6.5. Державне регулювання діяльності торговельних підприємств

Ринкові відносини надають підприємству максимальної свободи підприємницької діяльності. Підприємства, як самостійні товаровиробники, намагаються якомога вигідніше продати свою продукцію (роботи, послуги), а їхні покупці – більш вигідно купувати. Інтереси виробників та споживачів прирівнюються у вільній грі сил попиту та пропозицій через механізм цін на ринку.

Система ринкової саморегуляції діяльності господарюючих суб'єктів, вільне формування виробництва на нерегульованих ринках сприяє ефективному розподілу ресурсів, оптимальному використанню досягнень науково-технічного прогресу, забезпечує найбільш повне задоволення різноманітних потреб населення в товарах та послугах, підвищення їх якості, що, зрештою, призведе до росту добробуту населення України.

Водночас, слід констатувати, що в чистій формі вільна економіка не існує в людній країні світу, скрізь ринковий механізм доповнюється та коригується системою державного регулювання.

Необхідність державного регулювання ринкового механізму обумовлюється негативними наслідками, які можуть мати місце та повинні бути попередженими або обмеженими.

Ринковому механізму притаманні такі недоліки: він не сприяє збереженню невідтворюваних природних ресурсів; не має економічного механізму захисту навколишнього середовища; не може регулювати використання ресурсів, що належать всьому людству та що мають загальносвітову цінність; він ігнорує потенційно негативні соціальні наслідки рішень, що приймаються; не стимулює виробництво товарів та послуг колективного використання (дороги, комунікації, транспорт та інше); не гарантує права на працю кожному громадянинові, сприяє виникненню масового безробіття та майнової нерівності; не забезпечує перерозподілу доходів між багатими та бідними верствами населення, дотримання відповідного рівня добробуту народу і, особливо, працевлаштування населення; не забезпечує фундаментальних досліджень в науці, розвитку освіти, культури, безкоштовної охорони здоров'я; не забезпечує виробництва соціально-необхідних товарів за низькими цінами; він схильний до нестабільного розвитку з притаманним йому загостренням соціальної напруженості в суспільстві та розвитком інфляційних процесів.

Наведені недоліки ринкового механізму характеризуються терміном "зона недосяжності або неефективності ринку" та визначають необхідність рішення цих проблем через механізм державного регулювання:

– соціальний захист, обумовлений концепцією "соціального" ринкового господарства та проголошенням людини вищою цінністю суспільства та держави. Це визначає необхідність соціально орієнтованого втручання держави до ринкового середовища шляхом створення систем страхування від хвороб, нещасних випадків, безробіття, встановлення трудових, соціальних, житлових гарантій, соціально-спрямованого перерозподілу прибутків громадян;

– захист навколишнього середовища, необхідність в якому обумовлена тим, що вільна гра ринкових сил ставить під загрозу фізичні основи існування людей через витрати ресурсів та забруднення навколишнього середовища;

– захист людської гідності, прав та свобод громадян. Повага людської гідності, зокрема в економічному житті, є важливим завданням держави, яка має передбачати фізичну недоторканність, охорону приватної власності та репутації громадян України;

– захист демократії. В своєму прагненні до отримання прибутку підприємство не завжди звертає увагу на демократичну організацію громадських відносин, тому право участі трудового колективу в рішенні господарських питань має бути закріплене законодавством;

– захист інформації. Позаяк володіння інформацією обумовлює економічну владу, держава повинна вжити заходів щодо охорони прав людини на розпорядження інформацією, що їй належить, а також щодо захисту підприємства від промислового шпигунства;

– захист споживачів. Оскільки споживач має в ринковій економіці слабші позиції порівняно з виробником або продавцем, то для дотримання ринкового рівноправ'я та захисту споживачів необхідне державне регулювання цими взаємовідносинами шляхом інформування споживачів, антимонопольного законодавства, встановлення відповідальності виробників за якість виробленої продукції, здоров'я споживачів, державного регулювання рівня цін на соціально значущі товари.

Турбота та захист споживачів з боку держави проявляється також в стимулюванні державою розвитку підприємницьких структур. Чим більше існує підприємств-виробників, тим вища зайнятість населення, вища конкуренція, нижчі ціни та вища якість товарів та послуг, що постачаються на ринок, ширший їх асортимент, більший обсяг надходжень до бюджету та позабюджетних фондів для рішення загальнодержавних проблем та програм.

Характер взаємовідносин підприємств та держави визначений спеціальним розділом Закону "Про підприємства" в Україні.

Законодавством визначено, що держава гарантує додержання прав та законних інтересів підприємства. Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Втручання в діяльність підприємства з боку державних, громадських та кооперативних організацій, політичних партій та рухів недопустиме. Якщо органи державного управління приймають стосовно підприємств (або одного підприємства) рішення, що суперечать їхній компетенції або вимогам законодавства, підприємство має право звернутися до суду (або арбітражу) з заявою про визнання такого рішення чинним.

Збитки (включаючи очікуваний та не отриманий прибуток), заподіяні підприємству внаслідок виконання вказівок або рішень державних органів, що суперечать законодавству, мають бути відшкодовані за їхній рахунок.

Державне регулювання діяльності підприємств в умовах ринкових відносин здійснюється в формі розробки та прийняття відповідного законодавства, яке регламентує окремі аспекти діяльності підприємств.

Вплив держави на економіку підприємства здійснюється:

– у формі прямого державного регулювання діяльності підприємств;

– через непрямі (економічні) форми впливу.

Форми прямого державного регулювання реалізуються через визначені законом вимоги до діяльності підприємств, обов'язкові для виконання всіма підприємствами.

Пряме державне регулювання діяльності торговельних підприємств здійснюється через механізм:

– державної реєстрації створення підприємств, основною метою якої є контроль державних органів за дотриманням порядку створення підприємства, відповідністю засновницьких документів вимогам законодавства;

– державного контролю за якістю продукції;

– обов'язкового дотримання підприємством трудового законодавства України в питаннях забезпечення реальної рівноправності при наймі на роботу та оплаті праці незалежно від статі, раси, релігії, місця проживання; тривалості робочого дня (тижня), мінімального розміру оплати праці; мінімальної тривалості та оплати щорічної відпустки; оплати понад нормованої роботи, роботи в нічний час та святкові дні; створення умов роботи та оплати праці вагітних жінок, жінок з дітьми, неповнолітніх громадян та інше;

– обов'язкового виконання умов соціального законодавства, що передбачає обов'язковий порядок та розміри соціального страхування робітників підприємств, відрахувань до фонду зайнятості населення (для підтримки безробітних та створення системи їх перепідготовки); виділення визначеної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, підлітків, інших верств населення, що потребують соціального захисту; створення безпечних та нешкідливих умов праці робітникам підприємства, надання пільг молоді, що навчається та інше;

– антимонопольного контролю за діяльністю підприємств, що визначає систему державних заходів проти концентрації виробництва та зговору виробників, розформування існуючих та недопущення створення нових монопольних структур, вилучення до бюджету монопольного понад прибутку та інше;

– державного контролю за цінами на товари, що визначають масштаб цін в економіці та соціальну захищеність населення України, а також – на продукцію підприємств-монополістів.

Держава може визначати лімітний рівень (або розмір підвищення) цін, лімітний рівень рентабельності, лімітний розмір торгових та оптово-збутових надбавок;

– державної регламентації порядку та валюти розрахунків із споживачами (без електронно-касового апарату та з ним, за національну або іноземну валюту, без декларування джерел доходу або з ним);

– державного регулювання правил продажу окремих видів товарів, умов та термінів зберігання та реалізації, маркування, обміну та інше;

– державного контролю за зберіганням спеціалізації торговельного підприємства після його приватизації;

– державного контролю за дотриманням вимог та норм з охорони праці та техніки безпеки, санітарних норм та інше;

– обов'язкового дотримання державного порядку ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності; обчислення та сплати встановлених законодавством податків до бюджету, відрахувань до позабюджетних фондів.

За невиконання вимог держави з перерахованих вище питань підприємство несе відповідальність у вигляді економічних санкцій (штрафів) або шляхом відшкодування заподіяної шкоди. В окремих випадках може бути прийнято рішення про часткове, тимчасове або повне припинення діяльності підприємства. Посадові особи підприємства несуть встановлену законодавством дисциплінарну, матеріальну та карну відповідальність.

Форми непрямого регулювання діяльності підприємств об'єднують

законодавчі рішення, які економічно стимулюють підприємство здійснювати свою діяльність у відповідності з інтересами держави.

Непряме регулювання діяльності торговельних підприємств може здійснюватись в таких формах:

– розміщення на підприємствах державної та іншої форм власності замовлення на виробництво (реалізацію) важливих видів продукції та споживчих товарів з гарантованим фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням, що стимулює підприємство здійснювати виробництво саме цієї продукції (робіт, послуг);

– введення системи прогресивного оподаткування трудових доходів робітників підприємства з метою створення матеріальних умов для дотримання необхідного рівня добробуту соціально незахищених верств населення;

– введення системи державного регулювання розмірів фонду оплати праці, спрямованої на підтримку суспільно-необхідних пропорцій між продуктивністю праці та її оплатою і подолання інфляційного знецінення національної валюти України;

– диференціації ставок податків за окремими видами діяльності підприємств та введення системи податкових пільг для стимулювання виробничої діяльності, створення нових та малих підприємств, розвитку соціальної інфраструктури підприємств (установ охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, житлового фонду, що перебувають на балансі підприємства), благодійної, екологічної, оздоровчої діяльності підприємств, використання праці інвалідів та виробництво спеціальних товарів для них. Шляхом встановлення вищої ставки оподаткування бірж, брокерських контор, інших підприємств, що займаються посередницькою діяльністю, а також доходів від казино, прокату аудіо- та відеокасет, ігрових автоматів забезпечується поповнення бюджету, необхідне для прискорення розвитку виробничого сектора України – основи її економіки та добробуту;

– встановлення можливості прискореної амортизації основних фондів підприємств з метою стимулювання їх інвестиційної діяльності, активнішого використання досягнень науково-технічного прогресу;

– стимулювання розвитку малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні, отриманні державних кредитів, створенні фондів сприяння розвитку малих підприємств;

– регулювання експортно-імпортних та бартерних операцій підприємств через механізм ліцензування, квотування, митного та валютного законодавства з метою захисту споживчого ринку України та його підприємств або стимулювання попиту на продукти національного виробництва.

Регулювання діяльності підприємств в умовах ринку докорінно відрізняється від втручання держави в економіку підприємств, як це мало місце в умовах командної економіки. Відсутність директивних вказівок державних органів підприємствам, застосування переважно економічних методів впливу, відсутність суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств, захист судом інтересів підприємств від посягань державних чиновників, захист комерційної таємниці підприємства - це характерні особливості взаємодії підприємства та держави в ринковому середовищі, які повинні бути створені в Україні.

Регламентуючи окремі аспекти діяльності підприємств, держава водночас зацікавлена в активному розвитку як ринкової економіки в цілому, так і кожного конкретного підприємства України.