2.2. Приватна власність як загальноцивілізована умова ринкової економіки

Приватна власність – це умова вільного існування людини і суспільства, умова буття цивільного суспільства, що є асоціацією вільних громадян, організацій, об'єднань, проявом цивілізованого суспільства.

Людина, яка позбавлена власності, фактично позбавлена можливості здійснювати свою волю, проявляти свободу вибору.

Термін „приватна власність” має подвійне значення:

– функціональне;

– суб'єктивне.

В контексті функціонального значення „приватна власність” відчужена в плані того, що її можна продати або передати іншій особі – фізичній або юридичній особі, а в контексті суб'єктивного значення, „приватна власність” є власністю фізичних осіб і не підлягає відчуженню.

У контексті ринкової економіки свобода підприємництва, свобода вибору і особистий інтерес формує стосунки суперництва і конкуренції, що сприяє розвитку продуктивних сил і виробничих стосунків.

Народжений цивілізацією інститут „приватної власності” впродовж багатьох років постійно еволюціонував і постійно розвивався з іншими формами власності (державною, акціонерною, змішаною, кооперативною, інтелектуальною).

Щоденні реалії ХХІ століття підтверджують про існування всілякого спектру форм власності – індивідуальну і колективну, кооперативну і інші форми власності. Так, у всі часи „приватна власність” відігравала прогресивну роль, була основою науково-технічного прогресу, соціального, правового, духовного розвитку і розвитку особи.

Таким чином, в сучасних умовах модернізації сучасного українського суспільства, процес правового забезпечення інституту приватної власності і ринкових стосунків залежатиме від умілого об'єднання ринкових стосунків і соціально-орієнтованого ринкового господарства з пріоритетом особи і захистом його прав і свободи.

Отже, цивілізованим вважатиметься суспільство, яке визнаватиме недоторканість приватної власності, його права на володіння тим, що дароване йому соціально-історичними обставинами або особистою працею, примножене власними зусиллями.

2.3. Ризики підприємництва

Заняття підприємницькою діяльністю, у всіх його видах пов'язано з ризиком, який називають господарським або підприємницьким. В управлінні підприємницькою діяльністю найчастіше виникає такий вигляд управління як ризик-менеджмент.

Основним завданням ризик-менеджмент є його ідентифікація, оцінка і аналіз, а також оптимізація структури елементів впливу на ризик.

Аналіз ризику передбачає:

1. Контроль за ризиками – передбачає відхід від ризику, його зменшення (мінімізація) або обмеження (локалізація), а також розсіювання (розділення).

2. Фінансування ризиком – передбачає, перш за все, передачу ризику або самофінансування, де передача ризику – це є передача його під фінансову гарантію або страхування. А самофінансування – передбачає здійснення поточних внесків, створення резервних (страхових) фондів і централізованих резервних фондів відомств.

Підприємницькі ризики ділять на такі види:

– ризик помилкової стратегії;

– ризик вибору товарів і споживача (сегменту ринку);

– ризик неправильної оцінки кон'юнктури ринку (співвідношення попиту і пропозиції, потенційній ємкості ринку, гостроти конкуренції, цінової політики) та ін.;

– ризик інфляції і обумовлене нею зростання цін на сировину, напівфабрикати і комплектуючі вироби, зміну темпів зростання заробітної плати;

– ризик транспортування сировини і готової продукції;

– ризик нестабільності податкового законодавства, кредитно-грошової політики, митних правил.

Розглянемо структуру втрат залежно від виду підприємницької діяльності: виробничого, комерційного і фінансового підприємництва.

Втрати, що виникають у виробничому підприємництві:

– зменшення намічених обсягів виробництва і реалізації продукції унаслідок зменшення продуктивності праці, простою устаткування, втрати робочого часу;

– зниження цін, за якими намічається реалізація продукції, у зв'язку з невисокою якістю, змінами ринкової кон'юнктури, спадом попиту, ціновою інфляцією;

– підвищені матеріальні витрати із-за перевитрати матеріалів, сировини, енергії;

– інші підвищені витрати, унаслідок високих транспортних витрат, торговельних і інших витрат;

– перевитрата наміченої величини фонду оплати праці унаслідок підвищення розрахункової чисельності;

– оплата підвищених відрахувань податків;

– втрати у вигляді штрафів або обумовлені стихійними лихами.

Втрати в комерційному підприємництві:

– зміни закупівельної ціни товару в процесі здійснення підприємницького проекту і не блоковано договором;

непередбачене зниження об'ємів закупівлі у порівнянні з наміченим об'ємом, що наводить до зменшення обсягу реалізації;

– втрати товару в процесі транспортування і зберігання, втрата якості товару, споживчої вартості, що призводить до зниження його якості;

– зменшення ціни, за якою реалізується товар, у порівнянні з проектною викликає витрати у розмірі обсягу реалізації;

– зниження обсягу реалізації, обумовлене непередбаченим падінням попиту або споживанням товару, витісненням його конкуруючими товарами або обмеженнями на продаж.

Втрати у фінансовому підприємництві, такі ж, як і в комерційному підприємництві, але товаром є гроші, коштовні папери, валюта. Тому, при оцінці фінансового ризику необхідно враховувати такі специфічні чинники, як:

– неплатоспроможність одного з агентів фінансової операції;

– зміни курсу грошей, валюти, коштовних паперів;

– обмеження на валютно-грошові операції.

Важливими показниками ризику є зона без ризику, зона допустимого ризику, зона критичного ризику і зона катастрофічного ризику.

Зона без ризику – передбачає нульові втрати або негативні (перевищення прибутку).

Зона допустимого ризику передбачає наявність втрат, проте розмір їх менше очікуваного прибутку, де межі зони допустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахованому прибутку від підприємницької діяльності.

Зона критичного ризику характеризується наявністю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку.

Зона катастрофічного ризику віддзеркалює обсяг втрат, які по своїй величині перевищують критичний рівень і в максимальній кількості можуть досягти величини, рівної майновому стану підприємця. Критичний ризик може привести до краху, банкротства підприємства, його закриття, розпродажу майна.