Тема 17. Система оподаткування в Україні

1. Соціально-економічна сутність податків.

2. Класифікація податків.

3.Податкова система України та принципи її побудови.

1. Соціально-економічна сутність податків

Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Найбільшого розвитку податки набувають в умовах розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та фізичними і юридичними особами.

За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує недоліки ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці та підтримання рівня зайнятості.

Податок встановлюється державою і сплачується на її користь відповідно до діючого законодавства. Але, крім податку, на сьогодні в Україні використовуються і інші терміни, що відображають платежі державі. Це – плата, внески, відрахування і збори. Треба відзначити, що відмінності між платою, податками і відрахуваннями не є суттєвими.

Плата вноситься за користування природними та іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному, відносяться на собівартість.

Основними ознаками податків є такі:

- податки не мають цільового призначення;

- податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави;

- податки є атрибутом держави.

За економічною сутністю податки є обов’язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних і фізичних осіб до відповідного бюджету з метою фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами.

Податки - це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості та економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому і досягнення на цій основі зростання його добробуту.

На перший погляд податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв’язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат, які бере на себе держава відповідно до функцій, які вона виконує.

Податки є не тільки економічною, але і суспільно-соціальною категорією.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками. Водночас суспільні блага забезпечуються лише тільки державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Оскільки податки – це категорія фінансова, то їх функції випливають з функцій фінансів. Податки виконують такі основні функції:

- фіскальну;

- розподільчу;

- регулюючу;

- стимулюючу;

- контрольну.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Допомогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Тобто фіскальна функція виступає методом централізації валового внутрішнього продукту у бюджеті країни.

Фіскальна функція визначає також суспільне призначення податків. Податкові надходження мають бути постійними, стабільними та рівномірними. Саме стабільність надходжень податків означає не просто формування їх переліку, а розробку механізму їх стягнення, що діє на постійній основі.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Саме за допомогою податкового механізму проводиться перерозподіл вартості створеного валового національного продукту між державою, юридичними і фізичними особами.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки держава регулює процеси виробництва і споживання в суспільстві.

Регулююча функція є суто об’єктивною, оскільки податки впливають на виробничі відносини незалежно від волі держави, яка їх встановлює. Держава може лише використовувати їх з метою регулювання.

Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. У такому випадку здійснюється перерозподіл ВВП через фінансову систему від одних суб’єктів оподаткування на користь інших.

Інколи стимулюючу функцію розглядають як підвид регулюючої. Вона створює орієнтири для розвитку або скорочення виробництва, бо саме податки є свого роду нормативом ефективності.

Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна. За допомогою цієї функції можна оцінити раціональність та збалансованість податкової системи, а також кожного її важеля окремо.

Елементами податку є:

- об’єкт податку або податкова база;

- суб’єкт податку;

- масштаб вимірювання або одиниця об’єкту;

- ставка податку;

- пільги на податок.

Об’єктом податку називають ті явища або предмети, внаслідок наявності яких сплачується податок (земля, доход, майно). Об’єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника податку і вказувати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування (наприклад, податок на прибуток).

Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податку. До суб’єктів податку належать держава та її органи, а також платники податків. Платника податку треба відрізняти від носія податку, на якого безпосередньо припадає сплата податку внаслідок усіх процесів перекладання.

Масштабом вимірювання (або одиницею об’єкта) називається одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі якої податок визначається в межах даного об’єкта.

Ставка податку – це законодавчо встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників ставки, диференційований – декількох.

За способом побудови ставки податку поділяються на тверді і процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба сплатити як податок.

Податкові пільги – це повне або часткове звільнення від сплати податків і зниження загальної норми оподаткування. Усі податкові пільги можна згрупувати у такі підгрупи:

- звільнення від сплати податку окремих осіб або категорій платників;

- повне або часткове звільнення об’єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму;

- зменшення ставки податку.