2. Роль політики доходів і зайнятості в системі фінансової стратегії держави

У центр фінансо­вої стратегії держави слід поставити політику доходів і зайня­тості, їх головне завдання – забезпечити високий рівень інди­відуальних доходів, що, з одного боку, сприятиме зростанню добробуту, а з іншого – зніме напруженість з державних фінансів. Саме політика доходів і зайнятості має стати ключовим елементом фінансової стратегії України.

Економічна доктрина країни може засновуватися на різних концептуальних підходах, які різняться між собою рівнями централізованого і децентралі­зованого споживання. На спадок від адміністративної системи нам дісталась переважаюча роль суспільного споживання, коли вирішальне значення мала бюджетно-податкова політика (це яскраво видно із щорічних перипетій з прийняттям Державного бюджету). Однак подальший прогрес у суспільстві на основі ці­єї доктрини неможливий.

Необхідно всіляко сприяти персоніфі­кації виробленого ВВП на основі актуалізації політики доходів. Адже, з одного боку, забезпечити потрібний рівень економічного зростання можна тільки на основі реальних стимулів, якими на­самперед є доходи юридичних і фізичних осіб, а з іншого, саме підвищення рівня добробуту народу, що досягається через зрос­тання доходів, є метою соціально-економічного розвитку.

Здійснення політики доходів і зайнятості вимагає визна­чення її складових і напрямів. Складові – це система оплати праці, пенсійне забезпечення, соціальні виплати тощо. Домі­нуюча роль має належати системі оплати праці. Напрямами політики доходів є два взаємозв'язані елементи – забезпечен­ня можливості реалізувати гарантоване Конституцією право на працю і встановлення максимальної мотивації до праці (сти­мули і необхідність заробляти якомога більше).

Стратегічною концепцією політики доходів і зайнятості має стати значне зростання індивідуальних доходів громадян як за рахунок збільшення обсягів ВВП на душу населення, так і внаслідок зміни структури ВВП через підвищення в ньому пи­томої ваги оплати праці та зниження реального рівня його централізації в бюджеті.

Необхідно встановити високий рівень самозабезпечення громадян індивідуальними доходами, а не намагатись через бюджет вирішувати проблеми їх всеохоплюючого соціального захисту. Це дасть змогу також оптимізувати і податкову структуру, забезпечивши зростання до світо­вих стандартів частки податків і платежів фізичних осіб.

Тактика реалізації політики доходів і зайнятості має засно­вуватись на визначенні її напрямів та етапів. У зв'язку з цим необхідно докорінно змінити підходи до формування держав­них програмних документів. Вони повинні містити макси­мально конкретизовані завдання та напрями, етапи і засоби їх реалізації. На початковому етапі реалізації політики доходів основу її тактики має становити визначення першочергових завдань і пріоритетів. На нашу думку, ними мають бути:

По-перше, забезпечення працездатного населення робочими місцями. Соціальний захист громадян з боку держави має здійс­нюватись саме через надання можливості своїм громадянам за­робляти гроші на своє утримання, а не за допомогою різних пільг і бюджетних трансфертів. Це завдання повинно вирішуватися як через державну інвестиційну політику, так і через всебічне сти­мулювання підприємницької діяльності. Що стосується держав­ного фінансування, то, враховуючи досвід виходу з економічної кризи 30-х років, необхідно спрямувати основні зусилля на роз­виток інфраструктури, насамперед на будівництво нових і рекон­струкцію діючих автомобільних шляхів та залізниць.

Також слід значно активізувати інвестиційний процес, у тому числі за раху­нок бюджетних коштів. З цих позицій створення державного банку реконструкції та розвитку є вкрай актуальним і необхід­ним. У частині стимулювання підприємницьких структур надз­вичайно важливо знизити податкове навантаження на підприєм­ницьку діяльність та підтримати нагромадження капіталу і про­дуктивне використання доходів. Очевидно було б доцільним рі­вень оподаткування ув'язувати з кількістю робочих місць.

По-друге, формування системи стимулів до зростання заро­бітної плати й інших доходів, тобто мотивація людей до актив­ної праці, а підприємців – до інвестування. На даний момент дуже важливо сформувати нове ставлення до праці, стимулю­ючи максимальну трудовіддачу. Відповідно фінансова політи­ка держави має бути активнішою, тобто сприяти максимальній зайнятості та створенню умов, за яких кожен громадянин зміг би реалізувати свої здібності.

По-третє, зниження рівня податкового тиску на індивідуаль­ні доходи. Насамперед слід установити реальний неоподаткову­ваний доход, тобто на рівні прожиткового мінімуму. Доцільно також перейти до альтернативного (за бажанням платника) опо­даткування або сукупного сімейного доходу, або доходів окре­мих членів сім'ї (крім усього іншого, це сприятиме зміцненню інституту сім'ї у суспільстві).

Важливим є податкове стимулю­вання громадян, які забезпечують себе самостійно та інвестують тимчасово вільні кошти. З цією метою з оподатковуваного дохо­ду слід знімати погашення кредитів і сплату процентів за ними, оплату різних платних послуг (навчання, лікування, страхові платежі тощо), придбання акцій, облігацій та інші інвестиції.

По-четверте, реформування та оптимізація системи бю­джетних видатків. Необхідно не тільки забезпечити можли­вість заробити достатньо грошей і створити стимули до зрос­тання доходів. Дуже важливо сформувати потребу в доходах. За бюджетного забезпечення частини життєво важливих по­треб громадян така необхідність суттєво знижується, що, зре­штою, відіграє негативну роль у розвитку суспільства. На на­шу думку, державна соціальна допомога має охоплювати тих громадян, які об'єктивно не можуть забезпечити себе само­стійно. Суть соціального захисту з боку держави повинна по­лягати не стільки у наданні з бюджету різного роду фінансової допомоги і безоплатних послуг, скільки у створенні своїм гро­мадянам достатніх для самозабезпечення можливостей.

По-п'яте, широке впровадження системи споживчого креди­ту. Забезпечення значної кількості потреб громадян на кредитній основі дає змогу зблизити у часі потреби і можливості, що сприяє зростанню реальних доходів громадян. З цією метою по­трібно створити у бюджеті відповідний фонд коштів, котрий використовуватиметься через банки на позичковій основі.

Таким чином, у центрі фінансової стратегії має бути зміна співвідношення між суспільним та індивідуальним споживанням. Тільки на цій основі можуть бути закладені надійні підвалини економічного зростання, позитивних змін у внутрішній структурі національного продукту. Адже підвищення частки і величини ін­дивідуальних доходів створює передумови для формування ре­альних стимулів до виробничої діяльності. Зростання доходів громадян також стимулюватиме виробництво на основі збільшен­ня обсягів сукупного попиту.

У даний час економічні проблеми України насамперед пов'язані з незначними обсягами внутріш­нього сукупного попиту, що певною мірою є наслідком вкрай ни­зької купівельної спроможності населення. Насамперед саме це, а не тільки високі податки, роблять виробництво безглуздим. Крім того, зростання індивідуальних доходів, яке сприятиме збільшен­ню платежів громадян у бюджет і зменшенню обсягу соціальних видатків держави, дасть змогу вирішити одне з найбільш актуаль­них завдань перехідної економіки –зниження рівня оподатку­вання підприємницької діяльності.

Розуміння фактично всіма ва­жливості цього завдання не дає сьогодні практичних результатів, оскільки необхідно фінансувати значні соціальні видатки. Знижен­ня рівня оподаткування підприємств, у свою чергу, створить перед­умови для відкритого та ефективного функціонування бізнесу.

Між завданнями економічного зростання і політикою дохо­дів існує тісний двосторонній взаємозв'язок. З одного боку, політика доходів ґрунтується на фінансових можливостях країни, які, у свою чергу, визначаються обсягами виробленого ВВП. При цьому слід ураховувати і його галузеву структуру. До речі, з позицій структурного аналізу рівень зниження ВВП на душу населення в Україні не такий уже і високий, як здає­ться на перший погляд, адже раніше в ньому значна частина припадала на галузі військово-промислового комплексу.

Тобто це була та (і досить значна) частина, якою громадяни все одно не могли скористатися, що відбивалося в майже суцільному де­фіциті товарів і послуг. З іншого боку, політика зростання до­ходів забезпечує всебічне сприяння розвитку економіки.

По-перше, тільки установлення відповідного рівня заробітної плати створює дійові стимули до праці та може забезпечувати надій­ність економічного зростання. По-друге, збільшення доходів громадян веде до розширення обсягів сукупного попиту, що є основним чинником розвитку виробництва. І, нарешті, по-третє, чим вищі доходи громадян, тим вищий і рівень заощаджень, які через фінансовий ринок інвестуються в економіку. При цьому саме заощадження громадян у сучасних умовах є основним джерелом ресурсів, що обертаються у сфері фінансового ринку.

Отже, політика економічного зростання тільки тоді доцільна і тільки тоді надійна, коли вона узгоджується з політикою доходів. Звичайно, можна зосередитися на політиці економічного зрос­тання, ігноруючи інтереси населення. Але така стратегія не буде мати міцного фундаменту і, відповідно, соціально орієнтованої цілі. Могутня держава в бідній країні – це нонсенс, а тому про подібну фінансову стратегію не може бути й мови.