Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
02_Kvalifikatsiya_zlochiniv_ta_zasadi_kriminalnogo_provadzhennya.doc
Скачиваний:
35
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
570.37 Кб
Скачать

Тема №2 Обставини, що виключають злочинність діяння

Обставини, що виключають злочинність діяння: поняття, ознаки та види

Обставини, що виключають злочинність діяння – це поведінка людей, яка зовнішньо схожа з об’єктивною стороною певних злочинів, але за підставами, вказаними в законі, фактично є суспільно корисною, прийнятною або вибачальною з позицій кримінального права, а отже, в усіх випадках правомірною, такою, що виключає кримінальну відповідальність особи за завдану шкоду.

Загальні ознаки:

  • визнаються вольовим діянням особи;

  • зовнішньо мають подібність до злочину;

  • передбачені в КК або інших нормативних актах;

  • визнаються соціально прийнятними вчинками;

  • вчиняються при певних умовах; д) не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Види обставин, що виключають злочинність діяння (розділ VІІІ Загальної частини КК): 1) необхідна оборона (ст. 36); 2) уявна оборона (ст. 37); 3) затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); 4) крайня необхідність (ст. 39); 5) фізичний або психічний примус (ст. 40); 6) виконання наказу або розпорядження (ст. 41); 7) діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42); 8) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Щодо діяльності працівників ОВС:

  • по-перше, обставини, що виключають злочинність діяння, є правовою базою, на якій вибудовується регламентування застосування ними вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу;

  • по-друге, діяльність працівників ОВС при застосуванні вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу буде законною за умови дотримання ними вимог нормативно-правових актів, які регламентують таке застосування, а не в межах обставин, що виключають злочинність діяння.

1. Необхідна оборона – це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Умови правомірності необхідної оборони:

  1. стосовно посягання:

  • суспільна небезпека;

  • наявність;

  • дійсність (реальність);

2) стосовно захисту:

  • припустимість лише щодо охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави;

  • заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає, а не будь-якій іншій особі;

  • не повинен перевищувати меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у ст. 118 і 124 КК.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

2. Уявна оборона – це дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

При наявності в діях особи уявної оборони питання про її відповідальність вирішується таким чином:

1) уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

2) якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони;

3) якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

3. Затримання особи, яка вчинила злочин – дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, що вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин:

  • особа вчинила злочин і намагається втекти з місця події;

  • вчинений злочин є наявним і реальним;

  • особа затримується безпосередньо після вчинення злочинного посягання;

  • метою затримання особи, що вчинила злочин, є доставлення її відповідним органам влади;

  • для затримання особи, що вчинила злочин і намагається втекти, застосовується насильство вимушено, бо інакше таке затримання здійснити неможливо;

  • насильство, яке застосовується для затримання особи, що вчинила злочин і намагається втекти, має відповідати характеру і ступеню вчиненого нею злочину і обставинам затримання.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця – це умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця (зокрема, див. ст. 118 і 124 КК).

4. Крайня необхідність – це стан, за якого особа правомірно заподіює шкоди інтересам, що охороняються державою, щоб усунути небезпеку, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Умови правомірності:

  • наявна небезпека, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, при цьому джерело небезпеки може бути різним (суспільно небезпечна поведінка особи, поведінка тварин, техногенні процеси тощо);

  • небезпека є реальною, тобто існує об’єктивно, а не в уяві людини;

  • небезпека є наявною – вона триває якийсь певний час;

  • через небезпеку можливе заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як громадянином, якого ця небезпека безпосередньо стосується, так й іншими особами;

  • шкода заподіюється, як правило, інтересам третіх осіб;

  • заподіяна шкода не повинна бути більш значною, ніж шкода відвернена;

  • заподіяння шкоди є вимушеним, тобто інакше небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами;

  • якихось обмежень прав конкретних осіб на крайню необхідність законом не передбачено.

Перевищення меж крайньої необхідності – це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.