Розділ 6. Підприємство в системі ринкових відносин

6.1. Підприємство як суб'єкт ринкових відносин, функціонально-правовий статус його діяльності

У відповідності з Законом України "Про підприємства" підприємство є самостійним господарюючим уставним суб'єктом, яке володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу).

Для здійснення своєї діяльності підприємство має розпоряджатися певними матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами та засобами. Планомірне комбінування та використання цих факторів виробництва, організація виготовлення та реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) є основою для отримання доходу (прибутку), досягнення цілей підприємства та задоволення економічних інтересів його власників.

Характерними ознаками підприємства є:

по-перше – проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку.

по-друге – наявність статуту юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському судах. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство – також товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб.

Ринкова економіка, переваги якої доведені світовим досвідом, характеризується вільним підприємництвом господарюючих суб'єктів. Основним принципом регулювання діяльності підприємств є ринкове саморегулювання з мінімально-необхідним (в залежності від ступеня зрілості та розвинутості ринкових відносин) ступенем державного регулювання. Переважним видом власності є приватна та колективна власність, а основною цільовою функцією діяльності - отримання прибутку.

В умовах ринкової економіки продавці намагаються найвигідніше продати товари, а покупці найдешевше їх купувати. Їх інтереси зрівноважуються у вільній грі сил попиту та пропозиції через механізм цін на ринку. Вільне формування виробництва та споживання, їх зрівняння на нерегульованих ринках сприяє як оптимальному забезпеченню товарами (продукцією), задоволенню потреб, так і росту добробуту підприємств та їх робітників при умові суспільного визнання результатів їхньої праці та об'єктивної оцінки результатів діяльності.

Принцип ринкової економіки для підприємства передбачає:

– свободу вибору напряму, виду своєї діяльності, місце та час її здійснення. При цьому підприємство змушене брати до уваги обмеження, встановлені законодавством, а також враховувати права інших суб'єктів ринку;

– свободу вибору партнерів (контрагентів) та визначення характеру та змісту взаємовідносин з ними. Для підприємства це означає свободу укладення трудових угод, договорів підряду, купівлі, продажу, найму, оренди, займу та інше;

– свободу об'єднань з іншими учасниками економічного життя (іншими підприємствами, банками, страховими товариствами та інше) для реалізації своїх економічних інтересів;

– свободу конкуренції, що надає право кожному підприємству конкурувати з іншими суб'єктами ринку. Це означає, що кожне підприємство повинне мати вільний доступ до ринку, що воно не може бути бойкотоване і не може здійснювати свою економічну діяльність всупереч інтересам інших підприємств (наприклад, встановлювати нижчі ціни, створювати кращі умови оплати праці та інше). Водночас, принцип конкуренції передбачає і ліквідацію тих підприємств, діяльність яких не відповідає вимогам ринку;

– свободу мотивації своєї діяльності та ініціативи її здійснення. Для підприємства основною рушійною силою є прагнення до отримання доходу (прибутку) та накопичення майна, що спонукає його виробляти та продавати продукцію (роботи, послуги), яка б відповідала попиту, з якомога сприятливішим співвідношенням витрат та доходів (виручки).

Ініціатива в здійсненні діяльності, прийнятті управлінських рішень належить тільки підприємству, яке й несе всю повноту відповідальності за наслідки.

Принцип приватної автономії, що обумовлює економічний суверенітет виробника, не можна розглядати як його незалежність. Адже такими ж правами володіють інші учасники ринку, що призводить до виникнення поняття економічного суверенітету споживача. Він передбачає права та реальну можливість кожного покупця (юридичної або фізичної особи) в рамках коштів, що він має, визначати обсяг та асортимент необхідної йому продукції (робіт, послуг), обирати продавця, місце, час та інші умови покупки.

Таким чином, підприємство в умовах ринку є незалежною, автономною господарюючою одиницею, діяльність якої передбачає свободу власників підприємства в розподілі та використанні отриманого прибутку, розпорядженні власним майном та капіталом. Майнові права підприємства перебувають під охороною Закону.

Закон України "Про підприємства" законодавчо закріпив нові принципи функціонування підприємств, які відповідають умовам ринкової економіки, повністю змінив їх права та повноваження щодо всіх аспектів життєдіяльності підприємства.

У відповідності з Законом підприємство самостійно:

– планує свою діяльність та визначає перспективи її розвитку, виходячи з попиту на свою продукцію (послуги), рівня конкурентоспроможності, а також необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів;

– здійснює матеріально-технічне постачання (забезпечення) власного виробництва та капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками та посередницькими організаціями, на товарних біржах;

– реалізує свою продукцію, інші матеріальні коштовності на основі прямих угод із споживачами, на основі бартерних угод, державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств та інше;

– самостійно або на договірній основі встановлює ціни на свою продукцію, роботи, послуги, майно, крім випадку державного регулювання цін на особливо значущі види продукції, а також при монопольному становищі підприємства на ринку;

– визначає чисельність та структуру робітників, обирає форми і системи оплати та стимулювання їхньої праці, розміри фонду оплати праці, враховуючи встановлені мінімальні соціальні гарантії та співвідношення між темпами росту оплати праці та випуску продукції;

– обирає банківську установу для здійснення розрахункових, кредитних та касових операцій, визначає характер та умови використання своїх вільних грошових коштів;

– здійснює (за наявністю відповідної ліцензії) зовнішньоекономічну діяльність, отримує та використовує валютну виручку, а при необхідності - кредити від іноземних партнерів;

– проводить різноманітні операції з цінними паперами (випуск, реалізацію, купівлю);

– визначає напрямки та обсяги використання отриманого прибутку.

Функціонування підприємства на ринку пов'язане з багатьма обмеженнями, які визначають можливість та ефективність його господарсько-фінансової діяльності.

Основними обмеженнями є:

1. Обмеження, обумовлені попитом:

Обсяг реалізації ≤ Попит споживачів

2. Обмеження, обумовлені ресурсами:

Ресурси витрачені ≤ Наявні ресурси

3. Фінансові обмеження:

Грошові витрати підприємства ≤ грошові кошти, які є в розпорядженні

Описані обмеження мають місце при функціонуванні підприємства в будь-якій економічній системі, однак характер та ступінь їхнього впливу на господарську діяльність підприємства суттєво різняться.

В умовах директивно-управлінської економіки лімітуючим фактором було ресурсне обмеження, оскільки дефіцитність ресурсів та їх тотальне фондування не дозволяли підприємству збільшити обсяг ресурсів, що були в його розпорядженні, а відповідно – і обсяги діяльності.

Обмеження, обумовлені попитом, носили досить м'який характер, оскільки збутова діяльність підприємства була жорстко зарегламентована централізовано укладеними договорами. Підприємства були мало зацікавлені у конкурентоспроможності своєї продукції, її відповідно­сті попиту за обсягом, асортиментом, якістю.

Практично, підприємство не відчувало фінансового обмеження. Обсяг статутного фонду визначала держава, при необхідності – централізовано поповнювалися обігові кошти, надавалися дотації, встановлювалося пільгове відрахування до бюджету, практично безкоштовний кредит або цільове фінансування. Оскільки підприємство реалізовувало свою продукцію за централізовано встановленими цінами, воно не могло нести відповідальності за збитки, збиткова діяльність не призводила до банкрутства.

Ринкова економіка, що надає підприємствам всю свободу господарювання, вимагає від них неухильного додержання описаних вище вимог.

Як було вже сказано, в умовах суверенітету споживача невико­нання обмеження, обумовленого попитом, приводить підприємство до збитків і, зрештою, до банкрутства. Якщо продукція, що виробляється, не відповідає попиту або її обсяг перевищує обсяг попиту, або мають місце диспропорції в структурі, асортименті, така продукція не буде продана, підприємство не отримає відшкодування своїх витрат.

Досить жорстко діє і фінансове обмеження. Підприємство має бути платоспроможним та ліквідним кожного періоду, інакше воно рано чи пізно стане банкрутом.

Підприємство може розраховувати тільки на власні можливості в утворенні та отриманні фінансових ресурсів, а при використанні залучених – чітко контролювати можливість їх погашення. Фінансове обмеження визначає необхідний рівень ефективності господарської діяльності та є стимулом до його росту.

М'якше, ніж в умовах адміністративно-командної економіки, діє ресурсне обмеження. У міру розвитку ринкових факторів виробництва (сировини, матеріалів, обладнання) їхній дефіцит знижується. Підприємство в будь-який момент може забезпечити себе всім необхідним, якщо, звичайно, для цього воно має необхідні грошові кошти. Тобто в умовах ринкових відносин основним обмеженням є не обсяг необхідних ресурсів, а ціни на них.

Таким чином, найважливішими вимогами, що виставляються до діяльності підприємства в сучасних умовах є:

1. Самоокупність, рентабельність і самофінансування свого розвитку.

2. Матеріальна відповідальність за результати господарювання.

3. Законослухняність та легітимність діяльності.

Підприємство здійснює свою діяльність за рахунок власних фінансових ресурсів, а також кредитів. Відповідальність за їхнє своєчасне погашення та виплату відсотків з них в повному обсязі покладається на підприємство. Держава не відповідає за борги підприємства, тому обсяги його діяльності, рівень рентабельності мають бути достатніми для своєчасного та повного виконання всіх зобов'язань (перед бюджетом, постачальниками, робітниками, власниками, банками).

Підприємство несе всю повноту відповідальності за рішення, що приймаються, ризикуючи всім своїм майном в разі неправильно прийнятого рішення. Формами матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог до якості продукції є штраф, пеня, а також відшкодування заподіяних збитків.

В разі постійної неспроможності підприємства-боржника виконувати свої зобов'язання перед кредиторами та бюджетом, що виникають у зв'язку з перевищенням зобов'язань підприємства над його майном (основними, обіговими коштами, фінансовими та нематеріальними активами), підприємство визнається банкрутом. Закон України "Про банкрутство" визначив умови та порядок визнання підприємства банкрутом, зміцнив механізм задоволення майнових претензій, примусової або добровільної ліквідації підприємства.