53. Характеристика обставин, що виключають адміністративну відповідальність

Статті 17-20 КпАП установлюють обставини, що виключають протиправність і суспільну шкідливість діяння (гостра потреба й необхідна оборона) або винність (неосудність) особи.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. (ст.17КпАП)

Зробленим у стані крайньої необхідності зізнається дія, спрямована на усунення небезпеки, що загрожує громадському порядку, власності, іншим об'єктам, які охороняються законом, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобамиі якщо заподіяна шкода є менш значним, чим шкоду відвернений. (ст.18КпАП) Наприклад, у стані крайньої необхідності може бути зроблене порушення правил дорожнього руху водієм, що доставляє травмованої людини в лікарню.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання. (ст.19 КпАП)

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, що під час здійснення протиправної дії або бездіяльності перебувало в стані неосудності, тобто не могло усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної щиросердечної хвороби, тимчасового розладу щиросердечної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану. (ст.20 КпАП)

Особа, яка вчинила адм. правопорушення, звільняється від А. в., якщо з урахуванням характеру вчиненого та особи порушника до неї доцільно застосувати захід громад, впливу. Крім того, при малозначності вчиненого правопорушення орган (службова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від А. в., обмежившись усним зауваженням.(ст.22 КпАП)

54. Зміст законності в державному управлінні

Модель державного управління, сформульована в конституції, законах та інших документах, а також виражена в них нормативна модель державного і суспільного життя, що підлягає реалізації через державне управління, набувають реального значення за умови, коли вони дійсно стають орієнтиром, фактором і складовою свідомості, поведінки і діяльності людей. Для надання дієвості нормативно-законодавчим актам необхідно виробити певний механізм забезпечення їх практичної реалізації. Досконалість дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається тим, наскільки вони забезпечують:

• практичну доцільність влади, не допускаючи її відриву від реальних інтересів, потреб і думки нації;

• законність дій влади, не допускаючи її до скільки-небудь помітних відхилень від наперед законодавчо встановлених і публічно оголошених шляхів дії;

• силу влади, не допускаючи, щоб вона стала безсилою.

Правове регулювання будь-якого процесу, відносин, явища, будь-яких їх взаємозв'язків втрачає сенс, якщо воно не підкріплене силою влади, авторитету, традиції, звичаю, громадської думки тощо. Закон (у широкому розумінні) не може існувати без законності — механізму і засобів втілення його в життя.

Реальна проблема полягає в тому, щоб навчитись, в одному напрямку, розробляти актуальні та перспективні закони (об'єктивізувати законотворчість), а в другому — послідовно і наполегливо втілювати закони в життя (об'єктивізувати законодавство). У демократичній державі закон є наслідком певного компромісу і балансу інтересів, він містить певні цілі й інтереси, загальні (абстраговані й концентровані) потреби суспільства. У зв'язку з цим практична реалізація законів є способом правового вирішення суперечностей і конфліктів інтересів. У даному аспекті механізми і засоби забезпечення практичної реалізації законів є об'єктивною необхідністю підтримки суспільства в нормальному стані.

Під законністю в державному управлінні розуміють метод і режим діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Трактуючи як метод, законність зводять до сукупності способів, прийомів і засобів, за допомогою яких управлінська діяльність спрямовується на виконання законів, причому у встановлених законами формах і визнаними законами методами.

Розгляд законності як режиму породжує ототожнення її з таким прийнятим у державі порядком, відповідно до якого всі правові акти й організаційні дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснюються, виходячи з положень законів.

Значення законності полягає в тому, щоб виражені у правових нормах позитивні зобов'язання було виконано, дозволи використано, заборон дотримано, закон реально виконував свою роль у житті держави, суспільства і конкретної людини. Тому під законністю доцільно розуміти систему юридичних правил, норм, засобів і гарантій з відповідними їм державними структурами, покликану забезпечувати практичну реалізацію законів та інших правових актів.

За такого підходу законність має відповідати певним властивостям: бути однаково зрозумілою і здійснюваною в різних місцях, різними людьми й організаційними структурами і в різних життєвих обставинах;