2. Злочини проти здоров’я особи
Тілесне ушкодження – це протиправний винний фізичний або психічний вплив на чужий організм, який полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізіологічних функцій органів і тканин.
КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів:
тяжкі;
середньої тяжкості;
легкі.
Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються за результатами судово-медичної експертизи, на підставі передусім відповідних положень КК (ст. 121, 122, 123, 124, 125 і 128) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. №6.
Не є тілесними ушкодженнями:
удар – одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю;
побої – багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень;
інші насильницькі дії – фізичний вплив на людину (крім удару та побоїв), який викликає болісні відчуття (наприклад, викручування кінцівок, защемлення різних частин тіла будь-якими пристроями, виривання волосся, тощо), однак не спричиняє тілесних ушкоджень;
мордування – багаторазове або тривале заподіяння болю (наприклад, щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії).
Об’єкт тілесних ушкоджень – здоров’я особи, тобто стан людського організму, при якому організм у цілому та всі його частини, органи й системи здатні виконувати свої життєві функції. Здоров’я людини – це також стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.
Об’єктивна сторона тілесних ушкоджень: 1) діяння – протиправний вплив на організм іншої людини; 2) наслідки – завдання тілесних ушкоджень різного ступеня; 3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.
Тілесні ушкодження є закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків.
Суб’єкт тілесних ушкоджень – фізична осудна особа, що досягла 14-річного (ст. 121 і 122 КК) або 16-річного (ст. 123–125. 128 КК) віку.
Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень – умисел (ст. 121–125 КК) або необережність (ст. 128 КК).
3. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи
Зґвалтування (ст. 152 КК) – це статеві зносини, які поєднуються із:
застосуванням фізичного насильства;
погрозою його застосування;
використанням безпорадного стану потерпілої особи.
На кваліфікацію цього злочину впливають:
об’єкт злочину – статева свобода та статева недоторканість особи;
потерпілий від злочину – особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб’єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю, тощо;
спосіб вчинення злочину – природній, що передбачає сполучення чоловічих і жіночих статевих органів. Саме за способом зґвалтування передусім відрізняється від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК) – будь-які насильницькі дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки (наприклад, це насильницькі: мужолозтво; лесбійство; орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком; аногенітальний контакт чоловіка з жінкою; сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру, сексуальний мазохізм, тощо).
суб’єкт злочину – фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, котра досягла 14-річного віку (при цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи);
суб’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, сексуальний мотив.
ВАЖЛИВО! зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин (формальний склад) незалежно від дефлорації та еяколяції.
Кваліфікуючі ознаки зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК): 1) повторність; 2) вчинення його особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених статтями 153–155 КК.
Особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування:
1) учинення його групою осіб;
2) неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК);
3) спричинення особливо тяжких наслідків (наприклад, це смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування);
4) малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).
Варто знати,що, якщо внаслідок зґвалтування потерпіла завагітніла, це не може вважатись кваліфікуючою ознакою (обтяжуючою обставиною).
Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК).
На кваліфікацію цього злочину впливають:
об’єкт злочину – суспільні відносини, що покликані охороняти статеву недоторканість особи;
потерпілий від злочину – особа чоловічої чи жіночої статі, котра не досягла статевої зрілості. Статева зрілість – це такий фізіологічний стан організму людини, який характеризується здатністю до повного виконання статевих функцій. Питання про досягнення потерпілою особою статевої зрілості вирішується на підставі висновку судово-медичної експертизи, призначення якої у таких випадках є обов’язковим;
суб’єкт злочину – фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, котра досягла 16-річного віку (її стать має бути протилежною статі потерпілої особи).
суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (встановлюється з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішній вигляд і поведінку, інші фактори).
Особливості кваліфікації. Відповідальність за цей злочин настає як у випадку одноразових, так і багаторазових добровільних статевих зносин, що не поєднується із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Якщо потерпіла особа через своє розумове відставання чи малолітній вік не могла розуміти характеру та значення здійснюваних з нею дій, вчинене має кваліфікуватися як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
ВАЖЛИВО! Злочин є закінченим з моменту початку вчинення хоча б одного добровільного статевого акту.
Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 155 КК): 1) вчинення його батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього; 2) спричинення ним безплідності чи інших тяжких наслідків.