Кваліфікація злочинів та початкові процесуальні дії

Мета: слухачі повинні вміти дати правильну кваліфікацію вчинених злочинів та здійснити початкові процесуальні дії

Примітка. Документи і норми, нормативно-правових актів, на які робляться

посилання у тематичному матеріалі обов’язкові для ознайомлення.

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

Тема №1. Кримінальний кодекс України. Злочин і склад злочину. Основи кваліфікації злочинів

Кримінальне право – це сукупність кримінально-правових норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання слід застосовувати до осіб, котрі їх вчинили.

Завдання кримінального права:

• правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства;

• запобігання злочинам.

Структура Кримінального кодексу України (далі - КК):

• Загальна частина КК – включає норми, що визначають завдання, принципи, підстави кримінальної відповідальності та основні інститути кримінального права;

• Особлива частина КК – включає норми, що описують конкретні види злочинів (диспозиція статті) із зазначенням видів та розмірів покарань (санкція статті);

• Прикінцеві та перехідні положення;

• Додаток – Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини, вони перебувають у взаємозв’язку між собою, а відтак розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до норм Загальної частини.

Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин – у стані сп’яніння, буде мотивуватися з посиланням на п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, а якщо злочин було вчинено за наявності пом’якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 66 КК.

Злочин: поняття, ознаки, класифікація. Відмінність від адміністративного правопорушення. Стадії вчинення злочину

Злочин – це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне, винне та каране діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

• суспільна небезпечність – здатність діяння заподіювати шкоду або створювати небезпеку заподіяння шкоди;

• протиправність – передбачуваність діяння як злочину в статтях Особливої частини КК;

• винність - вчинення злочинного діяння винно (умисно або через необережність);

• караність – встановлення кримінальної відповідальності та покарання за вчинення злочину;

• діяння (дія чи бездіяльність);

• вчинення діяння суб’єктом злочину.

Не є злочином діяння, яке хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК як злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК). Наприклад, малозначним є: а) підроблення старшокласником підпису вчителя у шкільному журналі; б) крадіжка пиріжка з торгової ятки; в) незаконні викрадення, носіння і зберігання трьох патронів до вогнепальної зброї тощо.

Злочин відмежовується від інших правопорушень (зокрема, адміністративних) за наступними основними критеріями: 1) характер і ступінь суспільної небезпечності; 2) суб’єкт юрисдикції; 3) тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння; 4) наслідки правопорушення; 5) наявність чи відсутність вини; 6) суб’єкт правопорушення.

Наприклад, «дрібна крадіжка» (ст. 51 КУпАП) як адміністративне правопорушення, - на відміну від «крадіжки» (ст. 185 КК) як злочину – це викрадення чужого майна, вартість якого на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (121 грн. 80 коп. в 2015 році).

За ступенем суспільної небезпечності «дрібне хуліганство» (ст. 173 КУпАП) через відсутність особливої зу­хвалості чи виняткового цинізму, а отже й грубого порушення громадського порядку) відрізняються від «хуліганства» (ст. 296 КК).

Класифікація злочинів – розподіл їх на категорії залежно від певних критеріїв.

За ступенем тяжкості (ст. 12 КК) злочини поділяються на:

• невеликої тяжкості – передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – н.м.д.г.) (наприклад, хуліганство – ч. 1 ст. 296 КК);

• середньої тяжкості - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 10 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 5 років (наприклад, крадіжка – ч. 1 ст. 185 КК);

• тяжкий злочин - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 10 років (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження – ч. 1 ст. 121 КК);

• особливо тяжкий - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 н.м.д.г., позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі (наприклад, умисне вбивство – ч. 1 ст. 115 КК).

Стадії вчинення злочину – це певні етапи здійснення злочинного наміру, які відрізняються змістом та наслідками вчиненого діяння.

Види стадій: 1) готування; 2) замах (закінчений і незакінчений) на злочин і 3) закінчений злочин.

Готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (наприклад, виготовлення вибухового пристрою з метою вчинення вбивства; пропозиція працівнику митної служби про спільне вчинення контрабанди наркотиків тощо). Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замах на злочин (ч. 1 ст. 15 КК) – це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Види замаху:

• закінчений – особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК);

• незакінчений – особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Так, під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, А. умисно з метою вбивства, наніс потерпілому один удар ножем в область серця, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від волі винного, так як потерпілий вирвався і втік через відкрите вікно кухні та в подальшому звернувся за медичною допомогою. Колегія суддів Деснянського районного суду м. Києва кваліфікувала дії А. за ч. 2 ст. 15, п. 13, ч. 2 ст. 115 КК України як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Намір вчинити злочин (думки, бажання) не являється злочином.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.