Посібник помічника судді загального суду

У зв’язку з переходом на триступеневу систему управління 9 всеукраїнський з’їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове «Положення про судоустрій Української РСР», за яким судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УРСР. Таким чином, у радянський період інститут апеляції припинив своє існування на українській території, а апеляційні суди – ліквідовувались. Вважалось, що апеляційний розгляд нібито послаблював діяльність суду першої інстанції, ускладнював і затягував процес. Натомість передбачався касаційний розгляд справ.

Щодо судової системи України за часів Радянського Союзу, слід відмітити те, що вона не охоплювала весь обсяг справ, пов’язаних із засудженням (особливо до 50-х років). Йдеться про позасудові процеси щодо “ворогів народу”. Було створене Державне політичне управління, яке користувалося правом проведення позасудових репресій. Також слід відмітити так звані “трійки”, коли декілька партійних керівників вирішували справу щодо вчинків, які в той час кваліфікувалися як державні злочини.

Слід відмітити що в Конституції України 1937 року в розділі ІХ “Суд і прокуратура”, зокрема в ст.102 було закріплено первинними судовими ланками народні суди.

В 1938 році Верховною Радою СРСР було прийнято Закон “Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік”.

Судова система i надалі зазнавала істотних змін, що відбивалося й на статусі народних судів. Істотно зросла їх роль після ліквідації у 1953 р. таких знарядь масових репресій, як трибунали військ МВС, а потім – i адміністративні органи, які незаконно привласнили функції правосуддя (“особлива нарада” при МВС СРСР i такі установи на місцях).

В 1958 році було прийнято “Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій в СРСР.

30 червня 1960 року був прийнятий Закон “Про судоустрій Української РСР” яким були розширені повноваження народних судів.

У 1981 р. було ухвалено новий Закон “Про судоустрій Української РСР”, яким Верховний Суд було наділено правом законодавчої ініціативи.

Зрозуміло, діяльність судової системи в цілому i Верховного Суду України, зокрема, в ті часи була далекою від ідеальної, оскільки була породженням тоталітарної системи, створеної керівництвом Радянського Союзу.

У той же час, слід зауважити, що в радянській судовій системі існували особи, які фактично виконували функції, подібні для сучасних помічників

20	ПОСІБНИК ПОМІЧНИКА СУДДІ ЗАГАЛЬНОГО СУДУ

суддів. Більшість таких функцій виконував суддя-стажист, особа, яка готувалася зайняти посаду судді і мала пройти обов’язкове стажування на посаді судді протягом одного – двох років. Однак, це загалом не вважалося ефективним рішенням, тому що стажери займалися різними видами навчання і тому існувала потреба відповідних змін в організаційній моделі судових органів.

Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу і на території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України. Загалом, початок процесу створення в Україні незалежного суду як гілки влади в державі було покладено прийняттям Верховною Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет України з проголошенням у ній розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Другим важливим кроком, направленим на незалежність судової системи, були зміни, внесенні до Конституції України Законами УРСР від 24 жовтня 1990 року та 19 червня 1991 року “Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української УРСР” у відповідності до яких судді не могли бути депутатами, а також членами політичних партій та рухів. Тобто були зроблені перші кроки до розмежування функцій судової, законодавчої та виконавчої влади в Україні.

В умовах становлення незалежної держави були прийняті важливі закони: “Про статус суддів” “Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР “Про судоустрій УРСР”, Кримінально-процесуального та Цивільного кодексів УРСР”, “Про внесення доповнень і змін до Цивільного процесуального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо порядку розгляду судових справ”, “Про органи суддівського самоврядування”, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, “Про внесення змін

ідоповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку із змінами

вЗаконі УРСР “Про судоустрій УРСР”, “Про внесення змін до ст. 149 і 150 Конституції (Основного Закону) України”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, а також внесені зміни і доповнення до чинного законодавства, які спрямовані на захист осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності, судовий контроль за арештом та ін.

Логічним завершенням вищевказаного законодавчого процесу, яке остаточно закріпило правове становище місцевих загальних судів звичайно було прийняття Конституції України в 1996 році. Створення місцевих судів було закріплено на конституційному рівні і надалі їх становлення відбувалося у чіткій відповідності до норм основного закону.

РОЗДІЛ 1

21

Таким чином, ми можемо констатувати, що у період розвитку судової системи з часів Київської Русі до набуття Україною незалежності у 1990 році така посада як помічник судді була фактично відсутня, оскільки з практичної точки зору у ній не було потреби. Адже в умовах відсутності демократії судова система не мала особливого попиту з боку громадян. У більшості випадків суди сповідували волю правлячої еліти і дбали про її інтереси і про інтереси держави (у часи УРСР) в першу чергу. Потреба у помічниках виникла пізніше, з розвитком демократичних засад судочинства, удосконалення захисту прав людини, перебудови судової системи в реальних механізм захисту громадських свобод та інтересів громадян. У зв’язку з розвитком демократичної судової системи значно збільшилося навантаження на суди в умовах постійно змінюваного законодавства і судді вже потребували додаткової кваліфікованої юридичної і технічної підтримки.

1.2.Запровадження посади помічника судді в Україні

Загалом, посада помічника суду введена вже в незалежній Українській державі. Соціально-економічні, політичні перетворення у країні та реформи у системі права, що розпочалися після розвалу Радянського Союзу, призвели до швидкого зростання навантаження на судову систему, пов’язаного із збільшенням кількості судових справ. Така ситуація викликала необхідність оптимізації роботи судів, зокрема у питаннях кадрового забезпечення. Належне упорядкування, оптимізація діяльності суду сприяє вирішенню покладених на нього законом завдань, вимагає чіткої організації його роботи, створення необхідних передумов для ефективної реалізації постановленої мети і дає змогу з мінімальними зусиллями досягти її здійснення.

Проаналізувавши теоретичний і практичний досвід як колишніх соціалістичних держав, так і ряду інших, виникла наукова і практична позиція теоретиків і практиків системи правосуддя про те, що надання допомоги суддям можливе через забезпечення їх кваліфікованим персоналом. Вона заснована на спостереженнях, зроблених в інших судових системах, особливо у Великобританії, Німеччині та Франції. Загальновідомо, що значення судової влади в державі велике, тому так важливим є питання про тих суб’єктів, які прямо чи опосередковано є носіями судової влади, адже суб’єктами судової влади можуть бути як

22	ПОСІБНИК ПОМІЧНИКА СУДДІ ЗАГАЛЬНОГО СУДУ

органи так і службові особи. Так, до органів можна, наприклад, віднести суди всіх рівнів, які складають судову систему. Поряд з цими суб’єктами є й службові особи, коло яких є досить широким, а правовий статус різним. Службові особи – це не лише судді, а й інші визначені законом суб’єкти, що входять до організаційно-правових структур судової влади, як, наприклад, помічник судді, секретар судового засідання та інші. Безпосередньо участь в правосудді визначають функціональні та інші відносини суб’єкта з судовою владою, які слід назвати службовопрофесійними. Вони виконуються відповідно до повноважень наданих законодавцем, який формує систему судової влади. Молоді юристи, працюючи на посаді помічника, можуть безоплатно надавати громадянам необхідні їм консультації з різних питань роботи суду, в той час як контакт суддів з матеріалами справи та сторонами конфлікту обмежується тільки тим часом, протягом якого ведеться судовий розгляд цієї справи.

Введення посади помічника судді в українських судах був одним із кроків, зроблених в рамках судової реформи, яка розпочалася відразу після отримання Україною незалежності. Першим документом, який визначив основнінапрямкисудовоїреформибулаПостановаВерховноїРадиУкраїни N 2296-XII від 28.04.1992 року «Про концепцію судово-правової реформи в України», яка закликала до кращого організаційного забезпечення судів та позбавлення суддів адміністративних та інших функцій, які не пов’язані з відправленням правосуддя. У 1996 році була прийнята нова Конституція України, яка внесла певні корективи в реформування судової системи.

В новій Конституції зазначалося, що відправлення правосуддя має здійснюватися виключно професійними суддями і в окремих випадках, передбачених законом – народними засідателями та присяжними. У 2001 році була проведена так звана «мала судова реформа», що привело до значного збільшення навантаження на суди у зв’язку з чим з’явилася і суттєво зросла потреба суддів у додатковій секретарські підтримці, особливо у сфері аналізу правових документів та складання проектів документів. І це було очевидним для усіх, хто працював в судовій системі або мали будь-яке відношення до неї. Деякі суди робили спроби вирішити цю проблему шляхом перерозподілу внутрішніх людських ресурсів, виділяючи окремих працівників суду у допомогу суддям або шляхом направляння запитів про введення додаткових посад суду. Зазвичай введення додаткової посади займало Міністерству юстиції (яке займалося організаційним забезпеченням судів у той час) біля одного року.

У 2002 році на базі нової Конституції було прийнято новий Закон «Про судоустрій в Україні»3. Цим Законом було передбачено створення

3Закон України «Про судоустрій України» № N 3018-III від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 27-28, ст.180

РОЗДІЛ 1

23

нового державного органу – Державної судової адміністрації, яка має попіклуватися питаннями організаційного, технічного, фінансового та іншого забезпечення судів.

В кожному суді також було передбачено створення спеціального підрозділу, який відповідальний за виконання функцій, не пов’язаних з відправленням правосуддя - апарат суду. За умовами оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного забезпечення працівники апарату суду прирівнюються до відповідних категорій службовців апарату вищого, центральних або місцевих органів виконавчої влади.

Посада помічника судді була введена до нового тоді Закону «Про судоустрій в Україні», що був прийнятий у 2002 році. Цим Законом було передбачено, що помічник судді є працівником апарату суду з усіма правами та гарантіями державного службовця. Однак, посада помічника судді згадується в частині 6 статті 130 Закону України «Про судоустрій України» в загальному вигляді, відповідно до положень якої помічник судді входить до апарату суду. Безпосередньо в Законі називалися лише помічники суддів вищих спеціалізованих судів (стаття 40) і Верховного Суду України (стаття 49), в яких наводилися загальні вимоги до осіб, які мають займати такі посади. Помічники суддів загальних місцевих суддів та апеляційних судів лише називаються у відповідних положеннях статті 130 Закону. Оскільки помічники суддів місцевих загальних судів лише згадувалися в загальних рисах в Законі України «Про судоустрій», можна зробити висновок, що на момент розроблення проекту і прийняття цього закону єдиного і чіткого розуміння суті посади та основних завдань, прав і обов’язків помічника судді не існувало.

Утой же час почалося активне обговорення проблем, пов’язаних з різким зростом навантаження на суди та необхідності забезпечення суддів додатковою технічною підтримкою.

У2000 – 2002 роках, якразпередприйняттямновогозакону, Американська асоціація юристів „Правова ініціатива в Центральній Європі та Євразії” (ABA/CEELI) провела в Україні всебічне дослідження статусу та розвитку реформування судової системи України під назвою «Індекс судової реформи в Україні». При оцінюванні статусу та ходу судової реформи в Україні фахівцями бралося до уваги 30 різноманітних факторів, які характеризують різні аспекти функціонування судової системи. Одним з таких факторів був судовий персонал. Щодо роботи судового персоналу

уІндексі судової реформи в Україні, який був оприлюднений в травні 2002 року, було зроблено висновок, що в українських судах «у більшості випадків судді належно забезпечені секретарською підтримкою, однак судді мають недостатньо допомоги у сфері пошуку законів підчас

24	ПОСІБНИК ПОМІЧНИКА СУДДІ ЗАГАЛЬНОГО СУДУ

приготування до справ». У звіті це було пояснено наступним чином:

«Стосовно достатності секретарської допомоги, що надається суддям, думки дещо розбігаються, проте більшість опитаних суддів відчувають, що їх потреби у такій допомозі забезпечені. На відміну від загального задоволення рівнем секретарської допомоги було висловлено численні скарги на нестачу кількісної і невідповідність

якісної (рівень навичок і освіти) підтримки, суддів у дослідженні правової бази. У місцевих судах більшість суддів доповіли, що досліджують правові документи самостійно, без допомоги»4.

Ситуація з високим навантаженням була також підтверджена й іншими дослідниками. Наприклад Станфорд-Сміт достатньо об’єктивно та обґрунтовано приходить до висновку щодо ситуації з навантаженням

вукраїнських судах у своєму звіті, що вийшов у листопаді 2004 року:

«очевидно, що бюджетні видатки не забезпечують потреб судової системи. Суддііперсоналсудівмаютьдуженизькузарплату, працюють

вненалежних приміщеннях суду та кабінетах, відчувають недолік технічного обладнання, і в той же час з них вимагають справлятися з

різко збільшеним навантаженням»5.

Проблеми високого навантаження та необхідності забезпечення суддів додатковою підтримкою щодо проведення аналізу правових документів широко обговорювалися на національному рівні. Наприклад, 16 березня 2005 року були проведені парламентські слухання на тему «Судовоправова реформа в Україні». Однією з рекомендацій за наслідками парламентських слухань було «прийняття процедур, які дозволять

уникнути перенавантаження суддів». Відповідно до статистики,

наведеної Головою Верховного Суду України, у 2005 році навантаження на суди у порівнянні з 1992 роком збільшилося в 38 разів. У період між 2000 і 2004 роками навантаження на суддів збільшилося у 2,5 рази. Якщо у 2000 році навантаження на одного суддю складало 50 справ у місяць на одного суддю, то у 2004 році це було 118 справ, а в деяких судах навіть 150 справ на одного суддю в місяць6.

Відповідно до даних, отриманих від ДСА України, у 2004 – 2005 роках за їхнім запитом Кабінетом Міністрів була збільшена кількість посад в місцевих загальних судах для запровадження посади помічника судді. Результатитакогокрокубуливідображеннівіншомуаналізітадослідженні, проведеному Американською асоціацією юристів „Правова ініціатива в

4Індекс судової реформи в Україні, Американська асоціація юристів, травень 2002. - С. 31

5J.K.R. Stanford-Smith, international expert within the TACIS Programme of Support to Commercial Courts System and to Court Administration of Ukraine (2003/077-091)

6Парламентські слухання про стан судово-правової реформи в Україні, 16 березня

2005 року // http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/par_sl/sl160305.htm

РОЗДІЛ 1

25

Центральній Європі та Євразії” (ABA/CEELI) у 2006 році (Індекс судової реформи в Україні 2006), в якому було проаналізовано зміни, що сталися в результаті введення в дію нового закону про судоустрій у 2002 році.

Цього разу висновок щодо роботи персоналу суду був наступний: «Більшість суддів забезпечені допоміжним персоналом у кількості, мінімально необхідній для виконання таких обов’язків, як ведення документації чи проведення юридичних досліджень, хоча судді місцевих судів рідко використовують помічників для попереднього вивчення матеріалів справ і складання проектів судових рішень…» Підставою для такого висновку було наступне твердження: «більшість суддів місцевих судів мають власного помічника і секретаря судового засідання, яких вони не ділять з іншими суддями»7.

Як видно з наведених аналізів, практично посада помічника судді в Україні розпочала своє існування у 2004 – 2005 роках, хоча законодавчо була закріплена починаючи з 2002 року. ДСА була утворена 1 січня 2003 року і їй потребувалося 1,5 роки, щоб одержати додаткові посади в судах для введення посади помічника судді та деяких інших посад, що входять до апарату суду. Як показує практика, за п’ять років існування цієї посади в місцевих загальних судах помічники суддів проявили себе як ефективні працівники апарату суду, здатні істотно допомогти суддям в умовах збільшення навантаження. Однак, не дивлячись на це правовий статус та врегулювання діяльності помічників суддів місцевих загальних судів залишалися врегульованими неналежним чином. Так, основний перелік функціональних обов’язків був закріплений лише в підзаконних актах Державної судової адміністрації, а не законом. У зв’язку з цим конкретний обсяг функціональних обов’язків для конкретного помічника визначався головою суду та суддею, з яким він працює. Крім цього, лише згадування цієї посади в законі, призводило до певних казусів і проблем під час спілкування помічників суддів як з професійними юристами (прокурорами, адвокатами тощо), так і з громадянами, зокрема сторонами у справі, які були недостатньо обізнані зі статусом та обсягом повноважень помічника судді.

Протягом 2008 – 2010 років Проектом Європейського Союзу «Прозорість та ефективність функціонування судової системи України: компонент державної служби» ретельно досліджувався правовий статус помічника судді в Україні. За результатами дослідження пропонувалося наділити помічника окремим правовим статусом. В рамках самого дослідження проводилися заходи, спрямовані на привернення уваги до недосконалого врегулювання правового статусу помічника судді.

7Індекс судової реформи в Україні, Американська асоціація юристів, грудень 2006 року. - С. 74 - 76

26	ПОСІБНИК ПОМІЧНИКА СУДДІ ЗАГАЛЬНОГО СУДУ

Так, наприклад, у грудні 2009 року у Верховному Суді України відбувся круглий стіл «Помічник судді в Україні: вітчизняні реалії та європейські перспективи», організований Проектом спільно з ВСУ. У роботі круглого столу взяли участь наукові консультанти та помічники суддів ВСУ, експерти Проекту з питань судочинства з Данії, Німеччини та Польщі, представники Академії суддів України і ДСАУ, голови судів, помічники суддів і керівники апаратів судів з пілотних регіонів Проекту: Києва, Київської, Львівської, Одеської та Харківської областей. Обговорювалися альтернативні моделі інституту помічника судді, досвід інших країн, стан та перспективи розвитку правового статусу помічника судді в Україні. Протягом квітня – травня 2010 року Проектом також проводилися регіональні «круглі столи» з питань удосконалення правового статусу помічника судді з помічниками суддівуХаркові, Києві, ОдесітаЛьвові. Узагальненірезультатиобговорень «круглих столів» наведені у Додатку 1.

З кінця 2009 року почалися зрушення в законодавчому закріпленні посади помічника судді і в грудні цього року до Верховної Ради України суб’єктом законодавчої ініціативи народним депутатом України Д.М. Притикою було подано проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» саме щодо правового статусу помічника судді. Але 20 травня 2010 року ВРУ прийняла постанову Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України “Про прийняття за основу проектів законів про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” та про внесення змін до Закону України “Про статус суддів”. 31 травня 2010 року суб’єктом законодавчої ініціативи Президентом України В. Ф. Януковичем було подано проект Закону про судоустрій і статус суддів реєстр. № 6450. А 2 червня 2010 року суб’єктом законодавчої ініціативи народним депутатом Кармазіним Ю.А. було внесено альтернативний проект Закону про судоустрій та статус суддів

(реєстр.№6450-1).

Розглянувши зазначені законопроекти, Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя надав перевагу законопроекту внесеному Президентом України (реєстр.№6450), оскільки цей законопроект більш комплексно та системно врегульовує нагальні проблеми судоустрою та статусу суддів. 3 червня 2010 року Верховна Рада України в першому читанні ухвалила цей законопроект. Метою зазначеного законопроекту було комплексне реформування системи судочинства відповідно до міжнародних стандартів задля підвищення ролі суду та статусу судді у суспільстві, забезпечення незалежності суддів від впливу, у тому числі в системі правосуддя та спрощення процедури доступу до суду для кожного громадянина. Крім того, положення законопроекту спрямовані на виконання низки Рішень Конституційного Суду України. В проекті Закону було окрема Глава «Апарат суду». В статті 146 зазначалося, що до штату

РОЗДІЛ 1

27

апарату судів входять помічники суддів та судові розпорядники, правовий статус яких регулюється Законом України «Про державну службу». Однак, під час доопрацювання даного законопроекту положення щодо правового статусу помічника судді зазнав певних змін.

Остаточним кроком у реформуванні судової системи України на даному етапі, який мав суттєвий вплив на правовий статус та правове положення помічників суддів, було прийняття 7 липня 2010 року нового закону «Про судоустрій та статус суддів». Цим законом вперше в Україні посаду помічника судді було визнано на рівні Закону. Так, закон містить статтю 151 «Помічники суддів судів загальної юрисдикції», яка врегульовує окремі положення правового статусу помічників суддів судів загальної юрисдикції усіх рівнів, від місцевого до Верховного. Сам факт введення до закону про судоустрій окремої статті, що регулює правовий статус помічників суддів уже є визнанням цієї важливої судової професії і безперечно є потужним кроком вперед.

Про зміст цієї статті та зміни в статусі, умовах працевлаштування і діяльності помічників суддів буде йтися у наступних розділах цього посібника. Зараз лише зазначимо, що діяльність помічників фактично було переведено на «патронатну» основу проходження державної служби, яка передбачена статтею 15 Закону України «Про державну службу». Тобто відбір помічника може здійснюватися без конкурсу, самим суддею; помічник у питаннях підготовки справ до слухання підпорядковується безпосередньо судді; звільнення судді може стати підставою для звільнення помічника судді. Обсяг функціональних обов’язків, умови проходження служби, відношення з керівником апарату і співробітниками апарату суду, особливості кадрового і фінансового забезпечення, у тому числі документарного закріплення помічника за суддею, та інші питання діяльності помічника судді мають бути встановлені Положенням про помічника судді, яке затверджується Радою суддів України, відповідно до положень статті 151 Закону «Про судоустрій та статус суддів».

Проаналізувавши положення нового закону, що стосуються помічника судді можна зробити висновок про те, що далеко не всі проблеми правового врегулювання цієї посади були вирішені цим законом і можуть бути вирішені Радою суддів у Положенні про помічника судді загального суду. Тому на нашу думку доцільно продовжувати опрацювання питання щодо можливого надання помічнику судді у виняткових випадках права вести протокол судового засідання, оскільки для судді це найзручніший і найефективніший спосіб заміни секретаря судового засідання. Ми також пропонували б надати помічнику судді певні повноваження з підписання непроцесуальних документів, зробити обов’язковими для фізичних та юридичних осіб запити та інші правомірні вимоги помічників суддів, щоб звільнити суддів від виконання невластивих їм функцій. Однак, це має

28	ПОСІБНИК ПОМІЧНИКА СУДДІ ЗАГАЛЬНОГО СУДУ

бути зроблене на рівні закону, а не на рівні рішення Ради суддів України.

Таким чином, запровадження посади помічника судді мало на меті звільнення судді від технічної роботи, зменшення навантаження та підвищення ефективності роботи суддів, яка вимірюється швидкістю здійснення процесуальних дій, через делегування деяких зі своїх завдань висококваліфікованим працівникам, які виконують їхні розпорядження, за винятком прийняття рішень. Крім цього, переважна кількість дослідників і співробітників судової системи, у тому числі і судді, вважають помічників суддів потужним потенціалом на зайняття суддівської посади. Існування інституту помічників суддів фактично є ефективною системою підготовки майбутніх судових кадрів, якісного відбору кадрового резерву для судових органів.

Реформування посади помічника судді в Україні ще триває і наступні кроки будуть зроблені в Положенні про помічника судді та, можливо, у внесенні змін до Закону «Про судоустрій та статус суддів», «Про державну службу» і до процесуальних кодексів.

РОЗДІЛ 1

29