Скурський Лев Олександрович

(1889 - після 1934, хорунжий Армії УНР, військовий льотчик)

Фото 1930 р. З архівно-слідчої справи.

Народився у с. Пришивально Васильківського повіту Київської губернії. Походив з родини будівельника, який працював у Києві на будівництві Критого ринку, Луцьких казарм тощо.

Освіта і служба

Закінчив реальну школу у Фастові, потому був покликаний на дійсну військову службу, яку відбував у Києві. У складі авіаційних частин російської армії брав участь у Першій світовій війні.

1917 р. отримав звання унтер-офіцера. У 1917 р. з групою інших російських пілотів відряджений до Франції, де навчався у школах авіації у Шартрі, Аворі, Па та Казо.

50

12.10.1917 разом з іншими авіаторами прибув до Петрограда. По розпаді російської армії зарахований до РСЧА та призначений на службу військовим льотчиком у Смоленський авіаційний загін. Втік з Радянської Росії на батьківщину. Певний час служив в авіації Української Держави, але був звільнений як особа, що не мала офіцерського звання.

Усічні 1919 р. служив льотчиком Особливого авіаційного загону Осадного корпусу Дієвої армії УНР, здійснював бойові польоти під час боротьби українських військ з більшовиками на Лівобережній Україні. Протягом 1919 р. служив у 4-му авіаційному загоні Дієвої армії УНР, здійснював неодноразові повітряні операції, причому в червні 1919 р. наказом по авіації за бойові заслуги та вдало проведені повітряні розвідки дістав ранг хорунжого. У листопаді 1919 р. з дозволу командира загону О. Наконечного залишив Проскурів, в якому розташовувався 4-й авіаційний загін, та разом із дружиною виїхав до Камянця-Подільського, де до квітня 1920 р. приватно мешкав у тестя (працівника місцевої польської поліції).

Уквітні 1920 р. за наказом Військового міністерства УНР виїхав до Варшави, де мала формуватись 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья Армії УНР.

«Після закінчення авіаційного вишколу 12 жовтня 1917 року вищезгадані учні-авіатори прибули до Петрограда, який на той час був охоплений революційними подіями. Військові частини у той час безперервно розформовувалися і реорганізовувалися, внаслідок чого Льва Скурського призначили на службу військовим льотчиком у Смоленський авіазагін, який вже контролювався більшовиками. Їх ідеологію підтримувати він не міг і тому невдовзі у 1918 році втік з Радянської Росії на батьківщину. Певний час служив в авіації Української Держави Гетьмана П.Скоропадського. Згодом після перемоги Директорії у внутрішньоукраїнському протистоянні, почав з січня 1919 року служити льотчиком Особливого авіаційного загону Осадного корпусу Дієвої армії УНР. Протягом 1919 р. служив у 4-му авіаційному загоні Дієвої армії УНР, здійснював неодноразові повітряні операції проти більшовиків, причому в червні 1919 року наказом по авіації за бойові заслуги та вдало проведені повітряні розвідки дістав високий військовий ранг хорунжого. Бойовий стан авіації Української Народної Республіки у середині серпня 1919 р. був за показами Л.Скурського таким:

– 3-й авіазагін (командир осавул Федорів): 9 старшин, 16 козаків, 1 рушниця, 2 коня, 4 кулемети, 1 легкове та 1 вантажне авто, 2 літаки;

51

–4-й (сотник Наконечний): 8 старшин, 74 козаки, 10 рушниць, 2 кулемети, 1 легкове та 1 вантажне авто, 6 літаків,

–5-й (поручик Шеремецинський): 10 старшин, 79 козаків, 12 рушниць, 14 кулеметів, 2 легкових авто, 4 літаки;

–1-й Запорізький (сотник

Жаховський): 3 старшини, 31 козак

Найбільш боєздатним серед вказаних був, якраз,

4-й бойовий авіазагін, де служив льотчик Лев Скурський. Загін з квітня 1919 р. безперервно здійснював успішні бойові операції проти більшовиків і саме авіанальоти українських льотчиків неодноразово зривали наступи Червоної Армії на цій ділянці фронту. У архівнослідчій справі Лев Скурський під час допитів зазначав:«Служа летчиком в авиации в армии УНР, я принимал участие в следующих боях: Налет на ст. Шепетовка в конце апреля или в начале мая 1919, в то время наш 4 авиаотряд находился в Здолбунове. В то время большевики вели наступление. Брат мой Петр в это время уже был со мной в 4 отряде, но участия в бою не принимал. Следующий бой, в котором я принимал участие, это бой под г. Староконстантиновым в июне 1919 г., откуда большевики вели наступление на Проскуров. Наш авиаотряд в то время находился в Каменец-Подольске, где шла борьба за командование отрядом...

В августе 1919 нас перебросили на Деникинский фронт. Боев мне не приходилось иметь, но разведки вел в районе Голты и Балты над Днестром до Помошной. Отряд в это время стоял на ст. Кодыма. Под напором Деникинцев мы отступали в Проскуров, это было в ноябре 1919 г.». Коли Армія УНР відступила на Поділля, з дозволу командування Л.Скурський полишив на деякий час загін і до квітня 1920 р. приватно мешкав у свого тестя у Кам’янець-Подільському (з дочкою якого Софією Іллівною Вавіловською одружився). У той час з утриманням авіаформувань у Уряду УНР були великі матеріальні проблеми. Вистачало і аварій. Наприклад, як у випадку з стратегічним бомбардувальником «Цепелін Штаакен» XIV Р. 70/18, переобладнаним під транспортний літак. Цей літак 19 вересня 1919 року вилетів з Кам’янця-Подільського, але невдовзі здійснив вимушену посадку біля містечка Крештинешти у Північній Буковині. Посадка закінчилася аварією і літак було сильно пошкоджено. На борту літака, як виявилося, в якості пасажирів знаходились міністр пропаганди УНР Лозанівський та його заступник – журналіст Петро Бензя. Перший з них

52

отримав важкі тілесні пошкодження, а другий загинув. Натомість, літак румунська влада просто конфіскувала, не маючи відповідних договорів з УНР.

На початку 1920 року у Камянці-Подільському поновило роботу Військове міністерство УНР, яке 19 березня 1920 року сформувало свою нову управу Повітряного флоту УНР. Начальником її став полковник Віктор Павленко, його помічником – сотник Олександр Жаховський. Аби швидко створити нові авіачастини, з закордонних відряджень було терміново відкликано найкращих військових льотчиків. У квітні 1920 р. за наказом Військового міністерства УНР, яке досягло відповідної угоди з поляками, виїхав до Варшави і Л.Скурський, де мала формуватись 1-а Запорізька авіаескадрилья Армії УНР ( серед її техперсоналу служив і брат Льва Скурського Петро, який мав на цей час величезний досвід у роботі з моторами та іншим приладдям).

Але військові події в самій Україні розвивалися дуже швидко, тому у складі свого 1-го бойового авіаційного загону ескадрилії йому довелося брати участь у повітряних бойових операціях проти Червоної армії вже в останні часи взяття нею повного контролю над українською територією у листопаді 1920 року. І саме Л. Скурський найбільше відзначився хоробрістю і кмітливістю у згаданих повітряних боях. На своєму літаку німецького типу «Альбатрос», що у вересні 1920 року поступили на озброєння 1-ї Запорізької авіаційної ескадрилії, він неодноразово успішно вилітав у розташування радянських військ у районі лінії Могилів-Подільський-Меджибож-Жмеринка з метою розвідки та бомбардування. Його військовий авторитет серед колег ставав більшим і більшим. Після інтернування Армії УНР на польській території Л.Скурський здійснив переліт з Ярмолинців до Львова. Потім був відправлений у містечко Бидгощ, куди у той час прибула вся 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья. Згодом полишив армію і у тому ж 1922 році перейшов працювати на місцевий завод «Блюмве». Але довго не пропрацював. Причина цього вище вже вказувалася, тому 1 лютого 1923 він був відправлений у табір для осіб, що бажали повернутися до СРСР, у Повзонках (Варшава), а 13 квітня 1923 року відбув на батьківщину. Після повернення намагався влаштуватися на завод «Ремвоздух» № 6 у Києві, але по 3 днях роботи був звільнений. Довго перебивався випадковими заробітками і лише 10 листопада 1926 року, нарешті, влаштувався мідником на нововідкритий завод «Червоний Жовтень» у Фастові. Працював собі і не підозрював, що на нього вийде НКВС з доносів інших колишніх авіаторів. При обшуку у нього знайшли колишню мапу Київського району Особливого авіаційного загону Осадного корпусу полковника Є. Коновальця, що дислокувався у 1919 році на летовищі на ст. Пост-Волинський, і інші

53