1.5. Мале підприємництво

Світовий досвід свідчить, що економіка розвинених країн базується на історично сформованому конкурентному середовищі. Вона є складною збалансованою структурою, основою якого є великий бізнес, який охоплює потужні корпорації, компанії і фірми, доповнюється структурами середнього бізнесу, а ті, у свою чергу, густою мережею малого бізнесу. Завдяки своїй пластичності і мобільності мережа малого бізнесу заповнює всі суспільні ніші і замикає господарсько-технологічну мережу.

Тому, великий, середній і малий бізнес є трьома китами сучасної економічної системи будь-якої розвиненої країни. При цьому корпорації створюють скелет розвиненої економіки, а середні і малі підприємства – її м'язи.

Одній з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою є те, що велике виробництво не протистоїть малому бізнесу. Тут враховується принцип гармонійного об'єднання великих і малих суб'єктів господарювання, при якому великі не давлять на малий бізнес, а взаимодополняют один одного.

Мале підприємництво – це самостійна, систематична, інноваційна діяльність конкретних суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, що функціонують на свій риск з метою задоволення потреб споживача і здобуття економічної вигоди.

Суб'єктами малого підприємництва є малі підприємства і фізичні особи, тобто приватні підприємці.

Особливістю малого підприємництва є єдність власності, управління і контролю в особі суб'єкта підприємницької діяльності, в основі якої лежить приватна власність на всі складові виробництва продукції – засоби виробництва, результати праці, а також землю.

Мале підприємництво є ефективною формою реалізації приватної і колективної власності.

Термін „малий бізнес” вживається в основному в англомовних країнах, а в Японії і країнах Західної Європи частіше використовують поняття „Малі і середні підприємства”.

Малий бізнес є одній з форм реалізації підприємницької ініціативи. Під малим бізнесом розуміють діяльність різних малих підприємств і окремих громадян з метою здобуття прибутку. Ця діяльність не обов'язково має бути ризикованою або інноваційною. Саме у цьому полягає різниця між термінами „мале підприємництво” і „малий бізнес”.

Економічна сутність малого бізнесу полягає в тому, що малий бізнес є особливим сектором бізнесу, який пов'язаний з функціонуванням малих підприємницьких структур будь-якої форми власності, відповідною організаційно-правовою формою з метою здобуття прибутку.

Перевагами малого бізнесу є:

– швидка адаптація до місцевих умов і гнучкість реагування на різні зміни;

– велика незалежність дій, оперативність в прийнятті і виконанні прийнятих рішень;

– відносно невеликі витрати на управління діяльністю;

– великі можливості для реалізації ідей і нововведень;

– невелика потреба в капіталі;

– можливість швидко проводити зміни у виробництві у відповідь на потреби ринку;

– висока оборотність власного капіталу;

– безпосередній контроль власника за всіма процесами.

Разом з перевагами, малому бізнесу властиві такі недоліки:

– обмеженість фінансових ресурсів;

– висока залежність від ринкової кон'юнктури;

– нестабільність доходів;

– миттєва реакція на несприятливі економічні фактори;

– високий рівень ризику втрати власного капіталу і майна;

– обмежена частка ринку;

– залежність від крупних компаній;

– труднощі в здобутті додаткових фінансових коштів і кредитів;

– труднощі в наймі кваліфікованого персоналу;

– низька компетентність керівників;

– велике фізичне і психологічне навантаження.

Досвід індустріально-розвинених країн підтверджує, що мале підприємництво є об'єктивними умовами становлення і розвитку ринку, а також досягнення економічного успіху. Основними показниками, які характеризують місце і роль малого підприємництва є його кількісні параметри, а саме:

– питома вага малих підприємств в загальній кількості підприємств;

– кількість малих підприємств на одну тисячу населення;

– зайнятість населення в секторі малого бізнесу;

– питома вага у виробництві внутрішнього валового продукту.

Досвід ринкових країн показує досить високі показники вищезгаданих параметрів (табл. 1.1).

Дані таблиці свідчить про те, що в розвинених країнах малий бізнес не поступається великому по питомій вазі ВВП.

Таблиця 1.1

Состояние развития малого бизнеса в некоторых странах

Страна	Кількість МСП на тисячу населення, підприємств	Питома вага, зайнятих в МСП в загальній чисельності зайнятих %	Питома вага, МСП у ВВП країни %
США	74,2	54	50-52
Япония	49,6	78	52-55
Германия	37	46	50-54
Италия	68	73	57-60
Франция	35	54	55-62

Отже, мале підприємництво дійсно не є малим, якщо враховувати його соціально-економічне значення в структурі ринкової економічної системи. Досвід показує, що великий бізнес не здатний замінити малий бізнес – в інноваційній розвитку, в забезпеченні зайнятості населення і здатності до швидкої перебудови.

В Україні малий бізнес існує не так давно, і в його розвитку слід виділити чотири етапи:

1 етап – зародження (1986-1990 рр.).

Характерною особливістю перших років економічних реформ було створення малих підприємств і кооперативів на базі державної і кооперативної форм власності.

2 етап – бурхливе зростання (1990-1993 рр.).

У цей період відбувалося бурхливе зростання приватного сектора економіки, який супроводжувався зростанням кількості малих підприємств. В той же час, значно зменшилася (майже у три рази) кількість кооперативів, що в основному пояснюється зміною їх правового статусу – перереєстрація в малі підприємства.

3 этап – спад темпів зростання (1994-1996 гг.).

Починаючи з 1994 року, розвиток малого бізнесу в Україні кількісно і якісно відрізняється від розвитку в попередньому етапі. До основних чинників, які вплинули на розвиток малого бізнесу, в третьому етапі слід віднести: стрімка інфляція; недосконалість нормативно-правової системи, фінансово-кредитної політики і оподаткування.

4 етап – поступове насичення елементами саморегулювання (з 1997 р.).

Позитивною тенденцією даного етапу є послідовне збільшення в перебігу останніх років малих підприємств, що реально діють, в загальній кількості офіційно зареєстрованих.

Тенденції розвитку малого бізнесу в Україні свідчать про головні його особливості, серед яких слід відмітити такі:

– об'єднання в межах одного підприємства декількох видів підприємницької діяльності (пов'язано в основному з економічною нестабільністю, частковими змінами і недосконалістю законодавства);

– прагнення до максимальної самостійності (в той час, як більшість іноземних малих підприємств працюють в умовах субпідряду, франчайзингу);

– загально низький технічний рівень, використання застарілих технологій, у вітчизняних малих підприємствах об'єднуючи при цьому значний інноваційний потенціал;

– високий рівень кваліфікованих кадрів малого бізнесу завдяки переходу фахівців з державного сектора економіки;

– низький рівень управління, недолік знань і досвіду роботи в умовах ринкових стосунків, а також низький рівень внутрішньої взаємодії і самоорганізації суб'єктів малого підприємництва;

– незадовільний розвиток елементів інфраструктури малого підприємництва.

Чинники, що впливають на розвиток сектора малого підприємництва в Україні:

– високі ставки і велика кількість різних податків;

– не високий попит на продукцію;

– часті зміни форм і умов подачі податковій звітності;

– необхідність ліцензування багатьох видів діяльності;

– часті перевірки багатьма різними державними органами;

– складність здобуття кредиту;

– часті зміни законодавства;

– необхідність дозволу різних дозволів;

– складний процес сертифікації;

– неплатежі клієнтів;

– тиск кримінальних структур;

– тиск місцевих властей;

– недолік ділової інформації;

– недолік управлінських знань.

Загальні проблеми, що впливають на розвиток і функціонування малих підприємств є такі:

– несприятлива економічна ситуація у цілому;

– бюрократизм при реєстрації малих підприємств;

– неплатоспроможність партнерів і клієнтів;

– брак устаткування, виробничих і офісних приміщень;

– відсутність професійної підготовки підприємців;

– низький рівень інформаційно-консультативного і науково-методичного забезпечення;

– корупція, хабарництво і рекет;

– негативне відношення до підприємців.

Важливим елементом сприятливого підприємницького середовища є державна підтримка розвитку і ефективного функціонування малого підприємництва.

Основні складові державної політики підтримки і розвитку малого підприємництва визначені в „Концепції державної політики розвитку малого підприємництва” і в законі України – „Про державну підтримку малого підприємництва”, на основі яких щорік Кабінетом Міністрів України розробляється національна програма розвитку малого підприємництва.

Метою державної підтримки малого підприємництва є:

– створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

– підтримка вітчизняних виробників;

– формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Державна політика малого підприємництва здійснюється в таких напрямках:

– формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

– встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

– впровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку і звітності;

– фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

– залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції для державних і регіональних потреб.

Тому, об'єктом державної підтримки і розвитку малого підприємництва є потреби і інтереси суб'єктів малого підприємництва, а суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані в установленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, а також юридичні особи - малі підприємства будь-якої організаційно-правової форми.