3. Макрофінансові показники економічної рівноваги

З позицій дослідження процесу реструктуризації фінансової системи в перехідній економіці необхідним є оцінювання результативності її функ­ціонування. Таке оцінювання фінансової результативності здійснюється на основі системи макрофінансових індикаторів, що відображають стан фінансової системи та її вплив на роз­виток економіки і соціальної сфери.

Розрахунки макрофінансових індикаторів грунтуються на макроеконо-мічних і макрофінансових показниках. Основними макроекономічними показниками, як було показано вище, є об­сяги валового внутрішнього (національного) продукту і націо­нального доходу, а головними макроекономічними індикато­рами — рівень ВВП (ВНП) на душу населення і темпи економічного зростання.

Макрофінансовими показниками висту­пають кількісні вираження фінансових ресурсів: маса грошей в обігу; обсяги кредитних ресурсів; бюджет держави; фонди ці­льового призначення; обсяги ресурсів, що обертаються на фі­нансовому ринку, тощо. Ці узагальнюючі показники можуть розкладатись на окремі складові: готівкова і безготівкова гро­шова маса; доходи бюджету, у тому числі податки; окремі групи його видатків та ін.

Суть макрофінансових індикаторів полягає у зіставленні макрофінансових показників з макроекономічними і між со­бою. Основним у зіставленні двох видів показників є рівень бюджетної централізації ВВП (ВНП). Це — визначальне спів­відношення у характеристиці фінансової політики держави. Характерною ознакою сучасності є поступове зростання рівня бюджетної централізації ВВП.

Рівень бюджетної централізації ВВП — дуже важливий критерій, але навряд чи він може виконувати функції макрофінансового індикатора, оскільки відображає суть і напрями фі­нансової політики держави, але не характеризує її ефектив­ність. З одного боку, одних і тих же результатів можна досягти за різних рівнів централізації ВВП у бюджеті.

При цьому не існує критерію, за яким можна оцінити, яка ж з типів фінансо­вої політики є більш раціональною. З іншого боку, за одного й того самого рівня бюджетної централізації, різні держави мо­жуть мати різні результати. Тому оцінити результативність функціонування фінансової системи за допомогою рівня дер­жавної централізації ВВП неможливо.

Однак і проводити макрофінансовий аналіз, ігноруючи цей рівень, теж неприпусти­мо. Необхідно як визначати, оцінювати і прогнозувати його, так і аналізувати вплив на суспільство, економіку, людину.

Одним з найважливіших макрофінансових індикаторів є макроекономічна платоспроможність, яка проявляється в двох аспектах. По-перше, як інтегрована платоспроможність всіх суб'єктів господарювання і банків, котрі обслуговують їх роз­рахунки. По-друге, як платоспроможність суб'єктів макроекономіки, до яких належить держава та інституції фінансового ринку.

Макроекономічна платоспроможність є надзвичайно важливим фінансовим індикатором. Це — визначальний еле­мент нормального функціонування економічної і фінансової систем. Криза неплатежів, яка до цього часу не подолана в економіці України, вкрай негативно впливає на фінансову сис­тему та результативність її функціонування.

Крім указаних індикаторів, можуть розраховуватись додат­кові макрофінансові коефіцієнти платоспроможності. Насам­перед це швидкість розрахунків. При цьому необхідно розріз­няти технічну і фінансову швидкість платежів. Технічна швидкість визначається ефективністю платіжної системи.

На даний час в Україні створена сучасна система розрахунків, яка дає змогу проводити перерахування коштів з рахунка платни­ка на рахунок отримувача за лічені хвилини. Але не технічна швидкість визначає платоспроможність. У системі показників ефективності фінансової діяльності підприємств важливим є показник кількості днів, що проходять між укладенням відпо­відної угоди і надходженням коштів на рахунок (відношення сум, належних до сплати, до середньої величини продажу за один день).

Однак, цей вагомий для мікроекономічного середовища показник не відіграє такої ж ролі на макрорівні, оскільки характеризує внутрішню швидкість прохо­дження грошових потоків, тобто взаєморозрахунків. Водночас, не будучи макрофінансовим індикатором, він дуже важливий довідковий показник, адже, відображаючи швидкість взаємо­розрахунків, характеризує ефективність функціонування фі­нансової системи в цілому і банківської зокрема.

Важливою складовою макроекономічної платоспроможнос­ті є діяльність банківської системи, яка забезпечує проведення розрахунків між окремими суб'єктами. На технічному боці розрахунків, котрий забезпечує відповідну швидкість прохо­дження грошей, ми зупинились вище. Хоча при цьому слід за­уважити, що інтереси клієнтів банків у даному напрямі розхо­дяться з інтересами самих банків.

Якщо підприємства зацікавлені в максимальній швидкості розрахунків, то банки більше влаштовує їх певна затримка. Залишки коштів на ра­хунках становлять ресурси комерційного банку, їх викорис­тання приносить банку доходи. Для банків прискорення розра­хунків означає втрату частини ресурсного потенціалу, а отже і доходів. Тому так важливо знайти оптимальне вирішення про­блеми термінів розрахунків, щоб це не спричиняло істотного затримання обігу грошових коштів і не надмірно зменшувало ресурсний потенціал банку, а значить і всієї фінансової системи.

З фінансового боку вплив банків на макроекономічну пла­тоспроможність проявляється в забезпеченні платоспроможності самих банків. Втрата платоспроможності підприємств — вкрай негативне явище, але воно — ще тільки частковий прояв фінансової кризи. Втрата ж платоспроможності банківських установ — набагато складніше явище. Якщо воно зачіпає всю банківську систему, то настає фінансова криза. У зв'язку з цим центральними банками завжди контролюється платоспромож­ність комерційних банків.

Важливим чинником макроекономічної платоспроможності є стан державних фінансів. Держава — важливий суб'єкт фінансових відносин на цьому рівні. Разом з тим оскільки зміст фінансової діяльності держави відрізняється від фінансової ді­яльності підприємств, то неоднаковою буде й оцінка їх плато­спроможності. У даному разі коефіцієнт ліквідності, наприк­лад, не підходить (навіщо потрібне державі декілька кратне перевищення коштів над зобов'язаннями).

Доцільно визначати сальдо платоспроможності, тобто збалансованість державних доходів і видатків. Основним показником є стан бюджету (урі­вноваженість доходів і видатків, перевищення доходів над ви­датками та перевищення видатків над доходами). Макрофінансовим індикатором при цьому виступає рівень бюджетного де­фіциту (профіциту) — його відношення до обсягу ВВП.

Якщо відношення дефіциту до обсягу видатків бюджету, що розгля­далося раніше, характеризує рівень незабезпеченості державно­го фінансування постійними доходами, то його відношення до ВВП дає можливість оцінити платоспроможність держави від­носно загальних фінансових можливостей суспільства, які, у свою чергу, визначаються обсягами виробленого ВВП.

Взаємозв'язок бюджетного дефіциту з макроекономічною платоспроможністю досить складний.

По-перше, можлива висо­ка інтегрована платоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності за низької платоспроможності держави. Це свідчить про наявність фінансових проблем тільки у держави. Така си­туація характерна для високорозвинених країн, у яких держав­ні фінанси посідають підпорядковане місце у фінансовій сис­темі.

По-друге, як протилежний варіант можна розглядати високу платоспроможність держави в умовах недостатності фінансових ресурсів у економіці. Вона можлива тоді, коли провідне місце у фінансовій системі відводиться саме держав­ним фінансам. Причому недостатній рівень фінансової самозабезпеченості підприємств походить від надмірної централізації фінансових ресурсів державою. Також можливі варіанти поєд­нання як належної, так і недостатньої інтегрованої платоспро­можності підприємств і держави.

Важливим макрофінансовим показником, котрий інтегро­вано характеризує діяльність суб'єктів підприємницької діяль­ності, держави та фінансових інституцій у сфері міжнародних фінансових відносин, є сальдо торговельного та платіжного балансу. Негативне сальдо показує відплив фінансових ресур­сів і зниження міжнародної платоспроможності даної країни, а позитивне, навпаки, — примноження фінансових ресурсів, які, зокрема, можуть спрямовуватись на погашення зовнішнього державного боргу. Сальдо торговельного балансу важливе са­ме у фінансовому контексті, адже з економічного погляду його неможливо однозначно оцінити позитивно чи негативно.

Так, негативне сальдо відображає відплив фінансових ресурсів, але натомість країна отримує матеріальні чи сировинні ресурси, товари чи послуги. І навпаки, позитивне сальдо характеризує збільшення фінансових ресурсів, але означає скорочення внут­рішнього споживання. Тому оцінку даного показника слід про­водити саме з позицій потреб тієї чи іншої країни у коштах, котрі забезпечують її міжнародну платоспроможність. Макро­фінансовим індикатором використовують, як і стосовно бю­джетного дефіциту і державного боргу, відношення сальдо торговельного балансу до ВВП.

Друга група макрофінансових індикаторів відбиває ефектив­ність фінансової системи. Результативність економічної діяль­ності відображається в прирощенні вартості. На макрорівні це приріст ВВП у поточному періоді. Мета фінансової діяльності підприємства — отримання прибутку. Мета макроекономічного регулювання — створення відповідних передумов для вироб­ництва необхідного обсягу ВВП, який задовольнить потреби суспільства. Результативність макроекономіки — приріст ВВП.

На основі показника, який характеризує макроекономічну ре­зультативність, можна визначити відповідний макрофінансовий індикатор, яким є відношення приросту ВВП до обсягу приросту інвестиційних вкладень в економіку. За допомо­гою цього індикатора можливе управління процесом економіч­ного зростання, адже можна розраховувати, скільки необхідно інвестицій для досягнення певного рівня зростання і який рівень зростання можна забезпечити на основі певних інвестицій.

Важливу роль у системі макрофінансових індикаторів віді­грають показники керування заборгованістю. На макрорівні показники заборгованості можуть визначатись за двома на­прямами. По-перше, за сумарною заборгованістю суб'єктів го­сподарювання кредитній системі. При цьому можливе і вико­ристання того самого коефіцієнта заборгованості — відношен­ня кредитної заборгованості до загальної вартості майна. По-друге, установлення рівня заборгованості держави. Найбільш поширеним є відношення державного боргу до обсягу ВВП, і саме цей показник використовується як макрофінансовий ін­дикатор державної заборгованості.

За наявності державного боргу необхідно встановити рівень платоспроможності держави за процентними платежами і по­верненням боргу. Ураховуючи важливість забезпечення як по­вернення боргу, так і виплати процентів, слід розраховувати два коефіцієнти.

Перший характеризує забезпечення держав­ного боргу. Коефіцієнт покриття боргу розраховується як до обсягу приросту ВВП за період, що встановлено до строку по­гашення боргу, так і до приросту обсягу доходів бюджету (за вирахуванням нових позик) за цей період, адже погашення по­зик здійснюється з бюджету. Якщо частина позик погашається з інших джерел, то вона вираховується з тієї суми боргу, що відноситься до приросту доходів бюджету.

Другий показник характеризує забезпечення процентних платежів. Він може роз­раховуватись аналогічно, тобто як відношення суми процентних платежів до обсягу приросту ВВП і відповідних доходів бюдже­ту. Однак при цьому обсяги приросту ВВП і доходів бюджету зменшуються на суму виплат державного боргу, адже тільки ця різниця характеризує реальне джерело виплати процентів.

Крім макрофінансових індикаторів є специфічна сфера макроекономіки — фінансовий ринок. Важливий індикатор, що характеризує ділову і фінансову ефективність, — актив­ність фінансового ринку. На даний час з метою її оцінки у сві­товій практиці широко використовуються спеціальні індекси та рівень капіталізації доходів.

Індексна оцінка активності проводиться на фондовому рин­ку, насамперед, у частині біржової торгівлі. Всесвітнього ви­знання набув, наприклад, індекс Доу-Джонса, який характери­зує середній показник курсів акцій, що розраховується для певної групи найбільших корпорацій. Він обчислюється як се­редньоарифметична щоденних котирувань акцій цих корпора­цій на момент закриття біржі. У США індекс Доу-Джонса ви­значається як для основних галузей - комунальних (газо- та електропостачання), промислових і транспортних компаній, так і в цілому для провідних корпорацій — зведений індекс. Також застосовуються індекси «Велью Лайн» (для Нью-Йоркської і Американської фондових бірж та позабіржової торгівлі у США), Ніккеї (на Токійській фондовій біржі), FАZ і DАХ (для провідних концернів Німеччини) та ін. Активність фон­дового ринку оцінюється за динамікою того чи іншого індек­су: зростання свідчить про активізацію діяльності, зниження — про падіння ділової активності.

Рівень капіталізації характеризує спрямування частини отриманих у суспільстві доходів на формування фінансових ресурсів через фондовий ринок. Якщо індексна оцінка харак­теризує так би мовити внутрішню активність фондового рин­ку, то рівень капіталізації доходів показує ступінь суспільної концентрації фінансових ресурсів, тобто активність виходу на ринок юридичних і фізичних осіб. Це дуже важливий показник, оскільки він відображає динаміку нарощення фінансового по­тенціалу у суспільстві, котрий є основою його розвитку.Капі­талізація доходів являє собою ту базу, яка забезпечує економічне зростання, тобто реалізацію основного завдання макроекономічного регулювання. Водночас необхідно установити оптимальний рівень як загальних пропорцій між споживанням і нагромадженням, так і між тією капіталізацією, що здійснює­ться через фондовий ринок, та індивідуальною і суспільною (через державні фінанси) капіталізацією.

Таким чином, ми охарактеризували систему макрофінансових індикаторів, яка поділяється на три напрями макроекономічної оцінки — платоспроможність, фінансова ефективність і результативність та заборгованість.

Необхідність використання системи показників визначається тим, що не іс­нує єдиного індикатора, який би дав повну інтегровану оцінку макрофінансовій ситуації. Навряд чи доцільно, як це робиться на мікрорівні, формувати також рейтингову оцінку за зваже­ною сукупністю окремих показників. Необхідна саме система ін­дикаторів, кожен з яких відображає певний бік макрофінансової діяльності.

При цьому слід, ухвалюючи відповідні рішення, враховувати взаємозв'язок макрофінансових індикаторів. Необ­хідно знати, як те чи інше рішення відіб'ється на всій сукупнос­ті показників. Не існує рішень, які б одночасно поліпшували (чи погіршували) всі показники. Виграш в одному напрямі може супроводжуватись погіршенням ситуації в іншому.

Водночас треба зазначити, що не всі із запропонованих макрофінансових індикаторів ви­користовуються у світовій та українській практиці. Найбільш поширеними на даний час є індекс інфляції, рівень бюджетного дефіциту і державного боргу, сальдо платіжного балансу, бір­жові індекси.