Тема 4. Фінансова політика: її сутність, види та значення

1. Сутність та значення фінансової політики

2. Особливості фінансової політики України на сучасному етапі

3. Фінансова політика в умовах перехідної економіки

1. Сутність та значення фінансової політики

Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і, як наслідок, створення необхідних умов для максимально ефективного виконання державою її функцій.

Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрямки формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики.

Найважливіша мета фінансової політики – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Фінансова політика реалізується зазвичай у декілька етапів:

1) формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення;

2) визначення основних напрямків використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі, виходячи з поставлених цілей, варто враховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні фактори;

3) безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей.

Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення податкової системи, надання пільг окремим платникам податків, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Зрозуміло, що фінансова політика починає прямо впливати на економіку лише на третьому етапі, але такий вплив визначається змістом двох попередніх етапів.

Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).

Поточна фінансова політика пов’язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.

Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фінансової політики найчастіше пов’язують зі структурними змінами у фінансовій системі та фінансовому механізмі загалом.

Часовий період фінансової політики визначає способи та методи її реалізації. Їх регулюючий зміст пов’язаний з вибором одного з трьох основних напрямків фінансової політики: економічного розвитку, стабілізації чи обмеження ділової активності.

Зазначені напрямки застосовують відповідно до конкретних соціально-економічних умов країни. З кожним напрямком пов’язані певні заходи з реалізації фінансової політики.

Під політикою економічного розвитку розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового внутрішнього продукту та підвищення рівня зайнятості населення.

Політика економічного зростання спрямована на досягнен­ня необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП (ВНП)¹ з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх до­ступності як за цінами, так і за умовами залучення.

Реалізація цієї політики може здійснюватись трьома основними способа­ми — зростання державних видатків, зниження рівня оподат­кування та проведення політики «дешевих грошей». Викорис­тання державних видатків як стимулу зростання ВВП характеризує прямий державний вплив на основі бюджетного фі­нансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприєм­ствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування забезпечує збільшення маси внутрішніх фінан­сових ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» по­лягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розши­рює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

Політика стабілізації – це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва за стабільності цін. Її реалізація засновується на стабільних обся­гах фінансових ресурсів, сталих пропорціях розподілу і пере­розподілу отриманих доходів. Вона, у свою чергу, може мати два різновиди, які досить суттєво відрізняються один від одно­го. Перший — це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий — це політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обме­жувальне спрямування.

Політика обмеження ділової активності - це система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реальних обсягів ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди економічного піднесення для того, щоб запобігти кризі перевиробництва.

Політика стримування ділової активності використовуєть­ся для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва та недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється тими самими основними способами, що й політика економічного розвитку, тільки у зворотному напрямі — скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення ви­соких процентних ставок за кредитами.

Розглянуті напрямки фінансової політики є основними, але не єдиними в економічній науці та практиці. Їх застосування залежить від фази економічного циклу та конкретної соціально-економічної ситуації у країні.

Фінансова політика пов’язана з діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади і об’єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основна мета фінансової політики полягає в підвищенні рівня суспільного добробуту.

Складовими фінансової політики є:

- бюджетна політика;

- податкова політика;

- грошово-кредитна політика;

- інвестиційна політика;

- митна політика;

- валютна політика;

- цінова політика;

- антиінфляційна політика;

- зовнішньоекономічна політика;

- конкурентна політика;

- політика детінізації економіки;

- соціальна політика тощо.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

- фінансовому законодавстві;

- системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішим з яких є податки);

- перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

- структурі доходів і видатків бюджетів тощо.