початок створенню гвардійських частин української армії. Ініціатива Павленка зазнала нищівної критики зі сторони соціалістичне настроєних керівників Генерального Секретаріату Військових Справ УНР. Незабаром Павленка звинуватили у намаганні створити регулярну українську армію, яка «була досі і буде надалі знаряддям

пануючих класів в їх боротьбі проти селянства і робітництва». В кінці грудня 1917 — усунений з посади начальника КВО, а сформовані ним частини демобілізовано.

Зквітня 1918 — очолив військово-повітряні сили Української Держави. За сприяння гетьмана він створив 16 авіаційних загонів загальною чисельністю близько 500 літаків. Його заходами було створено кадрові авіаційні загони при українських корпусах.

Злистопада 1918 — грудня 1920 — командуючий авіацією Армії УНР. Сформував чотири авіаційні полки, ескадру бомбовозів, почав створювати авіаційну школу. На початку літа 1919 — авіація УНР та ЗУНР складалася з 22 літаків. З 1919 по 1921 був

начальником запілля Армії УНР і віце-міністром військових справ. У 1920 отримав військове звання генерал-хорунжого Армії УНР.

У 1921 створив у м. Бидгощі (Польща) авіаційну школу, в якій навчалось 50 українських військових авіаторів. З 5 серпня — 15 листопада 1921 — виконував обов'язки військового міністра УНР. З 1921 по 1926 перебував в еміграції.

В 1926 повернувся на Кубань. З 1926 по 1932 працював сторожем

уколгоспі.

У1932 помер під час голодомору на Кубані.

Література

-Тинченко Я. Ю. «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.»

-Тинченко Я. Ю. «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». — К : Темпора, 2007

Панкєєв Микола Петрович

46

(07.12.1886 — ?, полковник Армії УНР) Кубанський козак за походженням

Освіта і служба

Закінчив Костянтинівську реальну школу, Одеське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов хорунжим ло 3-го Кубанського пластунського батальйону. З початком Першої світової війни був переведений до 78го піхотного Навагінського полку, в якому командував ротою та батальйоном. Закінчив Двінську школу авіаційних спостерігачів (січень 1916 р.), служив військовим льотчиком 13-го авіаційного загону. 15 червня 1917 р. отримав звання підполковника за бойові заслуги. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденам до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Англійським військовим хрестом Короля Георга. Неодноразово був поранений та контужений, двічі переживав авіакатастрофу.

З 1 березня 1918 р. — командир Київського авіаційного загону Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 2 лютого1919 р. — начальник організаційного відділу штабу авіації Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. начальник електротехнічного відділу базисного технічного складу штабу авіації Дієвої армії УНР. З грудня 1919 р. жив у Кам'янці-Подільському. У березні1920 р. був приділений до штабу 2-ї запасної бригади Учбового куреня Польової жандармерії Армії УНР. Подальша доля невідома.

28 травня 2011 року у мікрорайоні Оболонь було відкрито пам'ятник «Старшинам Армії УНР — уродженцям Києва». Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлений на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам). Серед іншого вигравіруване й ім'я Миколи Панкєєва.

Література

-Тинченко Я. Ю. «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.»

-Тинченко Я. Ю. «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». — К : Темпора, 2007

47