Тема №4 Злочини проти власності

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні посягання, що порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів (ст. 185–198, розділ VI Особливої частини КК).

Об’єкт злочинів проти власності – врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Додатковими необхідними об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи, а при знищенні або пошкодженні майна – громадський порядок і екологічна безпека.

Предметом цих злочинів можуть виступати:

• чуже майно (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, одяг, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо). Чужим є майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.

• право на майно – це документи, що мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру (наприклад, заповіт на кварти­ру, договір дарування машини, доручення на право користування певною річчю, страховий поліс, боргова розписка, тощо);

• будь-які дії майно­вого характеру (наприклад, виконання певних робіт або надання певних послуг – ремонт квартири, будівництво гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди, тощо).

Не є предметом злочинів проти власності:

• природні багатства в їх природному стані (наприклад, надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов кваліфікується за ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК;

• вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали. Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст. 262–267 КК;

• транспортні засоби. Заволодіння ними кваліфікується за ст. 289 КК;

• предмети, які перебувають у місці поховання або на трупі. Заволодіння ними кваліфікується за ст. 297 КК;

• наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори. Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст.ст. 308, 312 КК та ін.;

• офіційні чи приватні документи (наприклад, паспорти, дипломи, атестати або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки. Їх заволодіння або (пошкодження) кваліфікується за ст. 357 КК;

• військове майно. Заволодіння ним кваліфікується за ст. 410, 411 КК, тощо;

• речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою. Заволодіння ними кваліфікується за ст. 432 КК, тощо.

Спосіб вчинення злочинів проти власності – основний критерій відмежування різних форм викрадення майна та іншого протиправного заволодіння ним, зокрема:.

• таємний (при крадіжці – ст. 185 КК);

• відкритий (при грабежі – ст. 186 КК);

• шляхом нападу (при розбої – ст. 187 КК);

• погроза заподіяння певної шкоди (при вимаганні – ст. 189 КК);

• обман або зловживання довірою (при шахрайстві – ст. 190 КК).

Суб’єкт цих злочинів: фізична осудна особа, що досягла 14-річного (зокрема, ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК) або 16-річного (зокрема, ч. 1 ст. 194 КК).

Суб’єктивна сторона цих злочинів – зазвичай прямий умисел і корисливий мотив (при розбої – ще й мета заволодіння чужим майном).