2. Класифікація податків

У зв’язку з різним соціально-економічним призначенням податків у світовій фіскальній термінології існує багато різновидів таких обов’язкових платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, які класифікуються за певними ознаками:

- за економічним змістом об’єкта оподаткування;

- за формою взаємовідносин платника і держави;

- за рівнем запровадження;

- за місцем зарахування.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки бувають:

• на доходи;

• на споживання;

• на майно.

Податки на доходи – це обов’язкові платежі, об’єктом оподаткування яких є дохід або прибуток, отриманий протягом відповідного проміжку часу. Податки на доходи передбачають оподаткування безпосередніх доходів у процесі їх отримання.

Податки на споживання – це обов’язкові платежі, що сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи послуг.

Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в момент отримання доходу, а процесі його використання. Такі податки запроваджуються, в основному, з метою поповнення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між споживанням та нагромадженням.

Податки на майно – це обов’язкові платежі, які справляються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна або в процесі передачі на нього власності.

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки – це податки, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави. Обсяги таких податків залежать від обсягів податкової бази.

Непрямі податки – це податки, які справляються до бюджету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг і їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки - це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді і управління, і є обов’язковими для стягнення на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки – це обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, і їх стягнення є обов’язковими лише на певній території.

Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регулюючі та закріплені.

Регулюючі податки – це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В якості регулюючих податків, як правило, виступають загальнодержавні податки.

Закріплені або директивні податки – це податки, які в повному обсязі надходять до певного, причому тільки до одного, бюджету. В якості директивних можуть бути загальнодержавні і місцеві податки.

3. Податкова система України та принципи її побудови

Податкова система України почала формуватись одразу після проголошення незалежності держави у 1991 році і нині можна вже стверджувати, що в Україні створена така податкова система, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави і здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку країни.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та обов’язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

Незважаючи на різновиди задіяних у світі податкових систем, існує низка принципів, які визначають науковий підхід щодо характеристики внутрішньої суті та суспільного призначення цього поняття. Побудову та формування оптимальних податкових систем треба розглядати відповідно до таких принципів:

1) принципу вигоди та адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні відповідати тим вигодам, які платники отримують від суспільства. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною з точки зору механізму стягнення податків як для платника, так і для податкових працівників;

2) принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися відповідно до платоспроможності платника податку, а саме з обсягами його доходу, споживання або вартістю майна;

3) принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави, яка грунтується на прогнозуванні обсягу видатків держави. Цей прогнозований показник і є визначальною базою для встановлення норми оподаткування у країні.

Українською державою визначені такі принципи побудови її податкової системи:

а) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності шляхом введення пільг, спрямованих на розвиток виробництва;

б) обов`язковість (тобто запровадження норм та системи відповідальності за їх порушення);

в) рівнозначність і пропорційність (більші податки на більші прибутки);

г) рівність та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

д) соціальна справедливість (підтримка малозабезпечених шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, що отримують високі та надвисокі доходи);

є) стабільність незмінності податків і зборів, а також їх ставок і пільг протягом бюджетного року);

ж) економічна обгрунтованість;

з) рівномірність сплати (встановлення термінів сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат);

і) компетенція;

к) єдиний підхід;

л) доступність до розуміння.

Усі ці принципи сформульовано в Законі України „Про систему оподаткування” в редакції від 1997 року.

Система оподаткування в Україні складається з двох підсистем:

- загальнодержавних податків і зборів;

- місцевих податків і зборів.

До загальнодержавних податків і зборів в Україні належать:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухомість;

- плата за землю;

- рентні платежі;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

- податок на промисел;

- збір за геологорозвідувальні роботи, що проводяться за рахунок державного бюджету;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- збір на обов’язкове соціальне страхування;

- плата за торговий патент та деякі види підприємницької діяльності;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

- гербовий збір;

- єдиний збір, який стягується у пунктах перепуску через державний кордон України;

- збір за використання радіочастотного ресурсу України.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України та стягуються на всій території України.

До місцевих податків належать:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

- готельний збір;

- збір за припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордеру за квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш у бігах на іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно- та телезйомок;

- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

- збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з власників собак.

Аналіз податкової системи України засвідчує її фіскальний характер, який стимулює затратні методи виробничо-комерційної діяльності підприємств та стримує економічний розвиток країни.

Удосконалення податкової системи України передбачає, в першу чергу, удосконалення податкової політики.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки та реалізації збалансованої соціальної політики.

Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян. Це досягається за умов наукового поєднання наступних критеріїв:

- фіскальної достатності;

- економічної ефективності;

- соціальної справедливості;

- стабільності;

- гнучкості.

Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи.

Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:

- система оподаткування повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість;

- зміни в системі оподаткування мають здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери;

- основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є доход фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал;

- непрямі податки мають використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необгрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші;

- застосування при оподаткуванні обгрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку або доходу;

- ліквідація податкових пільг, які деформують вартісні показники в економіці та занижують конкурентоспроможність товаровиробників;

- умови оподаткування мають бути прості і зрозумілі для платників;

- мають бути удосконалені міжбюджетні відносини;

- має розпочатися реальний процес зменшення податкового тягаря за рахунок зменшення податкових ставок і одночасного збільшення податкової бази.