на три основні структурно-семантичні групи:

1. власне неповні речення( є незрозумілими без контексту чи мовленнєвої ситуації) (У груди набрав повно повітря)(Юра спинився))

2. еліптичні речення(неповні лише граматично, але повні за змістом і зрозумілі без контексту(Дівчина так швиденько травою, травою до хати)

3. неповні приєднувальні речення серед яких розрізняють:означальні приєднувальні речення, обставинні приєднувальні речення, додаткові приєднувальні речення (Моя Варвара золота жінка…Спокійна, розсудлива, прихильна);(Пішли шукати хати…У гаї темному…В лугах);

Контекстуальні та ситуативно неповні речення широко функціюють у розмовно-побутовому, художньому, конфесійному, а інколи в інших стилях.

32.Стилістичний синтаксис:ускладнені речення

Речення можуть бути ускладнені різними додатковими граматичними одиницями. Серед них виділяють різні звороти (дієприкметникові, дієприслівникові, прикметникові), а також однорідними членами речення, вставними словами чи вставленими конструкціями.Стилістично дієприкметникові, дієприслівникові, прикметникові звороти залежать лише від своїх складників. Однорідні члени речення по-різному впливають на стилістичне забарвлення конструкцій. Так, наприклад у публіцистичному, офіційно- діловому , науковому стилях однорідні члени речення уточнюють думку.

?

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мов ця до свого висловлювання.

Вставні слова й речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення і, отже, надають мовленню більшої природності, роб лять його емоційно й інтонаційно насиченим.Їх використовують в усіх стилях мовлення. Переважно вони стилістично нейтральні.

Вставлені конструкції можуть додавати нову інформацію, чи повертати до раніше вже відомої інформації, або ж емоційно наголошувати на якійсь частині речення.

Відокремлені компоненти речення в науковому та діловому стилях основним зображенням мають уточнення, додаткове повідомлення. У художньому та публіцистичному стилях вони є засобом оцінності чи образності. Найчастіше цю роль поступають дієприслівникові та дієприкметникові звороти, прикладка.

Вставні слова не мають формального зв’язку з реченням чи його складниками. Для наукового та офіційно-ділового стилю найхарактернішими є вставні слова, що вказують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге,...; отже, таким чином, насамперед, нарешті,...), передають ставлення до способів висловлення думки (ймовірніше, точніше,...), зазначають джерело повідомлення (на думку вчених, за результатами досліджень), пом’якшують категоричність висновків (як відомо, припустимо), дають раціональну чи емоційну оцінку інформації (на жаль, напевно, мабуть). Як правило, з такими самими функціями перелічені типи вставних слів уживаються й у публіцистиці. Художня література використовує весь набір слів, які у взаємодії з іншими засобами цього стилю сприяють вираженню припущень, сумнівів, упевненості, ствердження чи заперечення. Особливо широко вживаються вставні слова в розмовному мовленні, надаючи йому експресії.

Вставлені конструкції в науковому стилі та його різновидах є засобом уточнення і роз’яснення, додаткового повідомлення, а в художньому і публіцистичному стилях сприяють розвиткові другого плану розповіді, можуть містити оцінку і експресивні зауваження автора.