Тема 6. Макроекономічна стабільність в Україні та шляхи

її досягнення

1. Макроекономічна стабільність в умовах ринкової економіки.

2. Основні показники макроекономічної стабільності.

3. Макрофінансові індикатори як показники економічної рівноваги.

1. Макроекономічна стабільність в умовах ринкової економіки

Внутрішньовластивою особливістю функціонування ринкової економіки є наявність у ній тенденції до встановлен­ня макроекономічної стабільності, тобто певної рівноваги су­купного попиту і пропозиції. Ця закономірність знаходить свій прояв у відповідних макроекономічних параметрах, які мають корелюватись між собою.

Ці параметри відображають взаємо­дію та взаємозалежність розвитку реальних економічних та фінансових процесів і умовно можуть бути розділені на дві групи.

До першої належать загальноекономічні показники, го­ловними з яких є: валовий внутрішній продукт (ВВП) і вало­вий національний продукт (ВНП), валові інвестиції та валові заощадження, сальдо платіжного та торговельного балансів, показники зайнятості та рівня безробіття.

До другої групи від­носять монетарні та фінансові показники, основними з яких є: величина грошової маси та її структура, інфляція і курс націо­нальної валюти, облікова ставка центрального банку і процент­ні ставки за кредитами комерційних банків, бюджетний дефіцит і величина державного внутрішнього та зовнішнього боргу.

Розглянута сукупність параметрів макроекономічної стабі­лізації дає підстави для виділення двох її складових: суто мак­роекономічної та макрофінансової. Такий поділ, який був за­пропонований С. В. Льовочкіним², створює передумови для детального і глибокого макроекономічного аналізу. Він дає змогу розділити і класифікувати параметри, а отже й оцінку до­сягнутих результатів. Адже може бути досягнута певна стабілі­зація у сфері фінансів, однак продовжуватись стагнація або спад виробництва, як це мало місце в Україні наприкінці 90-х років.

Між макроекономічною і макрофінансовою стабільністю існує тісний взаємозв'язок. Загальна макроекономічна стабільність пе­редбачає стабільність і врівноваженість обох складових. Недоцільно досягати економічного зростання за рахунок виснаження фі­нансової системи, оскільки це рано чи пізно спричинить кризу. Але безглуздо і на межі можливого підтримувати макрофінансову стабільність, якщо це або негативно відображається на економіці, або не дає позитивних результатів.

Реальна стабільність можлива тільки за умови її досягнення в обох напрямах. Звісна річ, як страте­гічна політика може проводитись поетапна стабілізація. Причому вона може йти як від економіки до фінансів, так і навпаки. Однак визначальним чинником все ж є стабілізація економічної системи.

По-перше, вона є базовою, адже основа основ життєдіяльності суспільства –

виробництво. Фінанси являють собою швидше за­сіб досягнення такої стабілізації, її передумову.

По-друге, тільки макроекономічна стабілізація створює надійну базу для макрофінансової стабільності. Макрофінансова стабілізація за умов спаду виробництва є штучною і тимчасовою, тому що вона не має на­дійної опори.

По-третє, макрофінансова стабілізація може бути досягнута і на низькому рівні фінансового забезпечення, яке про­являється в обмежених доходах юридичних і фізичних осіб. За та­ких умов не може бути і мови про макроекономічну стабільність.

Оцінюючи за зазначеними показниками макроекономічну си­туацію в країні, необхідно враховувати, що вони відображають як відповідні економічні та фінансові параметри, так і взаємний вплив цих показників. Так, обсяги і темпи зростання ВВП, з од­ного боку, визначають фінансові можливості країни, а відтак прямо впливають на стан національної валюти і бюджету держа­ви.

Але, з іншого боку, найважливішою передумовою розвитку економіки є достатній фінансовий потенціал та відповідні інвес­тиції у її розвиток, у тому числі й за рахунок державного дефіцит­ного фінансування, яке спричиняє, як правило, інфляцію. Нама­гання за будь-яку ціну досягти стабільності національної грошо­вої одиниці, у тому числі за рахунок стримування зростання гро­шової маси обмеженням доходів громадян, веде до скорочення заощаджень і, відповідно, інвестицій в економіку, хоча, безумов­но, стабільна валюта сприяє розвитку економіки. Крім того, окремі показники мають різну, іноді протилежну, спрямованість.

Так, зменшення бюджетного дефіциту і державного боргу мо­жуть за певних умов скоротити державні інвестиції і, відповідно, спричинити підвищення рівня безробіття. Тому макроекономічна стабільність характеризується врівноваже-ністю й збалансова­ністю всіх параметрів.

За умови, коли навіть один показник істо­тно відхиляється від нормального стану, немає підстав для ви­знання загальної макроекономічної стабільності. Адже, якщо в даний час він і не спричиняє загострення економічної ситуації, то може значно її погіршити в майбутньому.

Як уже зазначалося, всі показники, що характеризують мак­роекономічну і макрофінансову стабільність, є дуже важливи­ми. Водночас серед них виділяються основні, тобто такі, що ві­дображають базові параметри стабільності. Серед економічних показників такими є ВНП (ВВП) і рівень безробіття, а серед фі­нансових — інфляція та бюджетний дефіцит. Інші показники чи являють собою їх доповнення, чи є похідними від них.

Так, по­казник валових інвестицій безпосередньо впливає на стан еко­номіки, забезпечуючи зростання ВВП і сприяючи зайнятості населення. Величина державного боргу (зовнішнього і внутрі­шнього) багато в чому є похідною від бюджетного дефіциту.

Валютний курс значною мірою залежить від стану національної валюти, який характеризується рівнем інфляції. Тому, характе­ризуючи параметри загальної макроекономічної стабільності, слід насамперед оцінювати саме ці основні показники.

Параметри макроекономічної і макрофінансової стабільності можуть відображатись в абсолютних та відносних показниках. До абсолютних відносять обсяг виробленого ВНП (ВВП), чисе­льність безробітних, обсяг грошової маси, суму бюджетного дефіциту і державного боргу тощо. Однак за цими показниками дати оцінку стану економіки та фінансів досить складно.

Тому в макроекономічному аналізі використовують насамперед віднос­ні показники, які, у свою чергу, поділяються на дві групи — се­редні показники та показники динаміки. Середні показники дають можливість оціни­ти і порівняти макроекономічні параметри розвитку, показники динаміки — оцінити тенденції розвитку країни.

Вихідним макроекономічним параметром є ВНП (ВВП). З одно­го боку, він відображає результативність функціонування економіч­ної та фінансової системи. З іншого, саме він є фундаментом добро­буту, оскільки являє собою основне джерело нарощення фінансових ресурсів. Оцінка ВНП проводиться за двома показниками: рівень на душу населення та його динаміка.

Показники обсягу, рівня та динаміки ВНП (ВВП) є голов­ними в макроекономічному аналізі. Водночас їх оцінку слід проводити у взаємозв'язку з показниками зайнятості та інфля­ції. Збалансованість та наближеність за параметрами один до одного економічних показників розвитку країни — це одне з центральних завдань, що стоїть перед урядом у процесі реалі­зації політики макроекономічної стабілізації і зростання.

Уся складність цього завдання полягає в тому, щоб завдяки держав­ному регулюванню постійно тримати на належному, тобто збалансованому, рівні темпи економічного зростання, величи­ну зайнятості робочої сили і відповідно середньозважений по­казник безробіття, а також темпи інфляції. Адже якщо, напри­клад, інфляція набуває досить високих темпів, то — як наслідок — падає купівельна спроможність грошової одиниці, знижується валютний курс, погіршується стан платіжного ба­лансу.

В умовах високої інфляції дезорганізується процес ви­робництва, згортається інвестиційна діяльність, погіршується матеріальне становище широких верств населення, скорочує­ться сукупний попит, врешті-решт економіка вповзає в депресію.

Намагаючись вийти з цієї фази економічного циклу, уряди використовують різні регулюючі засоби, зокрема вдаються до політики стимулювання сукупного попиту як через механізм державних фінансів, насамперед, відповідну фіскальну політи­ку, так і через здешевлення кредитів, що надаються комерцій­ними банками. У сфері зовнішньоекономічної діяльності вони намагаються всіляко сприяти стимулюванню товарного екс­порту і в такий спосіб активізувати дію зовнішніх факторів виробництва.

Таким чином, прагнучи збалансувати економіч­ну систему, уряди країн з розвиненою ринковою економікою щоразу мусять вирішувати досить складне і суперечливе за­вдання: вони повинні знайти ту «золоту середину», за якої до­сягалися б помірні темпи зростання цін, існувала б «зважена», або, як її ще називають, «природна» норма безробіття та пози­тивна економічна динаміка.

Крім того, в умовах глибокого розвитку глобалізації світової економіки основні макроекономічні показники більшою чи меншою мірою мають корелюватися не лише між собою всередині економічної системи, а й з середньозваженими економічними параметрами інших країн.

А відтак уряди, насамперед найбільш розвинених країн, особ­ливо тих, що відіграють роль «локомотива» розвитку всієї сві­тової економіки, повинні тримати в полі зору означені вище головні макроекономічні показники.