5. Загальні методичні поради щодо вивчення історії України

Історія – наука конкретна й абстрактна одночасно. Її засвоєння передбачає запам’ятовування великої кількості дат, прізвищ історичних діячів, змісту подій і вміння орієнтуватися на географічній карті. Це забезпечує глибоке розуміння матеріалу, а не його механічну фіксацію. Простий переказ фактів без аналізу причин їх виникнення і наслідків, внутрішніх і зовнішніх обставин, що сприяли чи гальмували історичний розвиток без урахування в ньому ролі об’єктивних і суб’єктивних факторів тощо буде чистою фактографією. Проте мета вивчення історії України не фактографічне її відображення, а історіософське розуміння еволюції людини і суспільства на території України в усій складності цього процесу.

Головна запорука успіху в навчанні– увага на лекціях і конспектування основного матеріалу, ретельна підготовка й активність на семінарських заняттях, написання рефератів, виконання творчих робіт і самостійне опрацювання окремих тем курсу.

Важливо правильно організувати роботу з навчально-методичною літературою, історичними документами. Спочатку слід ознайомитись із загальним змістом підручника та окремих його розділів. Починати вивчення окремої теми треба з ознайомлення з її структурою (поділ на параграфи, ліхтарики), що націлює відразу на її розуміння. Перед тим, як читати текст, обов’язково слід пригадати попередній матеріал, бо історія пишеться за хронологією і має причинно-наслідкові зв’язки, а не хаотичні події, які виникали самі по собі. Якщо Ви не механічно запам’ятовуєте, а намагаєтесь зрозуміти матеріал, прив’язуючи його до конкретної місцевості (території), конкретної дати (року, століття, тисячоліття тощо) і конкретних діячів, Ви не сплутаєте його з іншими подіями. Якщо в тексті трапляються незрозумілі терміни, обов’язково треба з’ясувати їх зміст за словником, інакше матеріал не засвоїться. Читання тексту без розуміння термінології – це марна трата часу. Важливо також підключити власну уяву, спробувати “перенестися” в ту добу і зрозуміти, що відчували, як жили, про що мріяли, чого хотіли, за що боролися наші пращури. За хронологічною таблицею слід запам’ятовувати основні дати, підключаючи асоціативне мислення.

Прочитавши параграф, перекажіть його, упевнившись, що Ви все зрозуміли. Після цього продовжуйте вивчення теми, а під кінець дайте відповіді на власні запитання або ті, що подано в підручнику, в методичному збірнику. Обов’язково слід вивчати історичні документи, що дозволяє відчути дух епохи і виробити власну позицію чи оцінку подій, незалежно від їх інтерпретації в підручнику чи то позиції викладача на заняттях. Таким чином справді пануватиме плюралізм в історичній науці.

Успіху Вам у вивченні історії України!

6. Плани і методичні поради до семінарських

занять

Змістовний модуль І. (первіснообщинний лад – кінець ХVІІІст.)

а) Плани і методичні поради до семінарських занять

Теми 1-4. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України. Київська Русь – історичний феномен ІХ – середини ХІІІ ст.

Мета семінарського заняття – закріпити лекційний матеріал про початкову історію людства та перші державні утворення на терені сучасної України, з’ясувати питання, хто ж був пращуром сучасних українців, причини утворення східнослов’янської держави та її занепад.

Семінарське зан яття 1.

План

1. Предмет і завдання дисципліни «Історія України». Місце дисципліни «Історія України» в системі гуманітарного знання.

2. Періодизація історії України.

3. Найдавніші племена та території теперішньої України.

4. Східні слов’яни: походження, розселення, розвиток господарства, вірування.

Семінарське заняття 2.

План

5. Первіснообщинний лад на території України і початок його розкладу.

6. Причини утворення Давньоруської держави. Наукові дискусії щодо походження назви “Русь”. Перші згадки терміна “Україна”.

7. Соціально-економічний та політичний розвиток Київської Русі (кінець ІХ – перша половина ХІ ст.).

8. Посилення відцентрових тенденцій. Князівські міжусобиці.

9. Гальцо-Волинське князівство.

10. Місце і роль Київської Русі в історії східнослов’янських народів і на міжнародній арені.

Опорні поняття:етногенез, плем’я, східні слов’яни, анти, склавини, протодержави, поляни, древляни, сіверяни, дуліби, бужани, волиняни, тиверці, уличі, князь, дружина, держава, первіснообщинний лад, язичництво, ранній феодалізм, Київська Русь, майнова нерівність, християнство.

Вивчення соціальних процесів, що відбувалися за первіснообщинної формації, її розкладу і поступового зародження ранньофеодального суспільства сприятиме розумінню студентами еволюції людства, яка визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Поява соціальної нерівності і приватної власності зумовила виникнення перших державних утворень, а згодом міцної держави у східнослов’янських племен. Кращому засвоєнню питань сприятиме умовний поділ історії Київської Русі на три періоди:

1. Виникнення і розвиток Давньоруської держави (перша половина ІХ – кінець Х ст.). Ознаки державності, перші спроби християнізації, розширення кордонів держави, формування феодальних виробничих відносин.

2. Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець Х – середина ХІ ст.). завершення процесу об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва. Поява кодифікованого права "Руська правда".

3. Політична роздробленість Київської Русі (кінець ХІ – середина ХІІІ ст.). Напади кочівників, міжусобні війни, посилення відцентрових тенденцій, ослаблення держави. Монголо-татарська навала, остаточний розпад Київської Русі.

Готуючись до семінару, слід пам’ятати, що вирішальну роль у формуванні українського етносу (народу) відіграли міграційні процеси ІІ–VІІ ст. Слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тис. н.е. Це був динамічний і драматичний час великого переселення народів (ІІ–VІІ ст.). необхідно засвоїти географію розселення східнослов’янських племен. На основі писемних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних та ін. джерел учені локалізують місцезнаходження давніх слов’ян на території між Дніпром, Дністром і Західним Бугом, інакше кажучи, між балтами, германцями та іранцями.

Студенти мають усвідомити складність проблеми визначення, кого із слов’янських племен слід вважати пращурами українців. Наукові дискусії з цього приводу тривають. Концепція М.С. Грушевського про те, що анти є безпосередніми пращурами українців, сприймається неоднозначно.

Сучасні дослідники цієї проблеми вважають, що українці лише частково є спадкоємцями антів, а більшою мірою склавинів, племена яких були відомі під назвами полян, древлян, бужан, волинян, уличів, тиверців.

З’ясовуючи питання походження Давньоруської держави, необхідно звернути увагу на всі "за" і "проти" норманської і слов’янської теорій, на тлумачення терміна "Русь".

Вивчаючи процес утворення Давньоруської держави (Київська Русь), необхідно звернути увагу на зовнішні та внутрішні чинники цього процесу: 1) потреба об’єднання східнослов’янських племен для спільної боротьби із зовнішнім ворогом в особі кочовиків, для зміцнення своїх позицій у відносинах з іншими державами; 2) соціально-економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян (зародження феодальних виробничих відносин, становлення станів (класів), юридичне закріплення майнової нерівності у суспільстві тощо; 3) вплив християнізації Русі на державотворчий процес.

Підсумовуючи вивчення теми, слід зазначити історичну роль Київської Русі у подальшій долі українського народу та тогочасному міжнародному просторі.