2. Фінансові резерви: призначення та характерні риси

Одним із елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви, які являють собою грошові кошти, що свідомо відволікаються з господарського обороту і призначаються для використання у випадках збоїв у процесах суспільного відтворення.

Фінансові резерви створюються лише у грошовій формі та їх створення є необхідною умовою нормального розвитку економіки.

Основні методи формування фінансових резервів:

- бюджетний (створення в складі кожного бюджету резервного фонду. У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада);

- галузевий (створення резервів на рівні міністерств, галузей, відомств на основі відрахувань з прибутків підпорядкованих підприємств витрата їх на допомогу цим підприємствам);

- госпрозрахунковий (формування фінансових резервів підприємств, організацій та установ. Найпоширенішими такі резерви є в сільському господарстві. Держава законодавчо встановлює обов’язковий порядок формування резервного фонду для акціонерних товариств у розмірі 25 % від величини статутного капіталу);

- страховий (утворення фондів страхових організацій. Фонди створюються за рахунок внесків учасників страхування і лише ці учасники можуть претендувати на виплати із страхових фондів).

Одним із видів бюджетних резервів є резервний фонд Державного бюджету України. Його створення, на відміну від місцевих бюджетних резервів, є обов’язковим. Формується він для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбаченими при складанні проекту Державного бюджету на відповідний рік. Цей фонд створюється у розмірі до 1 % від обсягу видатків загального фонду Державного бюджету і входить до складу видатків Державного бюджету.

Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Головними напрямками витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету України є:

- фінансування витрат, пов’язаних із надзвичайними ситуаціями;

- фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;

- непередбачені витрати, пов’язані з введенням нових законів;

- інші заходи, які не могли бути передбаченими під час затвердження Державного бюджету.

Одночасно встановлена вимога, згідно з якою кошти резервного фонду Державного бюджету України не можуть використовуватися на погашення боргів уряду та на збільшення сум по статтях видатків, передбачених у Державному бюджеті.

Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою про витрачання коштів резервного фонду Державного бюджету.

Одним із видів фінансових резервів є також золотий і валютний запаси країни.

3. Державний бюджет як провідна ланка фінансової системи

Центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету дер­жави виступає бюджет. Він забезпечує не тільки акуму­лювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він - невід'ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо знати суть, природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним вимогам, потрібно знати ще й тому, що Україна повільно виходить із затяжної фінансової кризи. Прерогативами за цих умов є правильні відповіді на запитання: як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, якими методами нормалізу­вати фінансовий стан країни та бюджетний дефіцит.

Державний бюджет, як одна з головних ланок фінан­сової системи України, є економічною категорією і відобра­жає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтво­рення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб. Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку.

При переході економіки України до ринкових умов господарювання Державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних стосунків. Тому він широко використовується для міжгалузевого і терито­ріального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуван­ням рівня економічного та соціального розвитку по всій території України. Сьогодні через бюджет перерозподіля­ється близько 50% валового внутрішнього продукту.

Бюджет слід розглядати з таких основних позицій як:

- економічну категорію;

- центральну ланку фінансової системи;

- централізований фонд грошових коштів;

- основний фінансовий план держави.

Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами економічних (грошових) відносин між:

- державою і підприємствами державної форми власності;

- державою і підприємствами колективної форми влас­ності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);

- державою і приватними підприємствами;

- державою і громадськими організаціями;

- державою і населенням;

- Україною та іншими державами і міждержавними орга­нізаціями.

Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється пере­розподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціаль­ною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує.

Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріаль­не відображення у централізованому фонді грошових кош­тів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави.

Характерними рисами бюджету як фонду грошових коштів є такі:

- значні розміри;

- маневреність його коштів;

- наявність резервних фондів.

Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобі­лізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону.

Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами:

1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції;

2) здійснює утримання соціальної сфери;

3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями;

4) здійснює соціальний захист населення;

5) вирішує національні проблеми;

6)  має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ;

7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

Фактори, що впливають на розмір бюджету:

- рівень розвитку економіки;

- методи господарювання (в умовах адміністративно-командної системи частка бюджету в перерозподілі вало­вого внутрішнього продукту є дуже великою — близько 80%, в ринковій економіці частка бюджету значно зменшу­ється - зараз майже 50% - і є тенденція до зниження);

- характер і масштаби тих програм, які держава планує здійснювати через бюджет.

Більшість вчених схиляються до думки, що бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну.

Через розподільчу функцію проходить процес кон­центрації грошових коштів у руках держави і їх вико­ристання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.

Особливості Державного бюджету як економічної кате­горії відобра-жаються у функціях, які він виконує. Зміст функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризуються відповід­ною специфікою.

Так, зміст розподільчої функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Ні одна із інших ланок фінансової системи не здійснює такого багатогранного (міжгалузевого, міжтериторіального) і багаторівневого (облас­ного, міського, районного) перерозподілу коштів, як бюджет.

Специфіка розподільчої функції полягає ще й в масштабності операцій, багатоканальності грошових коштів і великій різновидності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внут­рішнього продукту, бюджет формує багаточисельні фонди цільового призначення. З Державним бюджетом пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і соціальної сфери. Таким чином, розподільча функція Державного бюд­жету характеризується багатократністю розподілу, вона проявляється у всіх сферах суспільних відносин і вико­ристовується державою для регулювання економічного та соціального розвитку.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання фонду грошо­вих коштів держави відображає економічні процеси, які протікають в структурних ланках економіки. Завдяки цій властивості бюджет формує уявлення про те, як посту­пають в розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб тощо.

Основу контрольної функції складає рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.

Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контро­лю зверху донизу.

Бюджет є невід'ємним атрибутом держави, і одночасно він є фундаментальним її носієм. Адже саме через держав­ний бюджет відбувається централізація фінансових ресурсів, що дає змогу маневрувати коштами, зосередити їх на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території країни.

Відповідно до статті 13 Бюджетного кодексу (Складові частини бюджету):

1. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

2. Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

3) фінансування загального фонду бюджету.

3. Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

4. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

5. Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.

6. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

7. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

8. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Визначення загального та спеціального фондів бюджетів -нововведення у чинному бюджетному законодавстві. Ця новина замінила ситуацію з існуванням позабюджетних фондів. Якщо до прийняття Бюджетного кодексу України допускалися існування позабюджетних фондів, акумуляція коштів бюджетних установ поза бюджетом, облік їх в установах комерційних банків, то час­тиною 8 статті 13 Кодексу закріплено норму, відповідно до якої створення позабюджетних фондів органами державної влади, ор­ганами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допуска­ється. Згідно з цією нормою всі кошти подібних суб'єктів мають розміщуватись виключно на рахунках органів Державного казна­чейства України, розміщення їх в установах банків забороняється,

Компетенція Державного казначейства України як органу державної виконавчої влади ще у 1999 році була розширена поста­новою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання діяльності Державного казначейства України» від 17 лютого 1999 р. № 180. На відміну від норм попередньої редакції Указу Президента Укра­їни «Про Державне казначейство, затвердженого постановою Ка­бінету Міністрів України від 27 квітня 1995 р. № 335/95, а також Положення про Державне казначейство України» від 31 липня 1995 р. № 590, на Державне казначейство було покладено управ­ління наявними коштами державного бюджету, а також коштами державних позабюджетних фондів.

Прийнятими у 1999 році зміна­ми та доповненнями до згаданих нормативних актів було суттєво розширено компетенцію Державного казначейства щодо управлін­ня також і позабюджетними коштами установ та організацій, що фінансувались за рахунок коштів державного бюджету.

Загальний фонд бюджету включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх доходних надходжень, крім тих, що при­значені для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій та завдань держави, територіальних громад, які деяким чином узагальнені.

Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Держав­ний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Бюджетні асигнування ще більше конкретизують мету використання коштів, бо означають повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів, відповідно до бюджетного при­значення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення пла­тежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

До скла­ду спеціального фонду входять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами і ви­датками спеціального фонду бюджету.

Питання, пов'язані з розподілом бюджету на загальний та спеціальний фонди, джерелами формування спеціального фонду, створенням спеціального фонду у складі місцевого бюджету, передачею коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету, визначаються виключно законами.

Створення спеціального фонду слід розглядати як захід, спря­мований на посилення централізованого регулювання коштів бюд­жетних установ. Перелік власних надходжень бюджетних установ затверджується Кабінетом Міністрів України (див.: Про затвер­дження переліку груп власних надходжень бюджетних установ вимог щодо їх утворення та напрямів використання: постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 659 // Юри­дичний вісник України. - 2002. -№ 38) і включає плату за послуги, що надаються бюджетними установами (надходження від госпо­дарської або виробничої діяльності, надання в оренду майна то­що), та інші надходження (гранти та дарунки, отримані бюджет­ними установами; кошти, що отримуються ними на виконання окремих доручень).

Вперше виділення у складі Державного бюджету України спе­ціального фонду було здійснено у 2000 році з метою запроваджен­ня казначейського обліку та виконання коштів бюджетних уста­нов, які раніше враховувались та обліковувались поза бюджетом.